Емма Кальве
Емма Кальве | |
---|---|
фр. Emma Calvé | |
Народилася | 15 серпня 1858[1][4][…] Деказвіль[6] |
Померла | 6 січня 1942[1][2][…] (83 роки) Монпельє або Мійо[6] ·хвороба |
Поховання | Cimetière de Millaud[7] |
Країна | Франція |
Діяльність | оперна співачка |
Вчителі | Adolphe Grognierd і Матільда Маркезі де Кастронеd[8] |
Знання мов | французька[4] |
Жанр | опера |
Нагороди | |
IMDb | ID 1089281 |
Емма Кальве де Рокер (фр. Emma Calvé 15 серпня 1858, Деказвіль — 6 січня 1942, Монпельє) — французька оперна співачка (сопрано). Одна з найзнаменитіших оперних виконавців Прекрасної епохи у Франції.
Народилася в сім'ї інженера-будівельника. Дитинство провела в Іспанії разом зі своїми батьками, вчилася в монастирських школах в Рокфорі й Турнеріре (Аверон). Після того як її батьки розійшлися, переїхала з матір'ю в Париж. Пробувала вступити до Паризької консерваторії.
Співу навчалася у Л. Пюже, М. Маркези де Кастрон, Р. Лаборда, М. Родрігес Гарсіа.
У 1881 дебютувала на сцені брюссельського театру «Ла Монне» у ролі Маргарити в опері «Фауст» Ш. Гуно. Виступала в Парижі на сценах «Театру італійської комедії» (1884, 1888—1892), «Опера-Комік» (1885 і з 1892) «Гранд-опера» (1899), в Лондоні («Ковент-Гарден» (1892), міланського «Ла Скала» (1887), в ряді міст США.
Перша виконавиця головних партій в операх «Сафо» і «Наваррка[en]» Ж. Массне, «Друг Фріц» П. Масканьї.
Прославилася в партіях Сантуцци («Сільська честь» П. Масканьї) і особливо Кармен (однойменна опера Ж. Бізе). Перш ніж розпочати вивчати цю партію, Кальве вирушила до Іспанії, вивчала іспанські танці й вибудовувала сценічний образ, спостерігаючи за дівчатами-робітницями сигаретних фабрик. 1894 року вона дебютувала в ролі Кармен в паризькій «Опері-Комік». І хоча у Кальве було багато відомих попередників в цій ролі, в тому числі Аделіна Патті, Мінні Хаук і Селестіно Галлі-Марі, але критики та музиканти погодилися, що в Кальве вони знайшли свій ідеал Кармен із Севільї.
У 1904 році брала участь в ювілейній, 1000-м виставі в «Опера-Комік».
Залишивши оперну сцену, до 1927 року виступала з концертами.
Виявляла велику цікавість до паранормальних явищ і була пов'язана з окультистом Анрі Антуаном Жюль-Буа.
Померла в 1942 році в Монпельє. Похована в місті Мійо (Аверон). На мармуровій плиті її могили написано: «Sur ma tombe un petit bassin où les oiseaux viendront boire et chanter…» (Нехай на моїй могилі буде маленька чаша, де птахи будуть пити й співати).
Виступаючи в Чикаго, єдина дочка Кальве загинула внаслідок пожежі. Цей трагічний випадок спричинив для Емми серйозні психічні наслідки. Саме в цей період напруженого горя вона зустріла Свамі Вівекананда, який завадив їй покінчити життя самогубством і повернув колишню життєрадісну форму. Під час подорожі Європою та Єгиптом у 1899—1901 роках Кальве супроводжував Вівекананда як його партнерка разом із міс Джозефіною Маклеод, сером Френсісом Жулем Буа та його дружиною та Сарою Бернхард.
Кальве писала про Свамі Вівекананда у своїй автобіографії: «[Він] справді ходив з Богом, він благородна істота, святий, філософ і справжній друг. Його вплив на моє духовне життя був глибоким […] моя душа понесе йому вічну вдячність»[9][10].
Вигадана версія Емми Кальве є одним з основних персонажів анімаційного фільму Мішеля Осело «Ділілі в Парижі», випущеного у 2018 році.[11]
- ↑ а б в Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ Grove Music Online — OUP. — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.17730
- ↑ W., C.; Calve, Emma; Gilder, Rosamond (1 березня 1923). My Life. The Musical Times. Т. 64, № 961. с. 180. doi:10.2307/911794. ISSN 0027-4666. Процитовано 17 березня 2021.
- ↑ Tathagatananda, Swami (2005). Light from the Orient : essays on the impact of India's sacred literature on the West. Kolkata: Advaita Ashrama Publication Dept. ISBN 81-7505-277-5. OCLC 70859516.
- ↑ Philippe Guedj. Les secrets de fabrication de Dilili à Paris par Michel Ocelot. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 17 березня 2021.
- Біографія [Архівовано 7 жовтня 2019 у Wayback Machine.](англ.)