Перейти до вмісту

Елеонора Шифрін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Елеонора Шифрін
Народилася2 січня 1948(1948-01-02)
Київ, Українська РСР, СРСР
Померла6 серпня 2021(2021-08-06) (73 роки)
Країна Ізраїль
 СРСР
Діяльністьполітична діячка, журналістка, перекладачка
ПартіяYamin Yisraeld
Конфесіяюдаїзм
У шлюбі зAvraham Shifrind
Сайтyamin.org
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шифрін.

Елеонора Шифрін (івр. אלאונורה שיפרין, уродж. Елеонора Ісааківна Полтиннікова; 2 січня 1948(19480102), Київ — 6 серпня 2021[1]) — ізраїльська громадська та політична діячка, голова партії «Ємін Ісраель[en]», перекладачка, лекторка і журналістка.

Біографія

[ред. | ред. код]

В СРСР

[ред. | ред. код]

Елеонора Полтиннікова народилася в Києві в родині лікарів — офтальмолога, полковника медичної служби, кандидата медичних наук Ісаака Полтиннікова та Ірми Беренштейн, які згодом переїхали у Новосибірськ. Ісаак Хананович Полтинніков — автор ряду наукових праць в галузі хірургічного і медикаментозного лікування захворювань очей, винахідник «витреоскопа Полтиннікова»[2][3]. Дід, Ханан Мойсейович Полтинніков (1896—?), був репресований і розстріляний.

З кінця 1960-х років Елеонора брала участь у правозахисному, а з 1971 року — у сіоністському русі.

Однією з перших в Новосибірську родина  Полтиннікових зважилася подати заяву на виїзд до Ізраїлю, що в той період прирівнювалося до зради Батьківщині, і вони стали відмовниками. Почалися репресії, їх звільнили з роботи і переслідували з боку КДБ. Мати і сестра Елеонори в результаті цього трагічно загинули.

В Ізраїлі

[ред. | ред. код]

У 1972 році Елеонорі Полтинниковій вдалося репатріюватися в Ізраїль разом з 84-річним дідусем, і вона активно включилася в боротьбу за свободу виїзду євреїв з СРСР і проти проникнення комунізму на Захід. Вона брала участь у голодуваннях і демонстраціях, домагаючись лобіювання інтересів радянських євреїв в Сенаті США і парламентах Європи, також виступаючи за поправку Джексона-Веніка. За цю боротьбу Елеонора була удостоєна звань «Почесний громадянин Техасу» та «Почесний суддя штату Кентуккі». На її рахунку сотні лекцій та інтерв'ю в друкованих та електронних ЗМІ, сотні публікацій у періодичній пресі.

Протягом восьми років після приїзду в Ізраїль Елеонора вела боротьбу за право виїзду своєї родини з СРСР. Її батьку в 1979 році вдалося виїхати в Ізраїль одному. Він помер у 1986 році, встигнувши вже в Ізраїлі зробити кілька важливих наукових відкриттів[4]. Одній з вулиць Нетанії було присвоєно його ім'я (вул. Доктора Іцхака бен Хананових (Полтиннікова))[5].

Шлюб

[ред. | ред. код]

У 1974 році Елеонора Полтиннікова пошлюбила Авраама Шифріна (1923—1998) — відомого радянського відмовника, сина розстріляного «ворога народу», в'язня Сіону, двічі пораненого учасника війни з нацизмом, заарештованого і засудженого в 1953 році в Москві до розстрілу, який відсидів 10 років (до 1967 року) і вижив у радянських тюрмах і таборах, борця за виїзд радянських євреїв, пякий привертав увагу світової громадськості до становища в'язнів ГУТАБу[6][7][8].

У 1970 році Авраам репатріювався в Ізраїль і присвятив себе антикомуністичній та правозахисній діяльності, створивши і очоливши «Центр Дослідження таборів, тюрем і психотюрем СРСР». Він неодноразово давав свідчення про радянські табори в американському Сенаті і Конгресі. Написав книгу «Четвертий вимір» про своє життя. Після його смерті Елеонора продовжила їх спільну справу — працювала в «Центрі», беручи участь у дослідженнях та підготовці матеріалів до публікації.

Авраам і Елеонора Шифріни були близькими друзями і однодумцями рабина Шломо Карлебаха[9], якому допомогли здійснити, здавалося неможливе: відвідування СРСР та зустріч там з радянськими євреями.

Елеонора і Авраам підготували до видання перший в світі «Путівник по радянських тюрмах», випущений в Ізраїлі напередодні московської Олімпіади 1980 року[10].

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

З 1996 року Елеонора Шифрін очолювала російськомовний сектор партії «Емін Ізраєль»[11], а в 1999 році стала головою партії. Партія брала участь у виборах до Кнесету в 2003 і 2006 роках, але не змогла подолати електоральний бар'єр.

Шифрін — авторка книги-збірника статей з питань ізраїльської політики. Вона активна прихильниця зміни існуючої виборчої системи в Ізраїлі — з системи за партійними списками на регіональні або дільничні вибори кандидатів у Кнесет. Вона також була послідовною супротивницею «плану одностороннього розмежування».

Елеонора Шифрін вважає долю Джонатана Полларда принципово важливою загальнонаціональною проблемою. У період свого перебування в США у 2004 році вона зустрічалася з ним у в'язниці, а на зустрічах із законодавцями США наполегливо домагалася його звільнення. Елеонора постійно носить значок зі словами «Свободу Джонатану Полларду!».[12]

Редакторка і журналістка

[ред. | ред. код]

Елеонора Шифрін — редакторка новин російською мовою на інтернет-сайті Сьомий канал, редакторка журналу актуальною єврейської історії «Слово» і газети «Єврейський Ізраїль», авторка багатьох статей, опублікованих в ізраїльській та американській пресі.

З 2002 по 2011 роки Елеонора Шифрін не тільки веде редакторську роботу «Сьомого каналу», але й є плідною авторкою сайту. Її статті нерідко знайомлять читача з колишнього СРСР із темами, які обходять стороною інші журналісти. Прикладом можуть служити її статті, присвячені журналістці Оріані Фаллачі, ювілейного номера ізраїльського журналу «Натів»«Натив»[he], книзі американського судді Роберта Борка, прем'єр-міністру Канади Стівену Гарперу[13].

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Елеонора Шифрін живе в єрусалимському районі Рамот, де належить до районної ради. З 1989 року займається на добровільних засадах допомогою новим репатріантам. Багато років керувала «Центром для літніх» в Рамоті.

Елеонора є сполучною ланкою між євреями з колишнього СРСР в багатьох містах США і єврейською державою. Веде постійну роботу по збору коштів для надання допомоги жертвам арабського терору в Ізраїлі. Багато років передає в Америку відомості про потребуючих допомоги ізраїльтянах — постраждалих у терактах, поранених солдатів Армії оборони Ізраїлю, батьків загиблих, єврейських біженців з Гуш Катіфа.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Про Елеонору Шифрін на сайті booknik.ru [Архівовано 21 липня 2013 у Wayback Machine.]
  • О Элеоноре Шифрин. интернет-газета «Мы здесь». Архів оригіналу за 27 червня 2017. Процитовано 15 вересня 2013.
  • Про Елеонору Шифрін на сайті «Нотатки з єврейської історії» [Архівовано 28 квітня 2018 у Wayback Machine.]

Публікації

[ред. | ред. код]

Інтерв'ю

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • А. Шифрін. «Четвертий вимір», редактор і автор епілогу Е. Полтиннікова-Шифрін, друге видання, Єрусалим, вид. «Цур-Від», 2008, ISBN 978-965-555-332-1

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Шошана Бродская. Элеонора Шифрин. Светлая память (рос.). Хроники Иерусалима.
  2. ↑ Удаление немагнитных инородных тел из заднего отдела глаза. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 квітня 2018.
  3. ↑ Сопутствующие симптомы при тяжелых ожогах глаз. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 19 квітня 2018.
  4. ↑ Мы здесь. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 квітня 2018.
  5. ↑ Человек, готовый прийти на помощь. Архів оригіналу за 30 жовтня 2006. Процитовано 19 квітня 2018.
  6. ↑ История одного издания. Архів оригіналу за 27 грудня 2016. Процитовано 19 квітня 2018.
  7. ↑ Авраам Шифрин, биография. Архів оригіналу за 20 квітня 2018. Процитовано 19 квітня 2018.
  8. ↑ Шифрин Авраам Исаакович. Архів оригіналу за 9 лютого 2011. Процитовано 19 квітня 2018.
  9. ↑ Наш добрый гений Шломо Карлебах. Архів оригіналу за 21 травня 2011. Процитовано 19 квітня 2018.
  10. ↑ Интервью с автором первого в мире путеводителя по тюрьмам. Архів оригіналу за 23 листопада 2008. Процитовано 19 квітня 2018.
  11. ↑ Емин Исраэль. Партия за объединение еврейского народа. Архів оригіналу за 1 лютого 2005. Процитовано 19 квітня 2018.
  12. ↑ Йонатан Поллард. Перевод обращения Йонатана Полларда к русскоязычным журналистам. justiceforpollard.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 вересня 2013. Этим письмом я представляю вам г-жу Элеонору Шифрин в качестве моего единственного полномочного представителя в русскоязычной общине. Она является единственным человеком, имеющим полученное от группы защиты Полларда право говорить и писать о моем случае для русскоязычной общественности.
  13. ↑ Элеонора Шифрин - список статей. Седьмой канал. Архів оригіналу за 23 березня 2016. Процитовано 06 декабря 2013.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елеонора_Шифрін&oldid=40701575