Перейти до вмісту

Жаба чорнопляма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жаба чорнопляма
Жаба чорнопляма
Жаба чорнопляма
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Земноводні (Amphibia)
Підклас: Безпанцерні (Lissamphibia)
Надряд: Батрахії (Batrachia)
Ряд: Безхвості (Anura)
Підряд: Neobatrachia
Родина: Жаб'ячі
Рід: Зелена жаба
Вид: Жаба чорнопляма
Pelophylax nigromaculatus
Hallowell, 1861
Поширення чорноплямої жаби
Поширення чорноплямої жаби
Синоніми
Rana nigromaculata
Hoplobatrachus reinhardtii
Hoplobatrachus davidi
Посилання
Вікісховище: Pelophylax nigromaculatus
Віківиди: Pelophylax nigromaculatus
EOL: 331357
ITIS: 775191
МСОП: 58679

Жаба чорнопляма (Pelophylax nigromaculatus) — вид земноводних з роду Зелена жаба родини Жаб'ячі.

Максимальна довжина дорівнює 9,7 см. Спина між добре вираженими спинно-бічними складками вкрита тонкими короткими поздовжніми шкірними реберцями. Задні кінцівки (гомілки) трохи укорочені. Внутрішній п'ятковий горб високий, напівкруглий, з гострим краєм, як у ставкової жаби. Самці наділені парними зовнішніми бічними резонаторами. На першому пальці у них розвивається темно—сірий шлюбний мозоль.

Зверху зеленого, сіро—оливкового або коричневого кольору різних відтінків з численними великими темними плямами і світлою (від білої до зеленуватої) смугою уздовж середини спини. Спинно-бічні складки світлого, іноді бронзового відтінку або зеленуваті. Знизу білого кольору. У частини особин горло плямисте. Самиці пофарбовані більш контрастно, ніж самці.

Спосіб життя

[ред. | ред. код]

Полюбляє рівнинну частину в зоні широколистяних і кедрово-широколистяних лісів, в лісостепових і степових місцинах. Тісно пов'язана з водоймами, від яких далеко не йде, найчастіше тримається біля берега на відстані 2—3 м. Зустрічається в різноманітних водоймах зі стоячою водою, у великих калюжах, ставках, канавах, озерах, старицях річок. Часто трапляється в долинних і заплавних водоймах, як лісових (але не в глибині масиву), так й відкритих, а також у водоймах серед чагарнику. Досить звичайна на заливних заплавних і рівнинних луках з густою високою травою, зокрема на морському узбережжі. Скрізь віддає перевагу ділянкам з водною рослинністю.

Активність цілодобова — рухлива вдень і вночі, особливо в затінених місцях та густій траві. У спеку може ховатися і проявляти активність переважно у нічний час (особливо на сухих відкритих ділянках). Здатна зариватися у пухкий ґрунт, використовуючи великі п'яткові горби.

Полює на суходолі. Харчується комахами, здебільшого жуками, гусіню метеликів, прямокрилими, двокрилими, перетинчастокрилими.

На зимівлю йде у середині вересня — на початку жовтня. Зимує у воді на глибині до 2 м під шаром мулу. Найчастіше вибирає великі стоячі водойми з великим шаром мулу, рідше проточні. Міграції сеголеток до місць зимівлі відзначені наприкінці вересня при температурі повітря вдень близько 12—15°С. Навесні пробуджується у травні. Через 2—3 діб починаються концерти самців.

Статева зрілість настає у віці 2 років при довжині тіла 5,2—6 см. Період розмноження припадає на другу половину травня — першу половину червня. Парування відбувається найчастіше на мілководді (на глибині 25—30 см). Самиця відкладає 1100—3700 ікринок з діаметром яйцеклітини 1,5—2,2 мм. Кладки ікри зазвичай розташовуються неглибоко (5—10 см).

Ембріональний розвиток триває близько 3 діб, при похолоданні 5—6 діб. Метаморфоз настає через 80 діб після відкладання ікри, зазвичай на початку серпня. Пуголовки завдовжки 7 см (з хвостом). На ротовом диску зубчики утворюють 3 рядки вище і нижче дзьоба. Сеголетки з'являються на початку серпня при довжині тіла близько 2,5 см.

Розповсюдження

[ред. | ред. код]

Мешкає на Корейському півострові, в Японії (крім Хоккайдо), Китаї (крім північного заходу, Тибету і самого півдня країни), північна межа проходить по річці Амур в Хабаровському краї, у Приморському краї населяє рівнинну частину басейну р. Уссурі (Російська Федерація).

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Біологія: Комплексний довідник. /Р. В. Шаламов, Ю. В. Дмитрієв, В. І. Подгорний. — Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006. — 624 с.