Ендоетнонім
Ендоетнонім[1] або самоназва[2][3][4] (від дав.-гр. έ̓νδον «всередині, вдома» + έ̓θνος «народ, плем'я» + ὄνυμα «ім'я») — різновид етнонімів[5], назва народу, етнічної спільноти, яку його представники привласнюють самі собі і яка часто відрізняється від тієї, якою їх називають у науковій літературі чи у довкіллі (екзоетнонім)[6][7]. Ендоетнонім формується і використовується в середовищі етносу[6].
Наприклад, самоназва корінного населення Німеччини — дойче, тоді як в Україні його називають німці, в Сербії — шваби[6]; офіційна назва фіни — ендоетнонім суомалайсет, угорці — ендоетнонім мадярок[7].
Ендоетноніми з мов певних народів іноді перекладаються як «людина», «люди», «справжні люди» — такі назви «айни», «нівхи», «ескімоси», «чукчі», «мансі» та багато інших. Не випадково схожі й етноніми «мордва», «марійці» та «удмурти» — до їх складу входить корінь «м-р», що у мові цих народів означає «людина»[8].
Ця особливість ендоетнонімів відображає таку специфічну рису етнічної самосвідомості, як етноцентризм, зокрема, уявлення, що інші народи «не людські». Воно виникло внаслідок гаданої відсутності в них вербальності, тобто мови, оскільки вона зазвичай незрозуміла сусідам. Тому іноді для інших народів давалася загальна назва, що відображала це уявлення, наприклад, дав.-гр. «варвари» — «ті, що бурмочуть» чи укр. «німці» — «німі», тобто «ті, що не говорять нашою мовою»[8].
- ↑ Ендоетнонім // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ Самоназва // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Самоназва // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
- ↑ Самоназва // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ Топоніміка: навчальний посібник / Галина Лабінська. — Львів: Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2016. — С. 15. — 274 с. — ISBN 978-617-10-0273-9.
- ↑ а б в Ендоетнонім // Словник етнографічних (етнологічних) понять і термінів: Довідник / Л. І. Шаповал; М-во освіти і науки України, Полтав. держ. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. — Полтава, 2009. — 133 с.
- ↑ а б Ендоетнонім // Етнічність: енциклопедичний довідник / В. Б. Євтух; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова, Центр етноглобалістики. — К.: Фенікс, 2012. — С. 98–99.
- ↑ а б Етнонимы // Этнология (этнография): учеб. для акад. бакалавриата / под ред. В. А. Козьмина, В. С. Бузина. — М.: Изд. Юрайт, 2015. — С. 77. — 438 с. — ISBN 978-5-9916-5574-3(рос.)
