Дюк Еллінгтон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дюк Еллінгтон
англ. Duke Ellington
Зображення
Зображення
Дюк Еллінгтон (1965 рік)
Основна інформація
Повне ім'яангл. Edward Kennedy Ellington
Дата народження29 квітня 1899(1899-04-29)[1][2][…]
Місце народженняВашингтон, США[1][4][…]
Дата смерті24 травня 1974(1974-05-24)[1][2][…] (75 років)
Місце смертіНью-Йорк
Причина смертірак легень
ПохованняВудлон[5]
Роки активності1922 — 1974
ГромадянствоСША
Національністьафроамериканці[6][7]
Професіїпіаніст, композитор, автобіограф, джазмен, диригент, лідер гурту, музичний продюсер, кінокомпозитор, аранжувальник, поет-пісняр, jazz arranger, музикант
ОсвітаArmstrong High Schoold
ВчителіMarietta Clinkscalesd, Henry Lee Grantd[8] і Willie "The Lion" Smithd
Інструментифортепіано
Жанриджаз, свінг, госпел[9] і вокальна музика[9]
Magnum opusJust Squeeze Me (But Please Don't Tease Me)d, It Don't Mean a Thingd[10], Solituded[10], Black, Brown and Beiged[10], Harlemd[10] і Diminuendo and Crescendo in Blued[10]
ПсевдонімиDuke Ellington
ЧленствоАмериканська академія мистецтв та літератури, Американська академія мистецтв і наук, Шведська королівська музична академіяd, Alpha Phi Alphad, Duke Ellington Orchestrad, Duke Ellington and his Washingtoniansd і The Oscar Pettiford Quartetd
СпівпрацяБрітт Вудмен
ЛейблиColumbia Records, Decca Records і Philips Recordsd
Нагороди
У шлюбі зEdna Thompsond
ДітиMercer Ellingtond
dukeellington.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Дюк Е́ллінгтон (англ. Duke Ellington, справжнє ім'я — Е́двард Ке́ннеді Е́ллінгтон, Edward Kennedy) — (29 квітня 1899(18990429), Вашингтон — 24 травня 1974, Нью-Йорк) — афроамериканський джазовий музикант, композитор, піаніст, керівник всесвітньо відомого оркестру.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився у Вашингтоні (округ Колумбія) 29 квітня 1899 у афроамериканській сім'ї середнього достатку. Прізвисько Duke («Герцог») отримав підлітком за підкреслену увагу до свого одягу. З 7 років почав займатися на фортепіано, у віці 15 років склав свій перший регтайм. того ж часу виявив здібності до живопису та одержав грант, що давав можливість продовжити навчання в коледжі за фахом промислового дизайну, проте обрав кар'єру музиканта.

1919 року Еллінгтон одружився, а через рік у нього народився син — Мерсер, що згодом стане музикантом в оркестрі свого батька.

1923 року разом з невеликим ансамблем «Вашингтонці» Еллінгтон перебрався в Нью-Йорк, де познайомився з такими музикантами, як піаніст Віллі «Лев» Сміт, кларнетист-саксофоніст Сідней Беше, а також трубач Джеймс «Баббер» Майлі, який незабаром став учасником оркестру. Там він домігся п'ятирічного контракту в Коттон-клубі, престижному місці розваг гангстерів та нью-йоркської еліти.

Вже у другій половині 1920-х років Еллінгтон склав і записав на платівки речі, які перевидаються на платівках дотепер і входять у репертуар і традиціоналістів й авангардистів (the Mooche, Black & Tan Fantasy, East St Louis Toodle-Oo).

1930—1940-ві роки

[ред. | ред. код]
Дюк Еллінгтон, 1943 р.

У 1930-ті роки Дюк і його музиканти піднялися в перші ряди всеамериканської популярності. Еллінгтон вміло вписався в епоху біг-бендів, під час економічної кризи в США 1930-х років оркестр Еллінгтона успішно гастролює по Європі. В оркестрі Еллінгтона грали такі видатні музиканти, як саксофоніст Джонні Ходжес і трубач Гуляй Вільямс, що однаково легко володів і стилем джунглів, і відкритим потужним звуком Луї Армстронга. У 1931 році здійснив перший запис у стилі свінг — «Creole Rhapsody», щоправда постійні записи Еллінгтон почав робити пізніше — у 1940-х роках.

Еллінгтона також знали як автора яскравих інструментальних композицій (написаних в основному в співавторстві зі членами його оркестру — як знаменитий Караван — із тромбоністом Хуаном Тізолом: Rockin' In Rhythm й ін.) і декількох популярних пісень (Mood Indigo, Solitude, In a Sentimental Mood і вже після Другої світової війни — Satin Doll).

Більше того, вважається, що радіостанція Бі-Бі-Сі, бажаючи замінити «старомодне» слово «джаз» якимсь іншим, скористалася словами з пісні Еллінгтона It Don't Mean a Thing, if It Ain't Got That Swing (у перекладі: без свінгу [тобто «розгойдування»] ця музика нічого не коштує).

У 1930-і роки Еллінгтон почав усвідомлювати себе композитором. Він постійно прагнув перебороти нав'язане джазу обмеження тривалості звучання музики (3 або максимум 5 хвилин; стільки вміщувалося на одну сторону старої шелакової пластинки на 78 про/хв), а в 1942 році навіть склав багаточастинну сюїту «Чорні, коричневі й беж» (Black, Brown & Beige; частина збору від прем'єри пішла на користь Червоної Армії). Згодом Еллінгтон склав кілька десятків таких сюїт (не всі однаково вдалі).

Еллінгтон одним з перших довів, що в джазі можна грати й голосно й тихо й переходити від одного нюансу до іншого, у нього вперше контрабас став не ритмічним, а мелодійним голосом. Знамениті дуети з контрабасистом Джимми Блентоном були записані на пластинки на початку 1940-х років, але самі ідеї одержали розвиток лише у творчості піаніста Білла Еванса й контрабасиста Скотта Ла Фаро наприкінці 1950-х років.

1950-ті-1970-ті роки

[ред. | ред. код]
З Річардом Ніксоном, 1969 р.

У повоєнний час біг-бенди переживають період занепаду. З оркестру Еллінгтона пішли Гуляй Уильямс, а потім Джонні Ходжес. Проте у 1956 оркестр Еллінгтона мав тріумфальний успіх на фестивалі в Ньюпорті. Яскравою зіркою оркестру стає тенор-саксофоніст Пол Гонзалвес.

1957 року Еллінгтон написав знамениту «шекспірівську сюїту» «Such Sweet Thunder», записав платівки з Еллою Фіцджеральд і Френком Синатрою. З фірмою останнього «Reprise» Еллінгтон був зв'язаний контрактними зобов'язаннями протягом практично всіх 1960-х років; саме в цей період вийшов альбом «Symphonic Ellington», записаний на гастролях у Європі, у тому числі з оркестром міланського театру «Ла Скала».

У 1959 році Д.Еллінгтон виграв три нагороди на другій церемонії нагородження музичної премії «Греммі»[11][12].

Еллінгтон багато гастролював, в 1971 році виступав у СРСР, давши концерти у Москві, Ленінграді, Києві, Мінську та Ростові. На гастролях у Радянському Союзі, зокрема, уперше показувалися фрагменти тільки що складеної сюїти Afro-Eurasian Eclipse, які разом з Далекосхідною сюїтою (Far East Suite, 1966) вважаються одними з найкращих досягнень Еллінгтона-композитора.

Навесні 1972 року у Дюка Еллінгтона знайшли рак. 24 травня 1974 року він помер у Нью-Йорку.

Дискографія

[ред. | ред. код]
  • Masterpieces By Ellington (1950)
  • Ellington at Newport-Complete (1999; реставрація запису 1956 р. з фестивалю в Ньюпорті)
  • Such Sweet Thunder (1957)
  • Indigos (1957)
  • Ella Fitzgerald Sings the Duke Ellington Songbook (1957)
  • Newport Jazz Festival (1958)
  • Festival Session (1959)
  • Blues in Orbit (1959)
  • Anatomy of a Murder (Soundtrack album) (1959)
  • Duke Ellington and Johnny Hodges: Back to Back (1959)
  • Duke Ellington and Johnny Hodges: Side by Side (1959)
  • Piano in the Foreground (1961)
  • Louis Armstrong & Duke Ellington (1961)
  • Duke Ellington & John Coltrane (1962)
  • Duke Ellington meets Coleman Hawkins (1962)
  • Money Jungle (1962)
  • Afro-Bossa (1962)
  • The Great Paris Concert (1963, released 1973)
  • Ella at Duke's Place (1965)
  • The Symphonic Ellington (1965; 1985 reissue)
  • Ella and Duke at the Cote D'Azur (1966)
  • The Far East Suite (1966)
  • …And His Mother Called Him Bill (1967)
  • Francis A. & Edward K. (1968)
  • Latin American Suite (1968)
  • 70th Birthday Concert (1969)
  • New Orleans Suite (1970)
  • The Afro-Eurasian Eclipse (1971)
  • Yale Concert (1968, issued 1973)
  • Live at the Whitney (1972, issued 1995)
  • Duke's Big 4 (1973)

Музичні приклади

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118529994 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  6. ↑ BlackPast.org — 2004.
  7. ↑ Southern E. Biographical Dictionary of Afro-American and African Musicians — Greenwood Publishing Group, 1982.
  8. ↑ Tucker M. Ellington: The Early years — С. 8.
  9. ↑ а б Montreux Jazz Festival Database
  10. ↑ а б в г д Grove Music Online — OUP. — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.A2249397
  11. ↑ Lowry, Cynthia (30 листопада 1959). Grammy Show Best Yet, But Dull In Spots. Gettysburg Times. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 1 травня 2011.
  12. ↑ 1959 Grammy Winners. Grammy.com. Архів оригіналу за 23 вересня 2012. Процитовано 1 травня 2011.
  13. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дюк_Еллінгтон&oldid=42082565