Едуард Шаванн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едуард Шаванн
фр. Édouard Chavannes
Народився5 жовтня 1865(1865-10-05)[1][2][…]
3rd arrondissement of Lyond, Ліон[1][4]
Помер20 січня 1918(1918-01-20)[2] (52 роки)
Париж, Франція[1]
·хвороба
Країна Франція
Діяльністьперекладач, професор, фольклорист, письменник, археолог
Alma materВища нормальна школа
Галузьісторія, мовознавство і археологія
ЗакладКолеж де Франс[5]
ВчителіMaurice Jameteld
Відомі учніRobert des Rotoursd
Віктор Сегален
Поль Пелліо
Марсель Гране
Алексєєв Василь Михайлович
ЧленствоПетербурзька академія наук
Російська академія наук
Академія надписів та красного письменства (1918)[6][6][7]
Брати, сестриMarie Monodd
У шлюбі зAlice Dord
ДітиFernand Henri Chavannesd
Isabelle Chavannesd
Marguerite Chavannesd
РодичіRémi Langevind і Henri Dord
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Едуард Шаванн у Вікісховищі

Едуард Шаванн, повне ім'я Емманюель-Едуар Шаванн (фр. Emmanuel Édouard Chavannes; кит.沙畹); (5 жовтня 1865, Ліон — 20 січня 1918 року, Париж) — французький археолог і синолог, професор Колеж де Франс (з 1893 р.). Найбільш відомий як перший перекладач Сима Цяня французькою мовою (переклав 47 глав з 130, що входять до «Історичних записів»). Переклад був в 1960-тих роках перевиданий ЮНЕСКО. У число його студентів входили Поль Пелліо, Марсель Гране, В. М. Алексєєв.

З 1903 р. був членом французької Академії написів (Académie des inscriptions et belles-lettres), а з 1915 р. — її президентом. З 1913 р. — член-кореспондент Петербурзької Академії наук.

Біографія

[ред. | ред. код]

Едуард Шаванн — представник старовинного роду, який сповідував протестантизм з кінця XVI ст.. Едуард був другою дитиною, чиє народження коштувало життя його матері. Виховувався у бабусі в Лозанні, закінчив ліцей у Ліоні. Під час навчання у Вищій нормальній школі в Парижі зацікавився Китаєм. Після здобуття освіти, в 1889 р. був направлений в Пекін у якості співробітника дипломатичної місії без певних обов'язків. У Пекіні він досконало вивчив китайську мову, а також обрав предметом наукового вивчення Сима Цяня — першого великого історіографа Китаю, який заклав жанр династичної хроніки. У 1890 р. в одному з журналів була опублікована перший переклад — 28 глава «Історичних записів».

Під час відпустки у Франції, в 1890 р. Шаванн одружився з дочкою ліонського окуліста д-ра Дора. У тому ж році він зацікавився археологічними пам'ятками епохи Хань, виявленими китайськими вченими ще в XVIII ст.. 29 березня 1893 р. Шаванн, ще перебуваючи в Пекіні, був призначений завідувачем кафедри китайської мови і літератури Коллеж де Франс, ставши її четвертим главою, після Абеля-Ремюза, С. Жюльєна і маркіза Ерве де Сен-Дені (завідував кафедрою в 1873 р.). 28-річний професор Шаванн прочитав свою першу лекцію 5 грудня 1893 р..

У 1895 р. був опублікований перший том повного перекладу «Історичних записів» Сима Цяня. Загальний обсяг видання передбачався в 10 томів, але так і не був реалізований через величезне різноманіття синологічних інтересів Шаванна. Всього до 1901 р. вийшло друком п'ять томів, за другий том в 1898 р. Шаванн був удостоєний премії С. Жюльєна.

У тому ж 1895 р. Едуард Шаванн став вченим секретарем Паризького Азійського товариства, дійсним членом якого був з 1888 р.. У 1904 р. був делегатом XIV Конгресу сходознавців, що проводився тоді в Алжирі. На Конгресі він виступив з доповіддю про унікальні ворота епохи Юань (1345 р), що збереглися в селі Цзюйюн Гуань (кит. трад. 居庸關, спр. 居庸关, піньїнь: Jūyōng Guān). Напис виконано на санскриті, тибетською, монгольською, тангутскою (Західна Ся) і китайською мовами, письмом Пагба-лама.

З 1904 р. Едуард — один з редакторів відомого на той час синологічного журналу «Тун бао».

На початку XX ст. Шаванн зацікавився дорожніми нотатками китайських паломників, що прямували в Індію. Він був першим дослідником китайської епіграфіки, що збереглася у культових місцях Індії. Шаванн же був піонером вивчення писемних пам'яток Середньовіччя, що збереглися в Центральній Азії. Пік досліджень припав на 1906—1908 рр., коли науковець організував археологічну експедицію в Китай, брав участь в якій і В. М. Алексєєв, відряджений в цю країну для підготовки до посади приват-доцента Петербурзького університету.

У 1916 р. Едуард Шаванн був обраний дійсним членом Королівського Азійського товариства в Лондоні завдяки дослідженням епіграфіки періоду династії Шан, так званих «кісток для ворожінь». Саме Шаванн зміг впізнати в тих записах деякі топоніми та імена стародавніх правителів, відомих з творів Сима Цяня.

Шаванн не відрізнявся міцним здоров'ям, а випробування Першої світової війни підточили його сили. Помер він 20 січня 1918 р. від надсильної перевтоми.

Наукові погляди

[ред. | ред. код]

На початку свого наукового шляху Шаванн вважав, що синологія не готова до вивчення давньої китайської думки, так як не до кінця вивчена історія стародавнього Китаю, зокрема, немає зразків перекладів оригінальних джерел — історичних хронік. Ставив собі за мету створення цілісної наукової історії Китаю, в тому числі його ідеологічних течій. Вперше в синологічній практиці став проводити польові дослідження в Китаї з метою розвідки пам'яток стародавньої культури країни.

В області вивчення релігії дотримувався думки, що психологія китайців виключно практична і спрямована на блага земного життя, але вказував й на значну роль релігійних традицій в суспільних відносинах Китаю. Гадав, що древня китайська релігія збереглася без змін до початку XX в. в формі даосизму. Буддизм не зіграв революційної ролі в історії Китаю, як це сталося з християнством в Європі. Шаванн запропонував один з перших нарисів історії даоського вчення. Конфуціанство вважав основною перешкодою для вестернізації Китаю. Разом з тим, розглядав історію Китаю як частину всесвітньої історії.

Основні праці

[ред. | ред. код]
  • Les Mémoires historiques de Se ma Ts'ien traduits et annotés par Édouard Chavannes, Professeur au Collège de France. Publication encouragée par la Société Asiatique.
  • Le Calendrier des Yn. — Journal asiatique, VIIIe sér., t. XVI, 1890, pp. 463 510.
  • Nouvelle note sur la Chronologie chinoise de l'an 238 à l'an 87 av. J.-C. (Journal asiatique., IXe sér., t. X, 1897, pp. 539 544).
  • Voyage des Pélerins bouddhistes. — L'itinéraire d'Ou Kong (751—790), traduit et annoté par MM. Sylvain Lévi et Édouard Chavannes. (Journal asiatique, IXe série, t. VI, 1895, pp. 341 384.)
  • Voyageurs chinois chez les Khitan et les Jou tchen. (Journal asiatique, mai-juin 1897, pp 377 442 ; mai-juin 1898, pp. 361 439).
  • Les Inscriptions de Wang Hiuen ts'e traduites par M. Cha¬vannes. (Journal asiatique, IXe sér., t. XV, 1900, pp. 332 341).
  • Rapport annuel fait à la Société asiatique dans la séance du 10 juin 1895 par M. Édouard Chavannes. (Journal asiatique, IXe sér., t. VI, 1895, pp. 40 217).
  • Notice sur Gabriel Devéria. (Journal asiatique, IXe sér., XIV, 1899, pp. 375–387).
  • Note préliminaire sur l'inscription de Kiu vong koan. Première partie. Les inscriptions chinoises et mongoles, par Éd. Chavannes. (Journal asiatique, IXe sér., t. IV, 1894, pp. 354 373).
  • Les Inscriptions des Ts'in. (Journal asiatique, IXe sér., t. I, 1893, pp. 473–521).
  • Une inscription du royaume de Nan Tchao. (Journal asiatique, IXe sér., t. XVI , 1900, pp. 381–450.)
  • Quatre Inscriptions du Yun nan (Mission du Commandant d'Ollone). (Journal asiatique, Xe sér., t. XIV, 1909, pp. 5 46).
  • Note additionnelle sur l'inscription de Che tcheng (971 p. C.) — (Journal asiatique, nov. déc. 1909, pp. 511–514).
  • Confucius. (Revue de Paris, 15 février 1903 , pp. 897 844.)
  • Le Dieu du Sol dans l'ancienne religion chinoise.
  • Les livres chinois avant l'invention du papier. Journal asiatique, Xe sér., t. V, 1905, pp. 5 77.
  • Un traité manichéen retrouvé en Chine traduit et annoté par MM. Éd. Chavannes et P. Pelliot. Journal asiatique,
    • Première partie: Xe sér., t. XVIII, 1911, pp. 499 617 ;
    • Deuxième partie: XIe sér., t. I, 1913, pp. 99 394.
  • Le T'ai Chan, Essai de monographie d'un Culte chinois. Appendice: Le Dieu du Sol dans la Chine antique, par Édouard Chavannes. Paris, Ernest Leroux, 1910, in 8, pp. 591.
  • Le défilé de Long Men dans la province de Ho nan, par Édouard Chavannes. (Journal asiatique., IXe sér., t. XX, 1902, pp. 133 158).
  • Cinq cents Contes et Apologues extraits du Tripitaka chinois et traduits en français par Edouard Chavannes… Publiés sous les auspices de la Société Asiatique. — Paris, Ernest Letroux, 1910 1911 , 3 vol. in 8.
  • Quelques titres énigmatiques dans la hiérarchie ecclésiastique du Bouddhisme indien, par MM. Sylvain Lévi et Édouard Chavannes. (Journal asiatique, XIe sér., t. V, 1915, pp. 193 223).
  • Les seize Arhats Protecteurs de la Loi, par Sylvain Lévi et Édouard Chavannes. (Journal asiatique., XIe sér., t. VIII, 1916, pp. 5 50 et 189 304.)
  • La divination par l’écaille de tortue dans la haute antiquité chinoise d'après un livre de M. Lo Tchen yu). Journal asiatique, Xe sér., t. XVII, 1911, pp. 127–137.
  • Note . une amulette avec inscription en caractères Pe se pa. (Journal asiatique., IXe sér., t. IX, 1897, pp. 148 149 et 376.)
  • De l'expression des vœux dans l'art populaire chinois. (Journal asiatique, XIe sér., t. I, 1901, pp. 193 233).
  • Un faux archéologique chinois, par M. Édouard Chavannes. (Journal asiatique, Xe sér., t. XI, 1908, pp. 501–510).
  • Chavannes, Édouard; Petrucci, Raphaël. La peinture chinoise au musée Cernuschi en 1912 [: avril-juin]. — Bruxelles, Paris: G. Van Oest & Cie, 1914. — 100 p. — («Ars asiatica», 1).
  • La peinture chinoise au Musée du Louvre // T'oung Pao. — Série II. Vol.5. — Lieide: Brill, 1904. — 672 p. — P.310-331.
  • Inscriptions et pièces de chancellerie chinoises de l'époque mongole // Ibidem. — P.357-447.
  • De quelques idées morales des Chinois, par Ed. Chavannes. (Asie .jr(mcaùe, Bull., avril juin 1917, pp. 85 88.)
  • Sûtra prononcé par le Buddha au sujet du roi Tchan t'o yue. (Journal asiatique, Mars Avril 1917, pp. 262 266.)
  • De l'expression des vœux dans l'art populaire chinois // Bulletin de l'École française d'Extrême-Orient. 1922. — Tome 22. — P.298-301.

Сучасні видання

[ред. | ред. код]
  • Documents sur les Tou-kiue (Turcs) occidentaux. Édouard Chavannes. 1900. Paris, Librairie d'Amérique et d'Orient. Reprint: Taipei. Reprint: Cheng Wen Publishing Co., 1969.
  • Se-Ma Ts'ien: Les mémoires historiques, Traduits et annotés par Édouard Chavannes, 6 Bände, Paris: Adrien-Maisonneuve, 1967—1969 (Collection UNESCO d'oeuvres représentatives: Série Chinoise)
  • Le T'ai chan: essai de monographie d'un culte chinois: appendice Le dieu du sol dans la Chine antique, Faksimile der Ausgabe von 1910 Phénix Editions, 2000., ISBN 978-2-7458-0906-3
  • Contes et Légendes du Bouddhisme Chinois, DHARMA, 1998, ISBN 978-2-86487-031-9
  • Certain works and translations [Архівовано 16 червня 2011 у Wayback Machine.] are available at the site of the Université du Québec à Chicoutimi

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #11649316X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ свідоцтво про народження
  5. ↑ Список професорів Колеж де Франс
  6. ↑ а б http://www.aibl.fr/membres/academiciens-depuis-1663/article/chavannes-emmanuel-edouard
  7. ↑ https://aibl.fr/academiciens-depuis-1663/

Література

[ред. | ред. код]
  • Алексєєв В. М. . Листи до Едуарда Шаванна і Поля Пелліо / Упоряд. І. Е. Ціперовіч. СПб., 1998. 230 с ISBN 5-85803-097-1
  • Китайська філософія. Енциклопедичний словник. М., 1994. С. 490.
  • Алексєєв В. М. . Наука про Схід: статті та документи. М., 1982. С. 68 — 85 (і за Покажчиком).
  • Maspero, Henri. Edouard Chavannes. Opening lecture delivered at the Collége de France, Jan. 24, 1921. Offprinted from an unknown source, pp.   43-56.
  • Henri Cordier . Édouard Chavannes // Journal Asiatique, XIe série, t. XI, 1918 року, pp.   197—248 (в електронному вигляді [1] [Архівовано 31 травня 2013 у Wayback Machine.])
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Едуард_Шаванн&oldid=40743877