Дім на горі
| Дім на горі | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Жанр | роман | |||
| Форма | роман | |||
| Автор | Валерій Шевчук | |||
| Мова | українська мова | |||
| Опубліковано | 1983 | |||
| Країна |  Україна | |||
| Видавництво | Радянський письменник | |||
|
| ||||
|
Цей твір потрапив до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу |
«Дім на горі» — роман українського письменника Валерія Шевчука, що є одним із найбільш знакових творів химерної прози. Роман, виданий вперше у 1983 році, складається з одноіменної повісти-преамбули та циклу з тринадцяти новел[1]. Крім того, він входить до списку ста найкращих творів української літератури за версією українського ПЕН.
Як зазначає сам автор, «Дім на горі» він написав «з кінця»: з другої, фольклорно-фантастичної, частини книжки[2]. Перші оповідання з неї з'явилися наприкінці 1960-х і були змушені «вилежуватись», оскільки твори Шевчука не допускались до друку. Вони мали становити самостійну книжку «Голос трави», але в процесі підготовки тексту автор вирішив дописати до них «повість-преамбулу», власне «Дім на горі».
Серед інтенцій твору Шевчук виокремлює також «полеміка» з Гоголем щодо українського фольклору[3].
У першій частині роману дія відбувається довкола «дому на горі» — магічного простору, де живе жіноча родина. Замолоду кожна жінка проходить своєрідне випробування «дженджуриком» — елегантним чоловіком, що має демонічні ознаки. Якщо вона піддається спокусі, від цього зв'язку народжується хлопчик, що приречений все життя блукати світом. Натомість «справжній» суджений з'являється пізніше і обов'язково просить у господині води. Від цього зв'язку народжуються дівчата, які продовжують існування роду в «домі».
Другу частину роману складають оповідання, писані «козопасом Іваном Шевчуком» та «прилаштовані до літературного вжитку» його онуком (інакше кажучи, створені тими самими чоловіками, народженими від нечистого). Дія оповідань відбувається в ранньомодерній Україні, яка «очуднена» присутністю потойбічних сил, які переважно несуть загрозу і з якими треба змагатися.
Дослідниця Анна Берегуляк, порівнюючи роман Шевчука із романом «Будинок духів» Ізабель Альєнде, зазначає, що мета обох творів — «через магічний реалізм та міф створити легалізовану культурну ідентичність, незважаючи на репресії, які пережили обидві культури»[4]. Також, на думку дослідниці, «Дім на горі» своєрідно «перепрочитує» шевченківський міф покритки: «У Шевчуковому міфі мати (...) має можливість перестати бути жертвою і зцілитися», а також — «передати свій досвід доньці через міф». На думку дослідниці, «джигун» Шевчука співвідноситься з Шевченковим «москалем».
Пов’язаність міфу Шевчука із Шевченковим міфом про жінку (інакше кажучи, потреба "переписування" Шевченкового мотиву покритки), на думку дослідниці, свідчить про невирішену колоніальну проблематику[5]. Отже, цю схему можна перенести й на «національний» рівень: міф, створений Шевченком, «архетипно описує соціальне й культурне закріпачення України XIX століття і (...) пропонує (...) програму духовного та політичного визволення нації. (...) Зв’язок між материнським та національним (...) є природним приводом для переосмислення міфа української ідентичності, оскільки в усій новочасній українській літературі від Шевченка до самого Шевчука широко застосовувався символ України як трагічної постаті матері». Отже, Шевчук «критично переписує Шевченка, опираючись творенню традиційного месіанського образу (...) [і] відкриває шлях до більш тонкого й складного конструювання постколоніальної ідентичності».
Однак, поряд із цим, дослідниця ставить питання про те, що «Шевчукове наголошування на чоловічому літописанні історії дому, населеного жінками, криє у собі небезпеку підсилення колоніального й патріархального стереотипів ідентичності» й, відповідно, позбавляє «жіночий літопис» суб'єктності[6]. Як можливу відповідь на своє питання дослідниця подає потребу автора «рахуватися з уже існуючим образом жінки й матері (як жертви і як символу колоніального статусу України), на власний спосіб з цим образом полемізуючи». При цьому, твір Шевчука «спонукає до ширшої дискусії з приводу амбівалентності культурної та національної ідентичності», «не вичерпуючи її динаміки і не обмежуючи широти її інтерпретацій»:
|
“Дім на горі” виявляє напругу між колоніальним та постколоніальним у літературі та культурній ідентичності: Шевчук показує зникнення колоніального типу свідомості, але, “зцілюючи” від нього, залишає для нього місце в історії розвитку української ідентичності | 
|
Що ж до чоловічого аспекту міфу в романі, то Марко Павлишин пропонує інтерпретувати його у фройдівському ключі[7]. Натомість Берегуляк зазначає, що «Шевчуків “Літопис про батьків” саме і є літописанням про колишніх репресованих: письменники колоніальної України». Отже, «Дім на горі», на думку Михайла Жулинського, є для синів-чоловіків «своєрідним Парнасом»[8].
На думку літературознавця Марка Павлишина, «Дім на горі» «є явищем майже безпрецендентним», оскільки він «у самій своїй структурі відмовляється бути співвідповідальним за пропагування української культурної меншовартости»[9].
Попри те, що «Дім на горі» поділяє чимало ознак із химерним романом, Шевчук докорінно переосмислює цей жанр, вступаючи у полеміку з ним та із «закодованими в ньому культурно-політичними тезами»[9], висловлюючи при цьому «своєрідні й відважні погляди в дуже конкретній дискусії на тему української національної культури та літератури»[9].
Павлишин доводить, що «химерний роман, який (...) міг би фігурувати як український "національний" жанр, насправді є аргументом проти української літератури як самобутнього явища. Це ще один засіб підривання престижу української культури, асоціюючи її з стихією сільською, відсталою, безперспективною»[9].
Саме цій усталеній традиції химерної прози Шевчук протиставляє показово негумористичний пафос, позаетнографічне символічне зображення буколічного простору та можливість багаторівневого прочитання твору. І тому, попри позірну «ідеологічну нейтральність», на думку літературознавця, «Дім на горі» «стає аргументом життєздатности, природности, нормальности й рівноправности української літератури»[9].
- Валерій Шевчук, Дім на горі. Роман-балада. — К.: Рад. письменник, 1983. — 487 с.
- Шевчук, Валерій. Дім на горі. — К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. — 559 с.
- Шевчук, Валерій. Дім на горі. — Вид. 2-ге. — К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. — 558, [1] с.
- Шевчук, Валерій. Дім на горі. — Вид. 3-тє. — Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017. — 558, [2] с.
- ↑ У першому виданні новел було 12; у подальших виданнях було додано новелу «Перевізник»
- ↑ Дім на горі. Розмова з Валерієм Шевчуком. с. 55
- ↑ «Для мене Гоголь — це приклад так званого «малоросійства»; на фольклор він дивився головним чином як на забавку, намагався розважити читача «малоросійською» екзотикою. Моя книжка «Дім на горі» — своєрідна дискусія з Гоголем. Ті самі теми, той самий спосіб мислення мені хотілось інтерпретувати значно серйозніше. Фольклор — це частина людської духовності, а не просто химерна вигадка, екзотична забава: засобами фольклорної поетики можна здійснювати надзвичайно тонкий і глибокий аналіз людської душі» // Дім на горі. Розмова з Валерієм Шевчуком. с. 58
- ↑ Магічний реалізм та літературний міф – зцілення чи панацея у постколоніальному контексті ? // Сучасність. – 1993. – № 3. – с. 67
- ↑ Показово, на думку дослідниці, що «спершу Галя не повірила у міф», і тільки «її власна участь у ньому дала їй розуміння безперервності цього ритуалу».
- ↑ Дослідниця запитує, «як може письменник-чоловік говорити з точки зору жіночого досвіду, особливо пробуючи “зцілити” ідентичність, яка в час написання роману все ще залишалася колоніальною?»
- ↑ «Можна б запропонувати психоаналітичне читання: коли взяти під увагу, що основна фабула розповідає про реакції жінок на еротичні спокуси дженджуриків, то можна б побачити в романі розгляд різних можливих сублімацій сексуального. Хто переборю є спокусливих пришельців (придушує сексуальне) — народжує тільки дівчат і вкладається в суспільні норми; а хто піддається — народжує творчих чоловіків (мистецтво й творчість, отже, є перетворенням сексуальної енергії)». „Дім на горі“ Валерія Шевчука // Канон та іконостас, с. 107
- ↑ Микола Жулинський, "...сповіщає нам голос трави”. — Післямова до “Дому на горі”. — С.479.
- ↑ а б в г д «Дім на горі» Валерія Шевчука / Марко Павлишин. Канон та іконостас.
- «Дім на горі» Валерія Шевчука / Марко Павлишин. Канон та іконостас. — Київ: Час, 1997. — с. 98-112.
- Дім на горі: Розмова з Валерієм Шевчуком /Пер. з польської Н. Білоцерківець // Сучасність. – 1992. – № 3.
- Берегуляк А. Магічний реалізм та літературний міф – зцілення чи панацея у постколоніальному контексті? // Сучасність. – 1993. – № 3.
- Дім на горі [Архівовано 25 вересня 2021 у Wayback Machine.] на книго-датабазі Goodreads (англ.)
- «Дім на горі» (укр.) / Повний текст твору на ЛітАрхів