Перейти до вмісту

Жан д'Ормессон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жан д'Ормессон
фр. Jean Bruno Wladimir François-de-Paule Le Fèvre d'Ormesson (часом скорочено - Jean d'O)
Жан д'Ормессон під час Паризького книжкового салону (2011)
Ім'я при народженніфр. Jean Bruno Wladimir François de Paule Lefèvre d'Ormesson[1]
ПрізвиськоJean d'O
Народився16 червня 1925(1925-06-16)
Париж
Помер5 грудня 2017(2017-12-05) (92 роки)
Нейї-сюр-Сен
·інфаркт міокарда
ПохованняПер-Лашез
ГромадянствоФранція Франція
Національністьфранцуз
Діяльністьписьменник
Alma materліцей Генріха IV (1944)[2], Вища нормальна школа (1949)[2], Cours Hattemerd і Lycée Massénad (1942)
ЗакладЛе Фігаро[3], Paris Match[3] і Уест-Франс[3]
Мова творівфранцузька
Роки активності1956 — 2017
Жанрпроза, есе
Magnum opusQ3209416?
ЧленствоФранцузька академія (2017)[4], Бразильська академія літературиd, Comité des intellectuels pour l'Europe des libertésd і comité de lecture des éditions Gallimardd (1974)
Конфесіякатолицька церква
РідLefèvre d'Ormesson familyd
БатькоAndré d'Ormessond
МатиMarie Anisson du Perrond
РодичіOlivier Lefèvre d'Ormessond і Луї Маль
Брати, сестриHenry d'Ormessond
У шлюбі зFrançoise Béghind
ДітиHéloïse d'Ormessond
Автограф
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Орден Академічних пальм
Орден Академічних пальм
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
Командор ордена Південного Хреста
Велика премія Французької академії за роман
Велика премія Жана Жионо
CMNS: Жан д'Ормессон у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Жан д'Ормессон (фр. Jean d'Ormesson; 16 червня 1925, Париж, Франція — 5 грудня 2017, Нейї-сюр-Сен) — французький письменник. Член Французької академії.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в Парижі в заможній родині. Його батьком був Андре Лефевр (1877—1957), маркіз д'Ормессон, французький посол в Бухаресті та Ріо-де-Жанейро. Мати — Марія Аніссон дю Перрон (пом. 1975) — походила з консервативної (в минулому роялістської) родини Ле Пелетьє з Сен-Фарго. Родина Пелетьє до Французької революції традиційно висувала свого пердставника на посаду голови парламенту. Жан д'Ормессон часто проводив свої канікули в родинному замку в Сен-Фарго, зображеному в його романі «На радість Богу» Au Plaisir de Dieu).[6] З 1925 по 1933 рік д'Ормессон провів у Баварії та зокрема певний час у Мюнхені, після чого, за власним зізнанням, краще розмовляв німецькою, ніж французькою.[7] Разом з батьком був також у Бухаресті та Ріо. З 1939 року вступив до Вищої нормальної школи, де вивчав літературу, історію та філософію.

Свою кар'єру Жан д'Ормессон почав з журналістики. З 1950 року він публікував свої матеріали в Paris Match, згодом також журналах «Ель», «Марі Клер», «Нувель ревю франсез». З 1952 року він став заступником головного редактора, а з 1971 року головним редактором інтелектуального часопису «Діогенес», заснованого Роже Каюа. З 1974 до 1979 року працював директором газети Le Figaro. Багато виступав на телебаченні.

Жан д'Ормессон обіймав посаду Генерального секретаря Міжнародної ради з філософії та гуманітарних наук ЮНЕСКО.

18 жовтня 1973 року обраний членом Французької академії. По смерті Клода Леві Стросса 30 жовтня 2009 року став дуаєном академії.

Творчість

[ред. | ред. код]

Романи д'Ормессона є частково або повністю автобіографічними. У романі «Насолода Божої насолоди» він з м'якою іронією розповідає історію своєї знаменитої аристократичної родини, описує багатовікові сімейні традиції, уявлення про честь та любові, зіткнень з новою реальністю.

Твори

[ред. | ред. код]
  • L'Amour est un plaisir, Juillard 1956 (роман)
  • Du côté de chez Jean, Juillard 1959 (есе)
  • Un amour pour rien, Juillard 1960 (роман)
  • Au revoir et merci, Juillard 1966 (есе)
  • Les Illusions de la mer, Juillard 1968 (роман)
  • La Gloire de l'Empire, Gallimard 1971 (роман)
  • Au plaisir de Dieu, Gallimard 1974 (роман)
  • Le Vagabond qui passe sous une ombrelle trouée, Gallimard 1978 (есе)
  • Dieu, sa vie, son œuvre, Gallimard, 1981 (роман)
  • Mon dernier rêve sera pour vous, Editions J.C. Lattès 1982 (Біографія Шатобріана)
  • Jean qui grogne et Jean qui rit, Editions J.C. Lattès 1984 (хроніки)
  • Le Vent du soir, Editions J.C. Lattès 1985 (роман, відзначений італійською премією Prix Vallombrosa)
  • Tous les hommes en sont fous, Editions J.C. Lattès 1986 (роман)
  • Le Bonheur à San Miniato, Editions J.C. Lattès 1987
  • Album Chateaubriand, Gallimard 1988
  • Garçon de quoi écrire, Gallimard 1989 (інтерв'ю з Франсуа Сюро)
  • Histoire du juif errant, Gallimard 1991 (роман)
  • Tant que vous penserez à moi, Grasset 1992 (інтерв'ю з Еммануелем Берлем)
  • La Douane de mer, Gallimard 1994 (роман)
  • Presque rien sur presque tout, Gallimard 1995 (роман)
  • Casimir mène la grande vie, Gallimard 1997 (роман)
  • Une autre histoire de la littérature française, Éditions du Nil, Bd.1 1997, Bd.2, 1998
  • Le Rapport Gabriel, Gallimard 1999 (роман)
  • Voyez comme on danse, Robert Laffont 2001
  • C'était bien, Gallimard 2003
  • Et toi, mon cœur, pourquoi bats-tu?, Robert Laffont 2003 (антологія французької поезії)
  • Une fête en larmes, Robert Laffont 2005 (роман)
  • La Création du monde, Robert Laffont 2006
  • Odeur du temps, Editions Héloïse d'Ormesson 2007
  • La vie ne suffit pas, Robert Laffont 2007
  • Qu'ai-je donc fait , Éditions Robert Laffont 2008
  • L'enfant qui attendait un train, 2009, Editions Héloïse d'Ormesson 2009
  • Saveur du temps, Editions Héloïse d'Ormesson 2009
  • C'est une chose étrange à la fin que le monde, Éditions Robert Laffont 2010
  • Un jour je m'en irai sans en avoir tout dit, Éditions Robert Laffont 2013

Вибрані твори Жана д'Ормессона були опубліковані видавництвом Ґаллімар у престижній серії «Бібліотека Плеяди».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Fichier des personnes décédées mirror
  2. ↑ а б Who's Who in France — Paris: 1953. — ISSN 0083-9531; 2275-0908
  3. ↑ а б в https://www.ens.psl.eu/actualites/jean-d-ormesson-1925-2017
  4. ↑ Французька академія — 1635.
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ Родинний замок виникає в цьому романі під вигаданою назвою Плессі-лес-Водрей. Родина Ле Пелетьє продала замок 1967 року.
  7. ↑ Про це йдеться в інтерв'ю з Франсуа Соро, див. список творів.

Література

[ред. | ред. код]
  • Arnaud Ramsay, Jean d'Ormesson ou l’élégance du bonheur, Le Toucan, coll. « Biographies », 2009, 336 p. ISBN 281000370X та 9782810003709
  • Romaric Sangars, Suffirait-il d'aller gifler Jean d'Ormesson pour arranger un peu la gueule de la littérature française ?, Pierre-Guillaume de Roux, 2015, 109 p. ISBN 2363711246 та 9782363711243

Посилання

[ред. | ред. код]


Французька література Це незавершена стаття про французького письменника чи письменницю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан_д%27Ормессон&oldid=40867806