Емоційна праця
Емоційна праця — це процес управління почуттями для виконання емоційних вимог на роботі, зокрема у сфері послуг[1][2].
У багатьох професіях очікується, що працівники будуть регулювати свої емоції під час взаємодії з клієнтами, колегами та менеджерами. Це включає в себе аналіз і прийняття рішень щодо вираження емоцій, незалежно від того, відчуваються вони насправді чи ні, а також протилежне: придушення емоцій, які відчуваються, але не виражаються. Це робиться для того, щоб викликати у клієнта певне відчуття, яке дозволить компанії чи організації досягти успіху[1].
Емоційна праця очікується серед тих, хто займається освітою, державним управлінням, правом, доглядом за дітьми, охороною здоров'я, соціальною роботою, індустрією гостинністю, медіа, пропагандою та шпигунством[3]. У міру того, як певні економіки переходять від промислового виробництва до економіки, в якій домінує сфера послуг, очікується, що більше працівників у різних сферах діяльності керуватимуть своїми емоціями відповідно до вимог роботодавця порівняно з тим, що було шістдесят років тому.
Соціологиня Арлі Рассел Хохшильд[en] першою запропонувала термін «емоційна праця» 1983 року в праці «Кероване серце»[en], в її розумінні емоційна праця полягає в прояві певних емоцій, щоб відповідати вимогам роботи[1].
Пов'язаний термін «емоційна робота» (також «керування емоціями») стосується демонстрації певних емоцій для особистих цілей, наприклад, у приватній сфері вдома чи взаємодії з сім'єю та друзями.
Але якщо емоційна робота відбувається в приватній сфері, то емоційна праця — це управління емоціями на робочому місці відповідно до очікувань роботодавця. Робота, що передбачає емоційну працю, визначається як така, що:
- вимагає особистого або голосового контакту з громадськістю.
- вимагає від працівника викликати емоційний стан в іншої людини.
- дозволяє роботодавцю через навчання та нагляд здійснювати контроль над емоційною діяльністю працівників[1].
Хохшильд стверджує, що в рамках цього процесу комерціалізації працівники сфери послуг відчужені від власних почуттів на робочому місці[1]. Тривала демонстрація награних емоцій може призводити до психічних розладів, наприклад «синдром маски з усмішкою».
Термін застосовувався в сучасному контексті для позначення домашніх завдань, зокрема неоплачуваної праці, яка часто очікується від жінок, наприклад, планування свят або необхідність нагадувати своєму партнеру про домашні справи. [4] Цей термін також може стосуватися неформального консультування, наприклад надання поради другові або допомоги комусь у разі розлучення[5]. Коли Хохшильд брала інтерв’ю щодо цього мінливого використання, вона описала, що воно зазнало розширеня концепції[6].
Таке сучасне використання терміну спочатку було введено непрофесіоналами, тому зазнало критики з боку медиків і психологів[7].
- ↑ а б в г д Hochschild, Arlie Russell (1983). The managed heart: commercialization of human feeling. Berkeley: University of California Press. ISBN 978-0-520-05454-7.
- ↑ Grandey, Alicia A. (2000). Emotion regulation in the workplace: A new way to conceptualize emotional labor. Journal of Occupational Health Psychology. 5 (1): 59—100. doi:10.1037/1076-8998.5.1.95. PMID 10658889.
- ↑ Hochschild, Arlie Russell (2012), Preface to the 2012 edition, The managed heart: commercialization of human feeling, Berkeley: University of California Press, с. x, ISBN 978-0-520-27294-1
- ↑ Wilkinson, Sophie (21 грудня 2018). Why was everyone talking about emotional labour in 2018?. BBC. Процитовано 9 червня 2020.
- ↑ Fessler, Leah (24 травня 2018). An extremely clear definition of emotional labor for anyone who still doesn't get it. Quartz. Процитовано 9 червня 2020.
- ↑ Beck, Julie (26 листопада 2018). The Concept Creep of 'Emotional Labor'. The Atlantic. Процитовано 9 червня 2020.
- ↑ Palmatier, Tara (17 грудня 2020). Narcissism, Professional Martyrs, Emotional Labor and Christmas. Процитовано 19 грудня 2020.
|
Це незавершена стаття з соціології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
