Еміграція військовиків армії УНР та УГА
Еміграція військовиків армії УНР та УГА була спричинена поразкою української революції 1917–1921. Зазнавши поразки в боях із силами супротивних військ, що переважали, українські війська змушені були відступити на територію сусідніх з Українською Народною Республікою держав — Чехословаччини (понад 4 тис. вояків), Польщі (15 тис.), Румунії (2 тис.). Там вони були інтерновані — роззброєні і примусово оселені в спеціально відведених таборах, зберігаючи при цьому свої управлінські структури (див. Інтерновані формування Армії Української Народної Республіки та Інтерновані формування Української Галицької армії). Після ліквідації статусу інтернованих у Чехословаччині та Румунії 1923 і в Польщі 1924 українські вояки набули статусу політичних емігрантів і розселилися в країнах Європи, перебралися до США й Канади. Тисячі колишніх військових навчалися у вишах Чехословаччини. В Польщі (місто Каліш) українські військові емігранти об'єдналися в українську військову станицю. В Чехословаччині було створено Комітет опіки над емігрантами УГА. Державний центр УНР на еміграції ставив завдання зберегти організаційні основи українського війська і покладав це на штаб міністра військових справ (1926). Роботу в цьому напрямі проводили товариства вояків Армії УНР у Польщі (з 1924 — у Каліші) та Франції (з 1927 — у Парижі), організації колишніх старшин української армії — «Громада старшин 6-ї стрілецької дивізії» в Польщі, «Спілка старшин» у Румунії, «Союз українських старшин» у Чехословаччині. Долею інвалідів опікувалася Українська спілка воєнних інвалідів, заснована 1920 в Каліші. Емігрантські організації також займалися збиранням, систематизацією та виданням військово-історичних матеріалів. Із 1925 в Польщі активно працювало «Українське військово-історичне товариство» (видавало збірку «За державність»), а в Празі — Музей визвольної боротьби України. Еміграція військовиків не була політично однорідною. Прогетьманської орієнтації дотримувалися військові об'єднання «Товариство запорожців» у ЧСР і Союз українських старшин у Берліні. Частина військовиків-емігрантів прилучилася до активної політичної діяльності, брала участь у створенні й роботі Української військової організації та Організації українських націоналістів. На початку 1930-х років на обліку військового міністерства УНР на еміграції перебували 4 тис. старшин, з них 60 служили в арміях європейських країн. У США (Філадельфія, 1924) та Канаді (Вінніпег, 1928) також діяли Українські стрілецькі громади колишні військових українських армій.
- Г. П. Савченко. Еміграція військовиків армії УНР та УГА [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
- В. М. Матвієнко. Конвенція «про міжнародно-правове об’єднання» між Державним центром Української Народної Республіки на еміграції та Донською демократичною групою 1921 [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 12. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- В. М. Матвієнко. Конвенція «Про міжнародно-правове об'єднання» між УНР і Донською демократичною групою 1921 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Наріжний С. Українська еміґрація: Культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами, ч. 1. Прага, 1942;
- Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції 1919—1939, ч. 2. К., 1999;
- Лівицький М. А. ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками. Мюнхен-Філядельфія, 1984.
- Sribnyak I., Yakovenko N., Matviyenko V. The Process of Transition of the UPR Army Soldiers Interned in Poland to Civil Status and their Emigration to Czechoslovakia and France, the 1920s // Pamięć i sprawiedliwość. 2022. № 39. S.138-159. https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/42236