Дібрівськ
| село Дібрівськ | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Рівненська область |
| Район | Вараський район |
| Тер. громада | Зарічненська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA56020070090097675 
|
| Облікова картка | с. Дібрівськ |
| Основні дані | |
| Засноване | 1855 |
| Населення | 1680 |
| Площа | 123,466 км² |
| Густота населення | 14,13 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 34041 |
| Телефонний код | +380 3632 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°41′25″ пн. ш. 26°08′40″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
148 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Центральна, 51, с. Дібрівськ, Зарічненський р-н, Рівненська обл., 34041 |
| Карта | |
  Дібрівськ | |
 Дібрівськ | |
| Мапа | |
| |
Ді́брівськ — село у Зарічненській громаді Вараського району Рівненської області України.
Неподалік від села розташований Дібрівський гідрологічний заказник.
Згідно з даними краєзнавиці Валентини Тумаш-Ляховець перша згадка про Дібрівськ відноситься до 1621 року. Ця дата зафіксована у великій судовій справі містечка Городна, яка зберігається у Національному історичному архіві Білорусі (НІАБ, фонд 179, опис 1, справа 242, том 2, арк. 544).
|
На суді в 1803 році жителі Городної намагалися довести, що вони незалежні від Пінської економії. Адвокат городенців Фелікс Абрамовський для підтвердженням цього доказу представив документ — «решение асессорское между экономии Пинской крестьянами а князем Збаражским 1621 года сентября 18». У цьому рішенні початку ХVІІ століття не було підтвердження, що містечко Городна стало частиною Пінської економії, а названі лише окремі села біля містечка. Серед назв, зафіксованих на фотофрагменті цієї справи, є й село Дубровсько. | 
|
У польськомовному документі 1658 року, вміщеному у 131 книзі Литовської метрики, також міститься згадка про Дібрівськ: «Дозвіл вельможній Кристині Ганні з Любомирських княгині Радзивілловій, дружині канцлера ВКЛ, старостині гнівській, ковенській, вельонській, гераньонській, липниській, щоб могла відмовитися від Кигирівського війтівства з містечком Городною і селами Паре, Вовчиці, Ладорож, Нечатов, Жовкинь, Ласицьк, Вуйвичі, Радчицьк, Серники. Витчівка, Сварицевичі, Дубрівськ, Заморочення, Озерськ на користь пана Яна Кароля Млоцького, старости пінського й гельметського».[1][2]
Після Другого поділу Речі Посполитої у 1793 році Дібрівськ став частиною Російської імперії, увійшов до складу Пінського повітуМінської губернії. Власної церкви у селі не було, належало до парафії Серник Мінської єпархії[3].
Станом на 1909 рік Дібрівськ був у складі Морочанської волості Пінського повіту, налічував 92 двори та 620 осіб населення[4].
У міжвоєнний період 1920–1939 років село входило до Пінського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.
Восени 1939 року Дібрівськ за пактом Молотова – Ріббентропа перейшов до СРСР, а з початком німецько-радянської війни 3 липня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Повторно був зайнятий Червоною армією 1 лютого 1944 року і в селі остаточно утвердилася радянська влада[5]. У післявоєнний час Дібрівськ був включений до Зарічненського району Рівненської області.
За переписом населення 2001 року в селі мешкало 1 667 осіб[6].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,76 % |
| російська | 0,18 % |
| молдовська | 0,06 % |
У Дібрівську є школа І-ІІІ ступенів, лікарська амбулаторія, сільський клуб, бібліотека, відділення зв'язку.
- Швая Сидір Петрович. Свій бойовий шлях розпочав в 1941 році. Визволяв такі міста України: Рокитно, Київ, дійшов аж до самої Німеччини. Додому повернувся в 1945 році. Нагороджений:
- орденом Орден Великої Вітчизняної війни І ступеня,
- медаллю Медаль «30-ти річчя Перемоги»
- ювілейною медаллю « За Перемогу над Німеччиною»
- ювілейною медаллю «60-ти річчя Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
- Шепелевич Яків Пилипович
- ↑ В архіві розшукали найдавнішу згадку про село на Рівненщині. Район. Історія. 13 грудня 2022. Процитовано 30 листопада 2023.
- ↑ Facebook. www.facebook.com. Процитовано 30 листопада 2023.
- ↑ Описание церквей и приходовъ Минской епархіи. Том VI. Пинский уезд. Мінськ: Типо-литография Б. И. Соломонова. 1879. с. 175.
- ↑ Ярмолович, В. С. (1909). Список населенных мѣстъ Минской губерніи. Мінськ: Губернская типография. с. 58.
- ↑ Тумаш, Валентина (неділя, 30 квітня 2017 р.). Заріччя: Хронологічний список звільнення від фашистських загарбників сіл Зарічненського району. Заріччя. Процитовано 22 січня 2025.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - 056_ЗАРІЧНЕНСЬКИЙ РАЙОН , Рік. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 січня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - 056 ЗАРІЧНЕНСЬКИЙ РАЙОН, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 січня 2019.
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
