Железняк Омелян Савелійович

Железняк Омелян Савелійович
|Премії=
Народження	8 (21) серпня 1909(1909-08-21) с. Грибове Городнянського повіту Чернігівської губернії Російська імперія (нині — с. Олешня Ріпкинського району Чернігівської області  Україна)
Смерть	21 липня 1963(1963-07-21) (53 роки)
	м. Київ  УРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Жанр	декоративна кераміка
Діяльність	художник
Напрямок	декоративне мистецтво

Железня́к Омеля́н Саве́лійович (нар. 8 (21) серпня 1909(19090821)–21 липня 1963) — український художник-кераміст; заслужений майстер народної творчості УРСР (1960).

Біографія

Народився 8 (21) серпня 1909 у с. Грибове (нині — с. Олешня Ріпкинського району Чернігівської області) — відомому гончарському осередку північно-західної Чернігівщини.

На початку 1920-х років переїхав до Києва, де працював як кустар, виготовляючи на продаж різноманітний посуд. У 1930-х працював на різноманітних підприємствах Києва, у тому числі й на заводі «Керамік» — тут народний майстер познайомився з професійним мистецтвом і промисловою технологією.

З 1946 року працював у Експериментальних майстернях художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва і архітектури УРСР під керівництвом Н. І. Федорової.

Помер 21 червня 1963 року у Києві, похований на Новобайковому цвинтарі, праворуч від дороги за церквою (в районі могил П. О. Козицького й І. С. Паторжинського), таблиця з написом: рос. «Заслуженный мастер народного творчества Железняк Емельян Савельевич 21.6.1909 — 21.6.1963»

Творчість

Першою спробою О. Желєзняка в галузі художньої кераміки стали десять зразків українського обрядового посуду, виготовленого для Республіканської виставки 1936 року (фігурна посудина у вигляді барана нині знаходиться в колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва).

Створював декоративний керамічний посуд; статуетки та жанрові композиції із народного життя («Гонта з синами», 1956; «Козак Мамай» «Прощання з козаком», 1962); скульптурні ілюстрації до творів Т. Шевченка («Мені тринадцятий минало», 1949), М. Гоголя («Козак Вакула верхи на чорті», 1954), байок І. Крилова («Лисиця і ворона», 1948; «Коза-Дереза», 1953), народних казок та пісень («Зажурився чумачина», 1955); глиняні іграшки — баранців, коників, козликів, оленяток, птахів, фантастичних звірів. Скульптурні образи створював у гумористичному та ліричному ключі. Декоративний розпис деяких творів Железняка виконала Н. І. Федорова.

Твори Железняка експонувалися на Міжнародних художніх виставках у Парижі (1957), Софії (1958), Нью-Йорку (1959), Будапешті (1965), Монреалі (1968). Окремі роботи зберігаються у Міжнародному музеї кераміки (Женева), Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Російському етнографічному музеї (Санкт-Петербург).

Посилання

• Омелян Железняк. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1964.
• Сержант Людмила. Омелян Желєзняк. Заслужений майстер народної творчості. [Архівовано 26 грудня 2008 у Wayback Machine.] // Музейний проект «Софійська гончарня».

Джерела

• Енциклопедія Сучасної України: Т. 9. Е—Ж / ред. кол. І. М. Дзюба (голова) та ін. — К.: Поліграфкнига, 2009. — 712 с. — ISBN 966-02-2074-Х. — ISBN 978-966-02-5720-7 (Т. 9). [1] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.
• Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 848 с. . — ISBN 5-88500-042-5.