Естрін Леонід Самійлович

Естрін Леонід Самійлович
Народився	25 серпня 1908(1908-08-25) Бобруйськ, Мінська губернія, Російська імперія
Помер	1 березня 1972(1972-03-01) (63 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство	СРСР
Діяльність	кінорежисер
Членство	Національна спілка кінематографістів України
IMDb	nm1155121

Леонід Самійлович (Ізраїль) Естрін (рос. Леонид (Израиль) Самойлович Эстрин; 25 серпня 1908, Бобруйськ, Російська імперія — 1 березня 1972, Київ, Українська РСР) — український і російський радянський кінорежисер єврейського походження. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ст. та медалями.

Життєпис

Народився 25 серпня 1908 р. в м. Бобруйську (тепер Білорусь) в родині службовця. Працював актором і режисером в самодіяльному робітничому театрі м. Дніпропетровська. Закінчив режисерський факультет Київського кіноінституту (1937). Був асистентом режисера на Київській кіностудії (у картинах: «Щасливий фініш» (1934), «Велике життя» (1939, 1 серія), «Макар Нечай» (1940) тощо).

Учасник Великої Вітчизняної війни.

Був членом Спілки кінематографістів України. Помер 1972 р. в Києві.

Фільмографія

Поставив на Київській кіностудії картини:

• «Пригоди з піджаком Тарапуньки» (1955, к/м, у співавт. з В. Івановим)
• «Головний проспект» (1956, за сцен. Г. Кушніренка)
• «Блакитна стріла» (1958, за сцен. В. Черносвітова, за участю В. Алексєєва)
• «Роки дівочі» (1961, за сцен. Л. Компанієць)
• «Бухта Олени» (1963, у співавт. з Марком Ковальовим, за сцен. Ю. Гутіна i Ю. Шевкуненка)

В 1965 р. перейшов на Київську кіностудію науково-популярних фільмів, де створив стрічки:

• «Розповідь про Радянський Герб»
• «Людина і автомат»
• «Під знаком Лева і Козерога»
• «Скільки жити машині» та ін.

Література

• Кино и время. Вьш. 3-й. Режиссерьі советского художественного кино. М., 1963. — С.323—324.

Посилання

• Естрін Леонід на сайті IMDb (англ.)
• http://www.kino-teatr.ru/kino/director/sov/29289/works/ [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]