Перейти до вмісту

Еліз Форест Гарлстон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Еліз Форест Гарлстон
Elise Forrest Harleston
Народилася8 лютого 1891(1891-02-08)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Чарлстон, Південна Кароліна, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла1970[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьафроамериканці[2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьфотограф Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУніверситет Таскігі Редагувати інформацію у Вікіданих

Еліз Форест Форест, у шлюбі Гарлстон (8 лютого 1891—1970) — американська фотографка. Відома як перша жінка-афроамериканька фотографка Південної Кароліни.[4] Одна з перших чорношкірих фотографок у США.[4]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Еліз Беатріс Форест народилася в Чарльстоні, штат Південна Кароліна, 8 лютого 1891 року в сім'ї Ельвіри Мурер та Августа Фореста, який працював бухгалтером. Бабуся Елізи по батькові була «вільною людиною кольору».[4]

В 1910 році Форест закінчила Інститут Евері, приватну школу для чорношкірої молоді, яка була створена в 1868 році.[5] Після закінчення школи працювала вчителькою у Південній Кароліні. На початку ХХ століття афроамериканці не мала права працювати в державних школах Чарльстона, тому Еліза Форест працювала в сільській місцевості Південної Кароліни. Однак незабаром вона втомилася від цього і повернулася до Чарльстона, де потім працювала швачкою в Union Millinery & Notion Company.[4]

У 1913 році 22-річна Еліз Форест познайомилася з афроамериканським художником Едвіном Августом Гарлстоном, на 9 років старшим за неї, теж випускником Інституту Евері,[4] у Чарльстоні, штат Південна Кароліна.[4] Пізніше одружилася з ним. Не маючи власних дітей, вони виховали племінницю чоловіка, Едвіну «Гассі» Аугусту Гарлстон Вітлок, дочку Марі Ізабелли Форест та Роберта Отелло Гарлстона, які хворіли на туберкульоз.[6] Вони також вдочерили дівчинку Доріс.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Чоловік хотів розвинути свої знання живопису і був налаштований навчатися за кордоном. По поверненню планував відкрити студію фотографії та живопису, тому закликав Елізу записатися до школи фотографії, щоб вони змогли одружитися та відкрити студію разом.[7]

Восени 1919 року Еліза Форест поїхала до Нью-Йорка і вступила до школи фотографії Е. Брунеля.[7] Там вона була однією з двох афроамериканських студентів і єдиною жінкою.[8] Після закінчення Школи фотографії Е. Брунеля вступила, за заохоченням чоловіка, до Інституту Таскігі в Алабамі в 1921 році.[7] Там вона мала можливість проходити аспірантуру у C.M. Battery, який був керівником відділу фотографії.[8] Під його керівництвом Еліза Форест стала частиною художньої спільноти, яка кидала виклик расистським стереотипам щодо афроамериканців, а її роботи зображали образ «Нового негра».

Незабаром пара повернулася до Чарльстона.[7] Вони одружилися 15 вересня 1920 р. Навесні 1922 року, як і було обіцяно, вони відкрили студію Harleston за адресою вулиця Калун 118 у Чарльстоні. Їх студія проіснувала з 1922 по 1932 рік.[9] Там Еліза Форест Гарлстон виготовила та продала серію портретів чорношкірих вуличних торговців Чарльстона.[10] Едвін був художником, а Еліза — фотографкою. Оскільки чоловік був портретистом, Еліза Форест часто фотографувала своїх клієнтів, а він малював з її фото персонажів своїх картин, зокрема A Colored Grand Army Man, яка виграла не одну премію.[11] Це дозволило його клієнтам заощадити багато годин болісного позування.

Аарон Дуглас працював з чоловіком Елізи Форест Гарлстон над створенням набору фресок, які нині розташовані в Університеті Фіска.[12]

Дві чорно-білі фотографії Елізи Форест Гарлстон були частиною міжнародної виставки 1996 року «Історія фотографок». Їх демонстрували в Нью-Йоркській публічній бібліотеці. Це була перша її робота, яка демонструвалася за межами Південної Кароліни.[4]

Пізні роки

[ред. | ред. код]

Незабаром після зустрічі зі своїм смертельно хворим батьком чоловік помер від запалення легенів у 1931 році.[11] Гарлстон закрила свою студію і протягом року одружилася зі вчителем Джоном Дж. Вілером. Вона переїхала до Балтимору, потім до Чикаго, а потім до Південної Каліфорнії, де перебувала до своєї смерті від аневризми мозку в 1970 році. За словами її племінниці, дочки Едвіни Мей Вітлок Джентрі, вона ніколи не говорила про свої стосунки з Едвіном або про свою роботу фотографки.[13]

Після смерті Еліз Форест Гарлстон в 1970 році її сім'я знайшла листи її колишнього чоловіка та схованку майже двох десятків негативів зі скляних пластин, які вона зберегла.[13] Зараз багато її документів зберігаються в архіві університету Еморі.[14]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в RKDartists
  2. ↑ Зведений список імен діячів мистецтва
  3. ↑ Willis D. Black Photographers 1840-1940: A Bio-Bibliography — ISBN 0-8240-9147-7
  4. ↑ а б в г д е ж FAX COVER PAGE. polisci.usca.edu. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 13 березня 2021.
  5. ↑ Editors, Blackartstory org (21 червня 2020). Profile: Elise Forrest Harleston (1891-1970). Black Art Story (англ.). Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 13 березня 2021.
  6. ↑ Inventory of the Edwina Harleston Whitlock Papers, 1918 - 2006. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 13 березня 2021.
  7. ↑ а б в г Loughery, John; Moutoussamy-Ashe, Jeanne (1989). Viewfinders: Black Women Photographers. Woman's Art Journal. Т. 10, № 2. с. 49. doi:10.2307/1358219. ISSN 0270-7993. Процитовано 13 березня 2021.
  8. ↑ а б photographer., Rosenblum, Naomi,. A history of women photographers. ISBN 1-55859-761-1. OCLC 29909207.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
  9. ↑ Reflections in Black: a history of Black photographers, 1840 to the present. Choice Reviews Online. Т. 38, № 05. 1 січня 2001. с. 38–2564-38-2564. doi:10.5860/choice.38-2564. ISSN 0009-4978. Процитовано 13 березня 2021.
  10. ↑ Teal, Harvey S. (2001). Partners With the Sun: South Carolina Photographers, 1840-1940. Columbia, S.C.: University of South Carolina Press.
  11. ↑ а б 1945-, Gates, Henry Louis Jr. 1950- Higginbotham, Evelyn Brooks (2009). Harlem Renaissance lives : from the African American national biography. Oxford University Press. ISBN 0-19-538795-3. OCLC 836834885.
  12. ↑ Dupre, Daniel (1998). Review of The Reminiscences of George Strother Gaines, 1805-1843. Journal of the Early Republic. Т. 18, № 4. с. 752—755. doi:10.2307/3124801. ISSN 0275-1275. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 13 березня 2021.
  13. ↑ а б FAX COVER PAGE. polisci.usca.edu. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 13 березня 2021.
  14. ↑ Harleston, Edwin Augustus (27 листопада 2012). Edwin A. Harleston and Edwina Harleston Whitlock family papers, 1821-2006. findingaids.library.emory.edu. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 13 березня 2021.

Подальше читання

[ред. | ред. код]
  • Ball, Edward. The Sweet Hell Inside: The Rise of an Elite Black Family in the Segregated South. William Morrow, 2001.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еліз_Форест_Гарлстон&oldid=43324949