Енергетика Норвегії
Енергетика Норвегії значною мірою орієнтувалася на розвиток аналогічних секторів в інших країнах. Найважливішими джерелами енергії в ранні часи були деревина, торф і вітроенергетика, потім місцева гідроенергетика та імпортне вугілля з 19-го століття.
З початку 20-го століття країна характеризувалася розвитком гідроенергетики для енергомістких галузей, а видобуток нафти та газу почався з 1970-х років.
Норвегія грає велику роль як виробник нафти та газу у всьому світі.
У XIX столітті парові двигуни та кораблі були важливі для економічного розвитку на початку індустріалізації, в той час, як перші механізовані промислові компанії також почали свій розвиток. Споживання енергії в Норвегії велике, хоча більша частина енергії експортується як сировина.
Відкриття основних запасів нафти та газу в Північному морі у другій половині XX століття гарантувало не лише енергетичну незалежність, але й зробило Норвегію третім найбільшим експортером енергії у світі після Росії та Саудівської Аравії.[1]
У 1969 році родовище «Екофіск» стало першим комерційним нафтовим родовищем на норвезькому континентальному шельфі. Після цього Норвегія була введена в епоху нафти, що мало серйозні наслідки для промисловості і трудових ресурсів. Загальний внесок видобутку нафти та газу в валовий національний продукт Норвегії з початку 1970-х років до 2015 року становить понад 12 000 млрд крон, виміряний при поточній вартості крони (2016 рік). Видобуток нафти знижується з 2010 року, але видобуток газу зростає, і після 2010 року він вище видобутку нафти. Існує постійний пошук нових джерел, а Utsira High є найбільшим новим відкриттям протягом багатьох років. Видобуток енергії у Норвегії в основному відбувається завдяки видобутку нафтових ресурсів і гідроенергетики. У той час як перше має великий вплив на забруднення повітря і є фактором глобального потепління. Через зміни клімату в останні роки були обговорені питання переходу до інших джерел енергії, які не створюють викидів CO₂ при спалюванні. Норвегія взяла на себе міжнародні зобов'язання введення торгівлі парниковими викидами.
Танення льоду в Арктиці, на північ від Росії, відкриває двері для нових досліджень родовищ нафти та газу в Норвегії. Це не перешкоджає боротьбі з глобальним потеплінням, з податком на парникові викиди та передовими дослідженнями в області уловлювання та зберігання вуглецю. Природний газ вже продемонстрував свій високий потенціал в регіоні, найближчому до Європи, з відкриттям родовища Сньовіт і Штокманівського газоконденсатного родовища в Баренцовому морі з площею 1,4 мільйона квадратних кілометрів. Норвезький уряд розглядає це як новий центр ваги Європи для енергетики. У 2011 році норвезька компанія Statoil ASA оголосила про відкриття двох великих сусідніх нафтових родовищ в Баренцевому морі, які разом становили б від 400 до 600 мільйонів барелів, але рішення про експлуатацію прийнято не було. Нафтова розвідка в цьому регіоні є сучасною, але тільки у вересні 2010 року, коли Норвегія і Росія підписали угоду про морські кордони, почала буріння.
19 червня 2013 року норвезький уряд санкціонував буріння в цьому районі, заборонивши розвідку за 50 кілометрів від шельфового льодовика. Це рішення призвело до численних протестів екологічних груп і опозиційних партій, які були стурбовані тим впливом, який може мати розлив нафти на локальну екосистему, що потрапила в воду, що знаходиться в діапазоні температур від 1,8 °C до 4 °C. Зокрема, питання буріння навколо Лофотенських островів, Шпіцбергену, розташований над Полярним колом, в якому мешкають рибні запаси і велика кількість видів птахів, нині розділяє громадську думку і може впливати на наступні вибори.
Через історичне переважання гідроелектроенергії Норвегія вже може вважатися економікою з низьким рівнем викидів вуглецю. Країна, яка підписала і ратифікувала Кіотський протокол, вирішила підвищити планку в 2008 році, встановивши цільові показники щодо скорочення викидів на 9 % проти періоду від 1990 року до 2012 року, 30 % до 2030 року і 100 % до 2050 року, що зробило вуглець нейтральним.
У 1991 році уряд запровадив свій захід у галузі кліматичної політики, затвердивши один з найбільших податків на викиди у Європі, що стосуються видобутку газу та нафти, а також транспорту та опалення. Це, безумовно, пояснює передову позицію нафтової галузі в розробці технології уловлювання та зберігання вуглецю (CCS) -процес, що включає відділення CO₂ від промислових і енергетичних джерел, транспортування до місця зберігання і довгострокову ізоляцію від атмосфери.[2] У травні 2009 року норвезький уряд, Statoil, Шелл і Sasol інвестували 1 мільярд доларів в будівництво технологічного центру Монгстад, найбільшого об'єкта у світі, присвяченого дослідженням і розробкам CCS.
У своїй доповіді 2011 року «Climate cure 2020» уряд Норвегії представив стратегію досягнення своєї мети зі скорочення викидів парникових газів в країні на 30 % до 2030 року. Хоча офіційні особи вже прогнозують стійке зростання викидів від транспортування нафти та газу, основна увага приділяється внутрішнім заходам, дослідженням і розробкам для рішень щодо керування викидами вуглецю і підвищенню ефективності використання енергії щороку на 1 %.
У країні з дешевою гідроенергетикою, альтернативні джерела енергії розвиваються повільніше. Це стосується вітрової енергії, попри її чудовий потенціал, особливо уздовж берегових ліній, де швидкість вітру може перевищувати 10 метрів в секунду. Тільки невелика частина електроенергії Норвегії виробляється вітром (менше 1 %). У 2007 році уряд запустив велику програму досліджень і розробок під назвою «ENERGI 21», підтримувану енергетичною промисловістю, науковою спільнотою і державними посадовими особами.[3] У вересні 2009 року StatoilHydro представив першу вітряну турбіну Hywind, розташовану біля узбережжя Північного моря.[4] Ці нові установки, які встановлюються на плавучій конструкції, розташовані на кілька десятків метрів нижче поверхні води, відкривають двері для виробництва електроенергії з глибших морських районів (до 700 метрів), де сильні вітри і де турбіни не заважають полю зору. Для розвитку цієї відносно молодої галузі вітроенергетики була надана широка фінансова допомога.
- ↑ The History of Energy in Norway. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017.
- ↑ УЛАВЛИВАНИЕ И ХРАНЕНИЕ ДВУОКИСИ УГЛЕРОДА (PDF) (російська) . Специальный доклад МГЭИК, Межправительственная группа экспертов по изменению климата. Архів оригіналу (PDF) за 13 травня 2012.
- ↑ Energi21 er den nasjonale strategien for forskning, utvikling, demonstrasjon og kommersialisering av ny energiteknologi. Energi21 er etablert av Olje- og energidepartementet. Архів оригіналу за 13 березня 2018.
- ↑ Hywind—the world’s leading floating offshore wind solution. Архів оригіналу за 14 березня 2018.
| Незалежні держави |
Австрія • Азербайджан² • Албанія • Андорра • Бельгія • Білорусь • Болгарія • Боснія і Герцеговина • Ватикан • Велика Британія • Вірменія² • Греція • Грузія² • Данія • Естонія • Ірландія • Ісландія • Іспанія¹ • Італія • Казахстан² • Кіпр² • Латвія • Литва • Ліхтенштейн • Люксембург • Мальта • Молдова • Монако • Нідерланди • Німеччина • Норвегія • Північна Македонія • Польща • Португалія • Росія² • Румунія • Сан-Марино • Сербія • Словаччина • Словенія • Туреччина² • Угорщина • Україна • Фінляндія • Франція • Хорватія • Чехія • Чорногорія • Швейцарія • Швеція |  |
|---|---|---|
| Невизнані і частково визнані держави | ||
 Норвегія в темах | ||
|---|---|---|
| Державний лад | Конституція • Король • Парламент • Уряд • Прем'єр-міністр • Верховний суд • адміністративний поділ • зовнішня політика • збройні сили (Сухопутні війська • ВПС • ВМС) • державні символи (прапор • герб • гімн) • правова система |  |
| Природа | ||
| Історія | ||
| Економіка | ||
| Населення | столиця • міста • норвежці • саами • українська діаспора • мови • релігія • освіта • охорона здоров'я | |
| Культура | азартні ігри • архітектура • кухня • література • мистецтво • музика • кінематограф • релігія • наука • свята • спорт (Олімпіади) • світова спадщина | |
| Інше | ||
