Елогій
Елогій або Елогіум (лат. elogium, множина elogia) — первісно це був поховальний надпис на честь померлої людини, який розміщувався на гробницях, зображеннях предків або статуях Стародавнього Риму.[1]
В імперський період елогій став літературним жанром: тексти збирали Марк Теренцій Варрон і Тит Помпоній Аттік, а написання елогії про відомих померлих стало популярною риторичною вправою.
У ХІХ ст. деякі дослідники вважали, що назва «Елогій» походить від давньогрецьокого імені «Елегій» (дав.-гр. ἐλεγεῖον), однак, насправді, римський звичай не мав нічого спільного з цим грецьким ім'ям. А походить термін від лат. eligere (вибирати) і означає, насамперед, історичні написи про знатні давньоримські роди, які мали в своєму генеалогічному дереві представників, що обіймали високі посади у курульній магістратурі.[2]
Первісно елогії писали на гробницях, найбільш ранніми відомими елогіями є надписи, що виявлені на саркофазі Луція Корнелія Сципіона Барбата, консула Римської республіки, який помер у 270 до н. е. Згодом ними підписували зображеннях предків, пам'ятники у храмах, статуї. Багато подібних надписів зібрав всесвітньовідомий німецький історик Теодор Моммзен.[1][2]
Під час свого правління, імператор Октавіан Август наказав виставити у Римі на названому на його честь форумі статуї знаменитих римлян минулого, починаючи з Енея і Ромула, та підписати їх елогіями, з яких одна, на Марія, збереглася. Згодом подібні статуї виставлялися і в інших містах, зокрема, в Ареццо і Помпеях, де знайдено подібні елогії.[2]
- Елогій Друза Старшого
- Lapis Pollae (Елогії з Полли)
- Панегірик
- ↑ а б Ковалев, 1948, с. 10.
- ↑ а б в Паулі-Віссова, 1885, с. 466, Elogia.
- Elogia // Реальна енциклопедія класичної старовини / А. Паулі, К. Вальтц, В. Тоффель. — 1885. (рос.)
- Ковалев С. И. История Рима. — Ленинград : Издательство Ленинградского государственного университета, 1948. — 809 с. (рос.)