Едвард Балфін
| Едвард Балфін | |
|---|---|
 | |
| Народження | 6 листопада 1862 Південний Дублін, Ленстер, Ірландія[d], Сполучене Королівство |
| Смерть | 20 серпня 1939 (76 років) Борнмут, Борнмут, Крайстчерч і Пул, Дорсет, Англія, Велика Британія |
| Країна | .svg){kind=small} Велика Британія |
| Освіта | Stonyhurst Colleged і Триніті-коледж |
| Звання | генерал |
| Війни / битви | Друга англо-бурська війна, Перша світова війна, Іпрська битва, Третя битва за Газу, Битва за Єрусалим і Битва при Мегіддо |
| Нагороди |    |
Генерал Едуард Станіслаус Бальфін (англ. Edward Stanislaus Bulfin; 6 листопада 1862 ― 20 серпня 1939) ― генерал Британської армії під час Першої світової війни. Зарекомендував себе як здатний командир на рівнях бригади, дивізії та корпусу. В першу чергу прославився своїми діями по керівництву британськими військами під час Першої битви при Іпрі, яким вдалося уповільнити німецький наступ.
У 1917—1918-х роках командував 21-м армійським корпусом[en], який брав участь у Синайсько-Палестинській кампанії.
Бальфін народився неподалік від Дубліна 6 листопада 1862 року. Він був другим сином Патріка Бальфіна і Терези Клер Керролл. Його батько був сином Едуарда Бальфіна, який походив родом з Дерінлога (тепер у графстві Оффалі), і був обраний лордом-мером Дубліна у 1870 році[1]. Майбутній генерал навчався в коледжі Стоніхерст, а потім продовжив навчання в Католицькій приватній школі Кенсінгтона[2]. Хоча він також проходив навчання в Трініті-коледж (Дублін), він не отримав вчений ступінь і вирішив обрати для себе кар'єру військового[2].
Бальфін розпочав військову службу у Власному полку принцеси Уельської (Йоркширському полку) в 1884 році,[3][4] після перебування у складі Королівських ірландських стрільців[en][5][6][7]. Отримав звання капітана 30 січня 1895 року.[8]
Неспішно просувався кар'єрними сходами аж до початку Другої бурської війни, коли в листопаді 1899 року був призначений майором бригади в 9-ю бригаду.[9] Взяв участь у кількох сутичках у Південній Африці, і був підвищений до бревет-майора в листопаді 1900 року.
Повернувся до колишнього звання капітана у своєму полку 12 грудня 1901 року[10] і продовжив службу в Південній Африці до кінця війни, коли залишив Кейптаун на борту SS Walmer Castle наприкінці червня 1902[11], прибувши до Саутгемптона наступного місяця. Після повернення до Англії його знову було тимчасово підвищено, цього разу до підполковника, і його ім'я опинилося в списку учасників бойових дій, що відзначилися в Південній Африці, який був опублікований 26 червня 1902<[12]. Після цього Балфін залишив полкову службу і вирішив перейти в штабісти.[13][5].
З 1902 по 1904 рік служив як заступник помічника генерал-ад'ютанта з I корпусу[14], з 1906 по 1910 рік — як помічник-ад'ютант і генерал-квартирмейстер Капської колонії[2]. Після повернення до Англії дослужився до звання полковника і отримав призначення про командування Ессекской бригадою: це було незвичайне призначення, оскільки Бальфін ніколи не командував батальйоном[2][15]. У 1913 році він знову просунувся вгору кар'єрними сходами, отримавши престижне призначення здійснювати командування 2-ї піхотної бригадою.[2][16][17]
З 1914 по 1939 рік Бальфін був полковником Власного полку Александри, принцеси Уельської (Йоркширського полку)[18]
На початку Світової війни Бальфін і його 2-а бригада були перекинуті на Західний фронт у складі Британських експедиційних сил[2]. У ході боїв навколо міста Іпр наприкінці жовтня 1914 року він без будь-якої попередньої підготовки організував групу з шести батальйонів (відому як «сили Бальфіна») і повів їх у контратаку, щоб стримати німецький наступ[2]. Це дії принесли йому захоплену похвалу від командувача I корпусу Дугласа Хейга, а також головнокомандувача БЕС, Джона Френча[19].
У грудні він був призначений командувачем новосформованої 28-ї дивізії, яку провів через серію інтенсивних німецьких газових атак під час Друга битва при Іпрі, також командував нею у Битві у Лоосі.[2]
Бальфін тяжко захворів у жовтні 1915 року, і провів першу половину 1916 року на відпочинку в Англії, тим самим уникнувши переведення в Салоніки.[2] Повернувся на Західний фронт у червні 1916 року командувачем 60-ї дивізії під час битви на Соммі, хоча його дивізія не зіграла істотної ролі в наступі.[19]
У грудні 1916 року 60-я дивізія була перекинута в Салоніцький фронт, хоча там вона знаходилася лише шість місяців і не взяла участь у великих бойових діях. Після своєї відправки в Палестину у червні 1917 року, Бальфін був удостоєний звання генерал-лейтенанта і отримав під своє командування ХХІ корпус[19]. Він виявився здібним командиром: під його керівництвом корпус пробився крізь турецьку лінію оборони під час Третьої битви за Газу, відкривши шлях для захоплення Єрусалима. Пізніше, в останні дні війни, він також здобув переконливу перемогу в битві при Мегіддо[2].
Після підписання перемир'я Бальфін залишився служити у війську різних штабних посадах. Отримав звання повного генерала в 1925 році[20][21]. І, нарешті, пішов у відставку в 1926[2]. Помер у 1939 році у своєму будинку в передмісті Боскомб, місто Борнмут, графство Дорсет[2][22][23].
Одружився з Мері Френсіс Лонерган в 1898 році (відразу перед відправкою до Південної Африки). Разом у них було двоє дітей.[2]
- ↑ Library of Ireland[недоступне посилання з Травень 2018]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Oxford DNB article: Bulfin, Sir Edward Stanislaus. www.oxforddnb.com. Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 1 листопада 2016.
- ↑ The London Gazette: no. 25413. p. 4838. 11 листопада 1884.
- ↑ Powell, 2018, с. 7.
- ↑ а б Centre for War Studies – University of Birmingham. www.firstworldwar.bham.ac.uk. Архів оригіналу за 16 березня 2009. Процитовано 25 червня 2017.
- ↑ The London Gazette: no. 25175. p. 6251. 8 грудня 1882.
- ↑ Powell, 2018, с. 6.
- ↑ Powell, 2018, с. 10.
- ↑ The London Gazette: no. 27160. p. 694. 2 лютого 1900.
- ↑ The London Gazette: no. 27423. p. 2336. 8 квітня 1902.
- ↑ The Army in South Africa – Troops returning home. The Times. № 36811. 4 липня 1902. с. 9.
- ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 27448. p. 4191–4194. 26 червня 1902.
- ↑ The London Gazette: no. 27516. p. 308. 16 січня 1903.
- ↑ The London Gazette: no. 27512. p. 6. 2 січня 1903.
- ↑ Powell, 2018, с. 48—49.
- ↑ Powell, 2018, с. 50.
- ↑ The London Gazette: no. 28735. p. 4869. 8 липня 1913.
- ↑ The Green Howards (Alexandra, Princess of Wales's Own Yorkshire Regiment). regiments.org. Архів оригіналу за 10 лютого 2006. Процитовано 18 вересня 2016.
- ↑ а б в First World War.com – Who's Who – Edward Bulfin. www.firstworldwar.com. Процитовано 25 червня 2017.
- ↑ The London Gazette: no. 33064. p. 4530. 7 липня 1925.
- ↑ Powell, 2018, с. 229.
- ↑ Davies та Maddocks, 2014, с. 121.
- ↑ Powell, 2018, с. 232.
- Davies, Frank; Maddocks, Graham (2014) [1995]. Bloody Red Tabs: General Officer Casualties of the Great War 1914–1918. Pen and Sword Books. ISBN 978-1-78346-237-7.
- Jeffery, Keith (1997). An Irish Empire?: Aspects of Ireland and the British Empire. Manchester: Manchester University Press. ISBN 0719038731.
- Powell, John (2018). Haig's Tower of Strength: General Sir Edward Bulfin-Ireland's Forgotten General. Pen and Sword Books. ISBN 978-1526722607.
- Біографія Едуарда Балфіна
- Стаття про Балфіна на сайті Бірмінгемського центру досліджень Першої світової війни
- Національний біографічний словник
- Кольорова марка із зображення Едуарда Балфіна, 1920-ті роки
 | |
|---|---|
| Генеалогія та некрополістика | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль | Freebase: /m/02x7cfn · GND: 1131111095 · ISNI: 0000000446454630 · LCCN: no2015025081 · VIAF: 315085004 |