Перейти до вмісту

Ейтінгон Наум Ісаакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ейтінгон Наум Ісаакович
Народився6 грудня 1899(1899-12-06)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Шклов, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер3 травня 1981(1981-05-03) (81 рік) або травень 1981[1] (81 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Москва, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняНове Донське кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьшпигун, військовослужбовець Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materОсобливий факультет Військової академії РСЧА імені М. Фрунзеd Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникГромадянська війна в Росії і німецько-радянська війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Військове званнягенерал-майор Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяКПРС Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Суворова 2 ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки
IMDbID 8689071 Редагувати інформацію у Вікіданих

Наум Ісаакович Ейтінгон (6 грудня 1899, Шклов, Могильовська губернія, Російська імперія — 1981[2]) — генерал-майор НКВС. У 1930-ті займався організацією терористичних актів за кордоном.

Один з головних організаторів убивства Л.Д.Троцького у Мексиці (1940).[3]

Брав участь у громадянській війні в Іспанії під ім'ям «генерал Котов».

У післявоєнні роки очолював операції з придушення національно-визвольного руху в Литві і Західній Білорусі.

У жовтні 1951 арештований у справі про сіоніську змову в МГБ у рамках розгорнутої боротьби з космополітизмом.

Після смерті Йосипа Сталіна звільнений за клопотанням Павла Судоплатова і призначений у систему МВС СРСР.

У серпні 1953 знов арештований у справі Лаврентія Берії і засуджений до 12 років ув'язнення.

У 1964 звільнений і працював старшим редактором у видавництві «Міжнародні відносини».

Реабілітований посмертно в 1992.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова II ступеня і Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки.[4]

Книги про нього

[ред. | ред. код]
  • Шарапов Э.П. Наум Эйтингон - карающий меч Сталина. С-Пб., "Нева", 2003 Серия: ЛЮДИ ОСОБОГО НАЗНАЧЕНИЯ ISBN 5-7654-3121-6

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Петров Н. В. Кто руководил органами госбезопасности: 1941—1954 — Мемориал, 2010. — ISBN 966-95519-0-0
  2. ↑ Біографія на сайті Службы Внешней Разведки. Архів оригіналу за 6 серпня 2007. Процитовано 6 серпня 2007.
  3. ↑ Эйтингон Наум Исаакович. Архів оригіналу за 6 травня 2008. Процитовано 28 грудня 2008.
  4. ↑ Залесский К.А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. Москва, Вече, 2000


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ейтінгон_Наум_Ісаакович&oldid=42281230