Дяків Осип Васильович

Осип Дяків
Осип Дяків
Ім'я при народженні	Дяків Осип
Псевдо	«Артем», «Гончарук», «Горновий», «Наум», «Осипенко», «Левадний»
Народився	21 червня 1921; с. Олесине, Козівський район, Тернопільська область
Помер	28 листопада 1950 (29 років); с. Великополе, Яворівський район, Львівська область; ·Загинув у бою з НКВС
Громадянство	Українська держава (1941)
Національність	українець
Діяльність	журналіст-публіцист
Відомий завдяки	теоретик і організатор боротьби УПА
Alma mater	Львівський університет (філологія)
Посада	крайовий провідник ОУН Львівщини,; заступник голови Генерального Секретаріату УГВР
Військове звання	підполковник-політвиховник (посмертно)
Партія	ОУНР
Нагороди
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дяків (значення).

Осип Васильович Дяків (псевдо: «Артем», «Гончарук», «Горновий», «Наум», «Осипенко», «Левадний»; 21 червня 1921, с. Олесине, нині Козівський район — 28 листопада 1950, біля с. Великополе, Яворівського району) — український військовий , крайовий провідник ОУН Львівщини, теоретик і організатор боротьби УПА, заступник голови Генерального Секретаріату УГВР. Лицар Золотого та Срібного Хреста Заслуги.

Життєпис

Юні роки

Дяків Осип народився 21 червня 1921 року в с. Олесине, нині Козівський район, Тернопільська область, Україна (тоді Бережанський повіт, ЗУНР, окупована Польщею).

Будучи 13-літнім учнем середньої школи в місті Бережанах, стає членом підпільного юнацтва ОУН і бере активну участь у всіх сферах революційної праці з молоддю. Влітку 1940 р. вступає на філологічний факультет Львівського університету.

Збройна та ідеологічна боротьба

20 вересня 1940 року в студентському гуртожитку його несподівано заарештовують більшовики. Майже рік тортур не приневолили його зрадити організаційні таємниці.

На початку війни Осип втікає з тюрми в місті Бердичеві^[1]. У 1941—1943 рр. він — член осередку пропаганди Бережанської округи ОУН, а в 1943—1944 рр. стає членом крайового проводу юнацтва ОУН на українських землях, членом редакційної колегії підпільного журналу «Юнак». Від 1944 р. — член крайового проводу ОУН.

У 1944—1948 рр. Осип Дяків-Горновий — член головного осередку пропаганди при проводі ОУН, редактор підпільних революційних журналів, видань, листівок і звернень. Теоретик і організатор боротьби УПА, автор багатьох публіцистичних праць. Автор відомого гасла «Свобода народам! Свобода людині!».

Відстоював ідею ліквідацію СРСР на засадах незалежних держав в етнічних кордонах. У 1948 р. Осипа Дяківа запрошують на посаду крайового провідника ОУН Львівського краю. З 1949 р. він — член проводу ОУН на українських землях. У другій половині 1950 р. — член Української головної визвольної ради і заступник голови генерального секретаріату УГВР.

Постановою УГВР нагороджений Золотим Хрестом Заслуги і Срібним Хрестом Заслуги.

Обставини загибелі

У другій половині серпня 1950 р. радянські органи посилили протиповстанські операції в Івано-Франківському (Янівському) районі з метою ліквідації окружного проводу ОУН Львівщини, на базі якого міг перебувати (і перебував у той час) крайовий провідник Осип Дяків-«Наум». В ніч з 27 на 28 серпня оперативно-чекістська група Управління МГБ, яка розробляла окружний провід, за агентурними даними в с. Добростани провела операцію під керівництвом старшого оперуповноваженого відділу 2-Н УМГБ майора Якушенка. В 3.00 на один з нарядів у господарстві Катерини Кулик натрапили три підпільники. В перестрілці один підпільник був убитий, двоє інших втекли. Один з них — районний референт СБ ОУН Городоччини Григорій Максимович-«Хмара» — був важко поранений, сховався в господарстві місцевого мешканця та підірвався гранатою.^[2] Тіло селяни закопали на городі, проте 31 серпня більшовики його знайшли і впізнали. Як згадувала зв'язкова Г. Максимовича Катерина Пилат, один колишній підпільник їй казав, що третім підпільником, який залишився живим, був Осип Дяків.

У жовтні 1950 р. при управліннях МДБ Львівської, Дрогобицької та Тернопільської областей були організовані спеціальні оперативні групи з метою активізації пошуку члена Проводу ОУН О. Дяківа-«Наума». У листопаді формування цих груп завершилося. Одночасно здійснено заходи, спрямовані на встановлення місць його перебування, насамперед на території Городоцького та Івано-Франківського районів, де попередньо вже фіксували його появу. Для проведення агентурної розвідки в с. Страдч була скерована кваліфікована агентка «Роза», яка поселилася там у своїх родичів і за короткий час встановила широкі зв'язки серед симпатиків підпілля. Агентка «Роза» була безпосередньо причетна до ліквідації Р. Шухевича. Дослідник Д. Ведєнєєв, з посиланням на З. Ластовецького, називає її справжнє ім'я — Анна Фроляк. Вона повідомила, що 5-6 жовтня в господарстві дяка місцевої церкви Степана Боровця переховувалися п'ятеро підпільників, один з яких за ознаками був подібний до «Наума». 12 листопада група мисливців в лісі на північ від села Страдч зіткнулася з одинадцятьма підпільниками. Мисливці також підтвердили присутність серед них особи, подібної до О. Дяківа, фото якого їм показали. Агентка «Роза» 20 листопада повідомила, що після зустрічі з мисливцями ця група ввечері прибула в господарство С. Боровця. Вночі в коморі відбулася нарада, яку проводив провідник високого рангу, а вранці повстанці пішли в прилеглий ліс. Отримавши ці відомості, МДБ УРСР ухвалило рішення про проведення масштабної чекістсько-військової операції у с. Страдч та прилеглих лісових масивах з метою пошуку та ліквідації О. Дяківа та інших підпільників. До неї було залучено 450—460 солдатів та офіцерів військ МДБ, очолювали керівні співробітники МДБ УРСР та управління у Львівській області. Серед них, були, зокрема, заступник начальника УМДБ у Львівській області полковник В. Фокін (здійснював загальне керівництво операцією), начальник відділу Управління 2-Н МДБ УРСР майор Богданов та начальник 3 відділення І відділу Управління 2-Н МДБ УРСР майор Г. Клименко (І відділ «розробляв» Провід ОУН). За планом, 23 листопада було блоковано села Страдч, Поріччя, Роттенган та Великополе, а пошукові групи мали розшукувати криївки в цих селах та прилеглих лісах. На випадок прориву повстанців в районі операції та за межею оточення були виставлені засідки і секрети. Операція розпочалася на світанку 24 листопада 1950 р. Увечері цього дня, о 21.45-22.00 на одну із засідок 6 роти 4 полку військ МДБ західніше с. Страдч потрапили два підпільники, які прямували до лісу. У перестрілці один із повстанців — окружний референт пропаганди ОУН Львівщини Петро Шатинський-«Крук» — відразу загинув, інший — бойовик Павло Леус-«Орест» — через село Великополе зумів пробитися до лісу, при цьому отримавши поранення у сутичці із ще однією засідкою. Масив відразу був блокований військами МДБ. Наступного дня, 25 листопада, о 24.00-00.15 на узліссі західніше с. Страдч в перестрілці із секретом 1 роти 3 окремого батальйону загинув бойовик О. Дяківа «Петро» (справжні ім'я та прізвище не встановлені), який ніс пошту на адресу «Наума» та 21 тисячу рублів. Це дало додаткову вказівку МДБ про перебування в цій місцевості крайового провідника ОУН Львівщини. Блокаду лісу було посилено, до прочісування району залучено 300 бійців МДБ.. В результаті ретельних триденних пошуків 28 листопада о 16.30 більшовики знайшли добре замаскований, капітально обладнаний бункер, в якому при вчиненні опору були знищені четверо підпільників: Осип Дяків-«Наум», Микола Мошончук-«Бор», кущовий провідник «Петро»-«Вибух» та бойовик «Бора» Павло Леус-«Орест». У вбитих вилучено 3 автомати, 2 рушниці, 5 пістолетів, гранати, набої, радіоприймач, підпільні документи і видання, а також продукти. В іншому бункері виявлено два радіоприймачі і багато речей. Трупи були доставлені до Львова для впізнання, яке здійснили колишні зв'язкові Р. Шухевича — Катерина Зарицька-«Монета», Галина Дидик-«Анна», Дарія Гусяк-«Дарка» і надрайонний референт СБ ОУН Городоччини Мирон Гельнер-«Остап».

Нагороди

Згідно з Наказом Головного військового штабу УПА 3/47 від 5.12.1947 р. співробітник Головного осередку пропаганди ОУН Осип Дяків — «Наум» нагороджений Бронзовим хрестом заслуги УПА.
Згідно з Постановою УГВР від 1.11.1950 р. і Наказом Головного військового штабу УПА 1/51 від 25.07.1951 р. керівник Львівського крайового проводу ОУН, член УГВР Осип Дяків — «Горновий» нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА.

Вшанування пам'яті

Наказом ГВШ УПА ч. 3/52 від 12 жовтня 1952 р., на підставі рішення УГВР від 11 жовтня 1952 р., за великі заслуги в організації УПА, у військовому і політичному вишколі та вихованні кадрів УПА посмертно О. Дяківу-«Горновому» надано військовий ступінь підполковника-політвиховника з датою 28 листопада 1950 р. Такий же ступінь тоді отримали посмертно і колишні його зверхники — Яків Бусел-«Київський» та Йосип Позичанюк-«Євшан».

В десятиріччя створення Української Повстанської Армії 14 жовтня 1952 р. її Головний командир Василь Кук-«Коваль» видав наказ ч. 5/52, який зобов'язував усі клітини підпілля вшанувати мовчанкою всіх бійців і командирів УПА та учасників визвольного революційного підпільного руху, які полягли смертю героїв у боротьбі за визволення українського народу з неволі. Під час мовчанки зачитати імена тих, хто поклав найбільші заслуги в утворенні Української Повстанчої Армії і у розквіті її військово-бойових і морально-політичних сил. Серед кількох десятків імен згадано і підполковника Осипа Дяківа-«Горнового» — члена політвиховного відділу при Головній Команді УПА та виконувача обов'язків командира ВО-2 «Буг».

Посмертно Українська Головна Визвольна Рада, Головне командування УПА і Провід ОУН на українських землях так характеризували роль О. Дяківа у національно-визвольному русі:

«Своєю всесторонньою діяльністю славної пам'яті друг Дяків-Горновий вніс величезний вклад у справу Української Національної Революції, в справу боротьби за визволення українського народу. За це нагороджено його двома найвищими нагородами — Золотим і Срібним* Хрестом Заслуги. Особливу цінність для українського руху мають його ідеологічно-політичні праці і статті, що з'являються першорядною зброєю в боротьбі з большевизмом і які заслужено прославили його ім'я не тільки в Україні, але і широко поза кордонами СССР. Сила аргументації ідеологічно-політичних праць сл. п. др. Горнового така правдива, логічна і гостра, що переконує кожну людину доброї волі і переставляє її на бік українського визвольного руху.

В особі сл. п. друга О. Дякова-Горнового український революційно-визвольний рух втратив не тільки талановитого журналіста, пропагандиста і трибуна ідей української Революції, глибокорозумного політичного керівника, здібного організатора, виховника і вишкільника, але також любимого друга, людину з чулим і скромним серцем, тверезим вольним характером, життєрадісною бадьорою вдачею.

Величня постать сл. п. друга О. Дякова-Горнового, його світле ім'я, його революційні думки і діла назавжди лишаться у нашій пам'яті і запалюватимуть наші серця вогнем священної посвяти й додаватимуть сил у дальшій боротьбі за Волю, за Українську Самостійну Соборну Державу.

Вічна слава Героєві Української Національної Революції!»

У селі Олесине на Козівщині біля школи споруджено пам'ятник О. Дяківу-Горновому.

8.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у с. Бишки Козівського р-ну Тернопільської обл. Золотий хрест заслуги УПА (№ 001) та Бронзовий хрест заслуги УПА (№ 004) передані Тетяні Лапці, племінниці Осипа Дяківа — «Горнового», «Наума».

Публіцистика Дяківа-Горнового

«Яка філософія зобов'язує членів ОУН?»,
«На большевицькому ідеологічному фронті»,
«СССР — країна найжорстокішого гноблення народів і визиску»,
«Наше становище до російського народу»,
«Про свободу преси в СССР» [Архівовано 2 березня 2011 у Wayback Machine.],
ВКЛАД ОУН У СПРАВУ ТВОРЕННЯ І РОЗБУДОВИ УПА,
«Шовіністичне запаморочення та русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів»,
«Чому ми в нашій боротьбі ставимо на власні сили українського народу»,
«Як постала і розвинулася більшовицька тюрма народів СРСР» та ін.

Див. також

Примітки

↑ Арешт Осипа Дяківа у 1940 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2017. Процитовано 28 червня 2017.
↑ Скорий: спогади 92-річного зв’язкового УПА, засланого під сибірську тайгу. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 грудня 2021.

Джерела та література

В'ятрович В. Дяків Осип [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. — Т. 8 : Дл — Дя. — 716 с. — ISBN 978-966-02-4458-0. — С. 581.
Кук В. Життя, віддане нації: до 50-х роковин від дня загибелі О. Дяківа-Горнового / В. Кук, В. Галас // Шлях перемоги. — 2000. — 29 листопада., фотогр.
Пархомчук Я. Проростає маками кров повстанця: про О. Дяківа та його побратимів / Я. Пархомчук // Свобода. — 2004. — 14 вересня.
І. Патриляк. Дяків Осип // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.234 ISBN 978-966-611-818-2
Рог В. Шлях героя: про О. Дяківа-Горнового / В. Рог // Шлях перемоги. — 2001. — 14—20 червня.
Смачило М. Воїн. Журналіст. Трибун: член проводу ОУН, сотник-політвиховник УПА О. Дяків-Горновий / М. Смачило // Вільне життя. — 2004. — 13 січня. — С. 3.
Смачило М. Шлях Горнового: теоретика й організатора боротьби УПА / М. Смачило // Вільне життя. — 2005. — 26 листопада. — С. 6.
Стасюк О. Й. Дяків Осип [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 509. — ISBN 966-00-0405-2.
Тучапський, Я. Із забуття — у сяйво слави: [про відкриття пам'ятника О. Дяківу-Горновому — провіднику ОУН, у с. Олесиному Козів. р-ну] / Я. Тучапський // Вільне слово. — 1997. — 22 березня.
Ханас В. Дяків-Горновий Осип — ідеолог боротьби ОУН, сотник УПА, публіцист // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 552. — ISBN 966-528-197-6. + фото.

Посилання

[1] Арешт Осипа Дяківа у 1940 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2017. Процитовано 28 червня 2017.

[2] Скорий: спогади 92-річного зв’язкового УПА, засланого під сибірську тайгу. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 грудня 2021.

[1]

[2]

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)