Ітуруп
| Ітуруп | |
|---|---|
| рос. Итуруп, яп. 択捉島 | |
 | |
Карта  | |
| Названий на честь | Генеральні штати |
| Географія | |
| 45°02′00″ пн. ш. 147°37′00″ сх. д. / 45.033333333333° пн. ш. 147.61666666667° сх. д. | |
| Акваторія | Охотське море, Протока Фриза, Протока Катерини, Тихий океан |
| Група островів | Велика Курильська гряда |
| Площа | 3166,64 ± 0,01 км²[4] |
| Довжина | 200 км |
| Ширина | 27 км |
| Країна | |
 Росія (де-факто) /  Японія (претендує) [1] | |
| Регіон | Префектура Хоккайдо[2]/Сахалінська область[3] |
| Район | Округ Немуро[2]/Курильський район[3] |
| Населення | 6799 осіб (2021) |
  Ітуруп Ітуруп (Японія) | |
 Ітуруп Ітуруп (Росія) | |
 | |
 Ітуруп у Вікісховищі | |
Ітуру́п (рос. Итуруп) або Еторо́фу (яп. 択捉島, えとろふとう, МФА: [etoroɸu toː]) — острів у північно-західній частині Тихого океану. Назва походить від айнського слова Етороп, що означає «Мисовий»[5]. Найбільший серед Курильських островів. Відокремлений від острова Уруп протокою Фріза на півночі і протокою Катерини від острова Кунашир на півдні. Із західного боку омивається водами Охотського моря, а зі східного — Тихого океану.
Площа острова становить 3182,65км²[5][6]. Протяжність берегової лінії — 658,5 км[5]. Довжина із південного заходу на північний схід становить 203 км, а ширина коливається від 6 до 46 км. Питання територіальної приналежності Ітурупа не вирішене. До 1945 року острів належав Японії і входив до складу префектури Хоккайдо. Острів був поділений між селами Рубецу повіту Еторофу, Шяна повіту Шяна і, Шібеторо повіту Шібеторо[5]. Наприкінці Другої світової війни СРСР порушив підписаний з японцями пакт про ненапад і окупував Ітуруп[7]. З 1945 року де-факто ним керує Російська Федерація, правонаступниця СРСР. Однак уряд Японії не визнає російського суверенітету над Ітурупом, вважаючи його своєю окупованою територією[8]. Адміністративно входить до округу Немуро Префектура Хоккайдо, Японія.[9] Найпівнічніша точка Японії. Знаходиться під окупацією Росії, яка відносить його до складу Курильського міського округу Сахалінської області. На острові знаходиться адміністративний центр Курильського району — м. Курильськ.
У серпні 1945 року населення острова становило 3608 осіб. За даними російського перепису 2006 року кількість мешканців острова становила 6739 осіб[5], 60 % яких є етнічними українцями.
Західний берег порізаний затоками (Дозорна, Львина Пасть, Добре Начало, Одеська, Куйбишевська, Курільська, Простор) та півостровами (Челюсть, Клик, Атсонопурі, Пржевальського, Чиріп). Східний берег менш розчленований — тут виділяють значні затоки Рока та Касатка.
На острові знаходиться центр Курильського району — м. Курильськ.
Взагалі для берегів острова характерне чергування низинних пологих з піщано-галичними пляжами та високими з переривистим пляжем берегами. Місцями скелі утворюють непрохідні прижими. Особливо вони характерні для ділянки берега від бухти Астаурова до бухти Сентябрської.
Для острова характерні добові припливи з пересічною висотою до 1 м.
Острів вулканічного походження, має досить складний рельєф. В центральній частині розташований хребет Іван Грозний, на півночі, на півострові Медвежому, — хребти Медвежий та Камуй, на південь від затоки Касатка — хребет Богатир та на півдні острова — хребет Дуговий. Окремими гірськими масивами є півострів Чиріп, вулкани Берутарубе та Атосанупурі. На острові наявні 16 вулканів (9 діючих та 7 згаслих), серед яких найвищим є згаслий Стокап у хребті Богатир, з висотою 1 634 м. А. І. Соловйов (1947 рік) виділяє 9 самостійних вулканічних масивів: хребти Медвежий, Камуй, Богатир, Іван Грозний, вулканічні масиви Атосанупурі та Берутарубе, півострів Чиріп, кальдера Урбіч та затока Львина Пасть.
Вулкани острова:
|
|
|
Висота (м) |
| Стокап | 西単冠山 • Нісі-Хітокаппу | Стокап | 1 610 |
| Богдан Хмельницький | 散布山 • Тіріппу | Богдан Хмельницкий | 1 589 |
| Чиріп | 北散布山 • Кіта-Тіріппу | Чирип | 1 563 |
| Буревісник | Буревесник | 1 427 | |
| Камуй | 神威山 • Камуї | Камуй | 1 323 |
| Берутарубе | ベルタルベ山 • Берутарубе | Берутарубе | 1 222 |
| Тебеньков | 小田萌山 • Одамої | Тебеньков | 1 212 |
| Демон | ラッキベツ山 • Раккібецу | Демон | 1 206 |
| Атосанупурі | 択捉阿登佐岳 • Еторофу-Атосанупурі | Атсонопури | 1 205 |
| Іван Грозний | 択捉焼山 • Еторофу-Якеяма[10] | Иван Грозный | 1 159 |
| Баранський | 指臼岳 • Сасюсу | Баранский | 1 126 |
| Медвежий | 茂世路岳 • Мойоро | Медвежий | 1 124 |
| Средній | Средний | 1 113 | |
| Кудрявий | 硫黄岳 • Іо | Кудрявый | 991 |
| Урбіч | Урбич | 770 | |
| Менший Брат | 焼山 • Якеяма | Меньший Брат | 563 |
Всі річки острова переважно гірського характеру, короткі (довжиною 10-15 км, при ширині 5-10 м, а у гирлі до 30 м). Глибина річок переважно сягає 0,7-2 м, швидкість течії — 0,5-1 (у верхів'ях 3) м/с. Дно річок переважно кам'янисте та галичне. Весняні паводки спостерігаються у квітні-червні. В теплий період можливі до 4 паводків з пересічною протяжністю 6-15 діб. Рівень води під час паводків піднімається на 0,4-0,8 (іноді 1,5) м. В межень річки можна перейти вбрід.
Найбільші річки острова:
- Куйбишевка — 28 км
- Славна — 23 км
- Курілка — 22 км
Вода деяких річок (Південний та Північний Чиріп) не придатна для пиття через високу кислотність.
На річках багато водоспадів, серед яких найвищий у Росії — водоспад Ілля Муромець, висота падіння води якого становить 141 м.
На острові нараховується понад 30 озер. Найбільші з них —
лагунні:
лавозагатні:
На острові розташовано багато термальних вод. Більшість гарячих джерел приурочені до районів активного вулканізму. Відомі два невеликих озерця з водою з температурою 35-40 °C біля вулкану Менший Брат та озера Славне. Сірчановодневі джерела є в кальдері Мачеха, вони є витоками річки Іван Грозний. Ціла низка гарячих джерел (Кип'ящі, Голубі Озера, Водопадні, Котел, Устьєві) спостерігається уздовж річки Кип'ящої в районі вулкану Баранського — вони мають температуру води до 90 °C. 1,5 км на північ знаходиться Старозаводське термальне поле з гарячими джерелами. Потужні мінеральні джерела розташовані зі сходу озера Тихого та біля підніжжя вулкану Атсонопурі.
Клімат острова морський та вологий. Протягом року спостерігається похмура погода з частими сильними вітрами. Літо помірно тепле, з пересічними температурами +13 °C. Влітку погода похмура, дощова. Ясних днів влітку — 5-6, похмурих — 55, туманних — 31. Опади випадають у вигляді моросячих дощів — влітку в середньому 250 мм.
На острові переважають негусті ліси з модрини, кедрового сланника, смереки, кам'яної берези та дуба. Переважаюча висота дерев — 5-8 м. На більшій частині острова переважають прапоротеподібні, сланникові форми хвойних дерев та кам'яна береза з підліском із курильського бамбуку заввишки до 3,5 м. Місцями вони утворюють самостійні важкопрохідні зарості. На схилах гір вище 700 м (окрім схилів діючих вулканів) панує кедровий сланник, який на острові займає 42 % всіх лісів. Смерекові ліси поширені на півострові Атсонопурі та навколо озера Лісозаводське.
На острові зустрічаються диморфант, гортензія, сумах (іпритка), курильська вишня. По берегам річок доволі поширені тополя Максимовича, черемха Сьорі, верба. Під покривом бамбуку зростають бруслина, скіммія, клен, горобина збірна, дуб тонкокучерявий. Північні схили гір часто вкриті міцними заростями вільхи Максимовича (вільховий сланник). По берегам поширені зарості високих трав із гречки, какалії, хрестовника, шеломайника, білокопитника тощо.
Із ссавців поширені бурий ведмідь, лисиця та гризуни. В деякі роки були зафіксовані колонії сірих пацюків. З птахів поширені чорний лелека, беркут, скопа, чорний журавель, охотський коловодник, кулик-лопатень.
Південна частина острова включена до заказника «Острівний».
Ітуруп до 1945 рр. входив до складу Японії. З 1945 р. — окупований радянськими військами та включений до СРСР (РРФСР). З 1991 р. — в складі Росії.
- ↑ Японія, США та Україна формально визнають японську приналежність, але фактично острови контролюються Російською Федерацією. Див. Територіальні претензії щодо Курильських островів
- ↑ а б Згідно позиції Японії
- ↑ а б Згідно позиції Росії
- ↑ https://www.gsi.go.jp/KOKUJYOHO/MENCHO/backnumber/GSI-menseki20210101.pdf — Інститут географії Японії. — С. 83.
- ↑ а б в г д Еторофу // Подорожуймо островами Японії. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 27 вересня 2012.
- ↑ Площа островів Японії // Інститут географії Японії. Дані на 1 жовтня 2008 року. Архів оригіналу за 15 червня 2012. Процитовано 22 січня 2010.
- ↑ Збройна операція радянських військ по захопленню острова Ітуруп відбулася з 28 серпня по 2 серпня 1945 року, вже після офіційного оголошення японським Імператором капітуляції Японії 15 серпня 1945 року. Офіційна церемонія підписання капітуляції відбулася 2 вересня 1945 року.
- ↑ Проблема Північних територій // Сайт Міністерства Іноземних справ Японії. Переглянуто 11 вересня 2008. [1] [Архівовано 2 січня 2009 у Wayback Machine.] (яп.), [2] [Архівовано 12 листопада 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Указ Президента України №692/2022 «Про питання Північних територій Японії». Президент України. 7 жовтня 2022. Архів оригіналу за 8 грудня 2022. Процитовано 21 лютого 2023.
- ↑ Також: 小散布山 • Котіріппу-сан.
- Ітуруп // Великий словник японських топонімів Кадокава. Префектура Хоккайдо (1): в 2 т. — Токіо: Кадокава Сьотен, 1987 (яп.)
Ітуруп // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)
- (яп.) Природа Північних територій // Сайт префектури Хоккайдо
- (яп.) Вулкани регіону Хоккайдо (карта) // Сайт Метеорологічного відомства Японії
- (яп.) Площа островів регіону Хоккайдо // Інститут географії Японії
- (яп.) Подорожуймо островами Японії [Архівовано 12 травня 2012 у Wayback Machine.]
- (рос.) Інформація про вулкани острова // Сайт тургрупи Володимира Гришука
- (рос.) Дмитрий Арбузов // Вольный ветер [Архівовано 4 червня 2008 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії Японії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |