Едуардас Межелайтіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едуардас Межелайтіс
лит. Eduardas Mieželaitis
Народився3 жовтня 1919(1919-10-03)[1][2]
Пакруоїс, Литва
Помер6 червня 1997(1997-06-06)[1][2][3] (77 років)
Вільнюс, Литва
ПохованняЦвинтар Антакалніса
Країна Литва
 СРСР
Діяльністьполітик, поет, перекладач, письменник
Alma materУніверситет Вітовта Великого
ПартіяКПРС
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден Червоної Зірки ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» медаль «Ветеран праці» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Ленінська премія

Едуа́рдас Межела́йтіс (лит. Eduardas Mieželaitis; 3 жовтня 1919(19191003), село Карейвішкяй — 6 червня 1997, Вільнюс) — литовський поет, перекладач, есеїст.

Біографія

[ред. | ред. код]

У 1923 з батьками переїхав у Каунас. З 1939 вчився на юридичному факультеті каунаського Університету Вітаутаса Великого, який взимку 1940 був переведений до Вільнюса. Перебував у підпільній комсомольскій організації. У 1940 працював в редакції газети «Komjaunimo tiesa» («Комсомольська правда»). У час Другої світової війни вивезений у сталінську Росію. З 1943 — військовий кореспондент в складі 16-ї Литовської дивізії.

Після повернення до Литви працював в окупаційних органах СССР: секретарем ЦК Комсомолу Литви (1944—1946). З 1946 — редактор комсомольського журналу «Яунімо грятос». У 1954—1959 секретар Союзу письменників Литви, голова правління СПЛ (1959—1970). Секретар правління Союзу письменників СРСР (з 1959).

Член ЦК Литовської комуністичної партії (1960—1989), депутат Верховної Ради СРСР (1962—1970), з 1975 — заступник голови Президії Верховної Ради Литовської РСР.

Премія імені Дж. Неру (1969). Народний поет Литви (1974), Герой Соціалістичної Праці (1974). Нагороджений орденом Леніна, іншими орденами, а також медалями.

Літературна діяльність

[ред. | ред. код]

Дебютував в нелегальному комсомольському альманаху і гімназичній газеті в 1935. Перші збірки віршів «Lyrika» («Лірика» 1943) і «Tėviškės vėjas» («Вітер батьківщини» 1946). На загальних зборах литовських радянських письменників в 1946 був підданий різкій критиці за безідейність творчості. Після цього займався перекладами О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, Т. Г. Шевченка, Ш. Петефі і випустив декілька книжок з віршами для дітей («Aš jau ne pipiras: eilėraščiai vaikams», 1945, «Kuo būti»? («Ким бути», 1947), «Ką sakė obelėlė» («Що сказала яблунька», 1951).

Автор епічної «Братської поеми» (1955), збірок віршів і поетичної публіцистики «Mano lakštingala» («Мій соловей» 1952), «Чужі камені» (1957), «Сонце в бурштині» (1961), «Автопортрет. Авіаескізи» (1962), «Південна панорама» (1963), «Кардіограма» (1963), «Ліричні етюди» (1964), «Хліб і слово» (1965), «Нічні метелики» (1966), «Тут Литва» (1968), «Горизонти» (1970), «Бароко Антакальніса» (1971), «Бурштиновий птах» (1972) і багато інших.

Широку популярність придбав книгою віршів «Людина» (1961; Ленінська премія, 1962), що була перекладена багатьма мовами.

Видання

[ред. | ред. код]

Російською мовою

[ред. | ред. код]
Кастант-музыкант. Фрунзе, 1965.
Кастантас-музыкант. Вильнюс, 1978.
Кастантас-музыкант. Вильнюс, 1979.
Кастант-музыкант: для дошкольного возраста. Ленинград, 1983.
  • Крылья: для младшего школьного возраста. Вильнюс, 1953
  • Весенние гости: стихи. Москва, 1959
  • Зайчик-мальчик: стихи: для дошкольного возраста. Вильнюс, 1960
  • Кардиограмма: стихи. Москва, 1963.
  • Человек (гравюры С. Красаускаса). Москва: Гослитиздат, 1963
Человек. Ереван, 1965.
Человек. Москва, 1971.
Человек. Вильнюс, 1975.
  • Вечная струна: стихи. Москва, 1965.
  • Ночные бабочки. Москва, 1969.
  • Алелюмай. Москва, 1970.
  • Контрапункт. Москва, 1972
  • Собрание сочинений: в 3-х т. Москва, 1977.
  • Голос: стихи. Вильнюс, 1977.
  • Идет по свету солнце: из поэмы. Москва, 1978.
  • Клочок небес. Вильнюс, 1981.
  • Зайка — зазнайка: для дошкольного возраста. Вильнюс, 1982.
  • Армянский феномен: стихи, статьи, заметки. Ереван, 1982.
  • Сказки моего детства. Москва, 1982.
  • Стихотворения. Москва, 1984.
  • Мой двойной Арарат: стихи, поэмы, очерки. Ереван, 1984.

Збірки віршів

[ред. | ред. код]
  • Dainų išausiu margą raštą. 1952.
  • Mano lakštingala. 1956.
  • Žvaigždžių papėdė. 1959.
  • Broliška poema. Vilnius, 1960
  • Lineliai. Vilnius, 1960
  • Saulė gintare: eilėraščiai, apmąstymai. Vilnius, 1961
  • Žmogus. Vilnius, 1962.
  • Autoportretas. Aviaeskizai, 1962.
  • Atogrąžos panorama. 1963.
  • Lyriniai etiudai. 1964.
  • Naktiniai drugiai: monologas. Vilnius, 1966.
  • Antakalnio barokas. 1971.
  • Žibuoklių žvaigždynai. 1977.
  • Postskriptumai. 1986.
  • Gnomos. 1987.
  • Laida. 1992.
  • Saulės vėjas. 1995.
  • Mitai. 1996.
  • Mažoji lyra. 1999.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ Берлінська академія мистецтв — 1696.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Межелайтіс Едуардас // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 138.
  • Едуардас Межелайтіс. // Сайт «Герои страны» (рос.).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Едуардас_Межелайтіс