Жалібниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жалібниця
Жалібниця
Жалібниця
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Лускокрилі (Lepidoptera)
Родина: Німфаліди (Nymphalidae)
Рід: [[]] Nymphalis
Вид: Жалібниця
Nymphalis antiopa
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Вікісховище: Nymphalis antiopa
Віківиди: Nymphalis antiopa
ITIS: 188597
МСОП: 174452
NCBI: 171592

Жалібниця (Nymphalis antiopa) — метелик з родини німфалід (Nymphalidae).

Видову латинську назву метелик отримав від імені Антіопи — цариці амазонок. Жалібницею цього метелика називають через його забарвлення, яке, як правило, оксамитово-коричневе з широкою жовтою смугою на краю крил.

Розмах крил 70-90 мм. Фарбування крил самця темно-коричнева, вишнево-коричнева, самиці — ясно-коричнева. Крила із широкою ясно-жовтою облямівкою й рядом синіх плям перед нею. На передньому краї крил по 2 великих жовтувато-білих плями. Нижня сторона крил темна. Більше світла облямівка крил у зимуючих особин пов'язана з вицвітанням за час зимівлі, і не пов'язана з весняними й осінніми формами й абераціями. На Далекому Сході у перезимованих метеликів облямівка не біла, а жовта.

Зауваження по систематиці

[ред. | ред. код]

У Східній Європі представлений номінативним підвидом. Відома безліч абберацій («температурних» форм).

Нижняя сторона крил

Поширення

[ред. | ред. код]

Раніше була широко поширена по всій території Європи. Після Другої світової війни чисельність раптово сильно зменшилася за невідомих причин. Зараз зберігається на низькому, але постійному рівні. Позатропічна Євразія до Японії включно, на північ до 68 градуса північної широти. Завезений у Північну Америку. Широко розповсюджений у Східній Європі вид. Відсутній на крайньому півдні Іспанії, Греції й островах Середземного моря. До Англії, півночі Німеччини й Норвегії в сприятливі роки долітають окремі мігруючі особини. На півночі живе аж до узбережжя морів Північного Льодовитого океану, але в зоні тундр, видимо, зустрічаються тільки залітні особини. На півдні регіону в зоні лісостепів і степів зустрічається рідко й тільки по лісових долинах великих річок. Звичайний у горах Кавказа (окрім чорноморського узбережжя) і Карпат. На думку ряду авторів вид відсутній у Криму, де можуть зустрічатися мігруючи особини. В 1969 році масовой літ жалібниці відзначений у Московській області, в 1985 році — у Тульській області.

Місцеперебування

[ред. | ред. код]

Лісові узлісся, галявини, узбіччя доріг, лугу, берега річок, антропогенні біотопи. Піднімається в гори до 2000 м над рівнем моря.

Час літу

[ред. | ред. код]

Березень- перша декада травня, липень- вересень.

Біологія

[ред. | ред. код]

Розвивається в одному поколінні. Імаго виходять із лялечок на початку липня й літають до кінця серпня — вересня. Самиці зимують і продовжують літати із весни до середини травня. Метелика часто відвідують екскременти різних тварин, а також вологі береги різних водойм, де можуть збиратися в значних кількостях. Неодноразово різними авторами відзначалися масові скупчення на березовому соку, що бродить навесні, й на ушкоджених червицями (або іншими причинами) березах улітку. Метелики приваблюються на запах кислого бродіння.

Розмноження

[ред. | ред. код]
гусінь жалібниці

Самка відкладає до 100 яєць щільними кладками у вигляді кіл на листя кормових рослин. Гусениці розвиваються із червня по липень. Кормові рослини- клен,вільха, береза, ясен, хміль звичайний, троянда, шипшина, малина, верба, липа, кропива дводомна. Метелик віддає перевагу невеликим та середнім деревам. Лялечка вільна й прикріплюється головою донизу. Стадія лялечки — близько 11 днів.

Зауваження по охороні

[ред. | ред. код]

Включена в список регіонально рідкісних тварин Сумської, Харківської та Дніпропетровської областей.[1]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. О. Годлевська, І. Парнікоза, В. Різун, Г. Фесенко, Ю. Куцоконь, І. Загороднюк, М. Шевченко, Д. Іноземцева; ред. О. Годлевська, Г. Фесенко. (2010). Фауна України: охоронні категорії. Довідник (Українська) . Київ: Видання друге, перероблене та доповнене. с. 80.

Посилання

[ред. | ред. код]