Перейти до вмісту

Емілія-Френсіс Дільк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Емілія-Френсіс Дільк
Ім'я при народженніангл. Emilia Francis Strong[1]
ПсевдонімMme Mark Pattison і lady Dilke
Народилася2 вересня 1840(1840-09-02)[2][3][…]
Ilfracombed, Велика Британія[1]
Померла23 жовтня 1904(1904-10-23)[4][5][6] (64 роки)
Ilfracombed, Велика Британія
Країна Сполучене Королівство
Діяльністьмистецтвознавиця, журналістка, активістка, профспілкова діячка, редакторка, письменниця
Сфера роботилітературна діяльністьd[7], мистецтвознавство[7] і фемінізм[7]
Мова творіванглійська
БатькоHenry Strongd[8]
У шлюбі зSir Charles Dilke, 2nd Baronetd і Mark Pattisond

CMNS: Емілія-Френсіс Дільк у Вікісховищі

Емілія-Френсіс Дільк (до шлюбу — Емілія-Френсіс Стронг, в першому шлюбі — Паттісон) (англ. Emily Francis Dilke; 2 вересня 1840, Ілфракомб, Девон — 23 жовтня 1904) — англійська письменниця, мистецтвознавиця, журналістка, літературна критикиня, профспілкова діячка, редакторка та феміністка. Одна із перших жінок-мистецтвознавиць Великої Британії.

Біографія

[ред. | ред. код]

Була дочкою керуючого банком. Навчалася в Королівському коледжі мистецтв у Лондоні. У 1861 році вступила в шлюб з Марком Паттісоном, ректором Лінкольн-коледжу Оксфордського університету, старшим за неї на 27 років.

З 1870-х років разом з Вільямом Моррісом і Джоном Раскіном брала участь в боротьбі за права жінок.

Після смерті чоловіка у 1884 році, в 1885 році одружилася з баронетом Чарльзом Дільком, відтоді відома як леді Дільк.

З моменту заснування (в 1874 році) і аж до самої смерті, впродовж багатьох років Емілія-Френсіс Дільк очолювала Жіночу профспілкову лігу (WTUL).

Творчість

[ред. | ред. код]

З 1868 року з успіхом публікувалися її статті з художньої критики в «Saturday Review», «Westminster Review» (в якому їй належить огляд книг з мистецтва за 1872—1875 роки), «The Magazine of art» й ін. Співпрацювала з багатьма іншими англійськими та французькими журналами. Писала переважно про паризькі салони, була особливо захоплена творчістю Гюстава Курбе та Едуара Мане.

Спеціалізувалася на французькому декоративно-прикладному мистецтві XVIII-го століття, про яке опублікувала серію книг (з 1899 року).

Надрукувала в «Annual Register» (1879—1885) низку нарисів про політичне життя Франції та Італії.

Вибрані праці

[ред. | ред. код]
  • «The Renaissance in France» (1879),
  • «Claude Lorrain, d'après des documents inédits» (1884, в «Bibliothèque internationale de l'Art»)
  • "Art in the Modern State, a study of art in the period of Louis XIV " (1888).
  • «French Painters of the Eighteenth Century», London: G. Bell, 1899
  • «French Architects and Sculptors of the Eighteenth Century», London: G. Bell, 1900
  • «French Engravers and Draftsmen of the XVIIIth Century», London: G. Bell, 1902
  • «French Furniture and Decoration in the Eighteenth Century», London: G. Bell 1901
  • «The Shrine of Death and Other Stories», London, 1886
  • «The Shrine of Love and Other Stories», London, 1891
  • «The Book of the Spiritual Life, with a memoir of the author», 1905

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 294.
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. SNAC — 2010.
  4. а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  5. WeChangEd
  6. A Historical Dictionary of British Women — 2 — Routledge, 2003. — P. 136. — ISBN 978-1-85743-228-2
  7. а б в Чеська національна авторитетна база даних
  8. Lundy D. R. The Peerage

Посилання

[ред. | ред. код]