Енріке Тарріо
| Енріке Тарріо | |
|---|---|
| англ. Henry Tarrio Jr. | |
 Енріке Тарріо на мітингу. (2020) | |
| Народився | 1984/1985 Маямі, Флорида, США |
| Громадянство | американець |
| Національність | кубинець |
| Діяльність | лідер «Proud Boys», активіст, підприємець |
| Членство | Proud Boys |
| Партія | республіканська |
| IMDb | ID 12026272 |
Генрі «Енріке» Тарріо (англ. Henry "Enrique" Tarrio) — лідер «Proud boys», ультраправої, неофашистської та виключно чоловічої політичної організації, яка пропагує та бере участь у політичному житті в США та Канаді. Енріке Тарріо — директор організації «Латиноамериканці за Трампа» у штаті Флорида.[1][2] У 2020 році він був кандидатом на республіканських первинних виборах до конгресу Флориди від 27 округу, але знявся.[3][4][5]
Енріке Тарріо народився в Маямі, штат Флорида (по деяким даним 9 лютого 1984 року), виріс у «Маленькій Гавані» (англ. Little Havana, ісп. La Pequeña Habana), районі міста Маямі, штат Флорида.[6] Він ідентифікує себе як афрокубинця, був одружений та розлучений.[7] У 2004 році Тарріо за крадіжку був засуджений до громадських робіт і трьох років випробувального терміну, з виплатою реституції. У 2013 році був засуджений до 30 місяців (з яких він провів в ув'язнені 16) у федеральній в'язниці за ребрендинг та перепродаж викрадених медичних виробів.[8][9][10]
Після 2004 року Тарріо переїхав у невелике містечко на півночі Флориди, щоб керувати птахофабрикою. Згодом він повернувся до Маямі. Пізніше заснував фірму, що займається установкою обладнання для охорони, та іншу, яка надає компанії GPS дані про відстеження GPS-маркерів. Тарріо також володіє бізнесом у Маямі, відомим як магазин «1776 Shop» — інтернет-продавець товарів для прихильників правих переконань, який продає різноманітні спорядження «Гордих хлопців», включаючи майки, на яких був напис — «Піночет нічого поганого не зробив».[11][12][13]
Додаткова інформація: Горді хлопці
- ↑ Sidner, Sara (1 жовтня 2020). Leader of Proud Boys also leads grassroots group Latinos for Trump. CNN. Архів оригіналу за 2 жовтня 2020.
- ↑ Karni, Annie (2 жовтня 2020). The Florida director of a pro-Trump Latino group is the chairman of the Proud Boys. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 3 жовтня 2020. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Enrique Tarrio. Ballotpedia (англ.). Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ FEC Form 2 for Report FEC-1361386. docquery.fec.gov. Архів оригіналу за 7 жовтня 2020. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Iannelli, Jerry (5 лютого 2020). Proud Boys Leader Has Raised Basically No Money for Miami Congressional Run. Miami New Times. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Lipscomb, Jessica (1 листопада 2019). Local Douchebag Announces 2020 Congressional Run. Miami New Times. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Ceballos, Joshua (30 вересня 2020). Proud Boys Respond to Trump's Debate Night Comments. Архів оригіналу за 5 жовтня 2020. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Boryga, Andrew. South Florida Proud Boys leader reacts with pride to President Trump's debate-night call to 'stand by'. Sun-Sentinel. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Owen, Tess (4 листопада 2019). Proud Boys Leader and Roger Stone Fanboy Is Running for Congress. vice.com (англ.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Sollenberger, Roger (15 грудня 2020). How did a Proud Boys leader with a felony record get into the White House?. Salon (англ.). Архів оригіналу за 24 грудня 2020. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Weill, Kelly (29 січня 2019). The Proud Boys Are Now Roger Stone's Personal Army. The Daily Beast (англ.). Архів оригіналу за 29 січня 2019. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ MacFarquhar, Neil; Feuer, Alan; Baker, Mike; Frenkel, Sheera (30 вересня 2020). Far-Right Group That Trades in Political Violence Gets a Boost. The New York Times. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Glaser, April (7 лютого 2019). It Just Got a Lot Harder for the Proud Boys to Sell Their Merch Online. Slate (англ.). Архів оригіналу за 8 лютого 2019. Процитовано 9 січня 2021.