Перейти до вмісту

Жозеф-Франсуа Мішо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жозеф-Франсуа Мішо
Народився19 червня 1767(1767-06-19)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Альбан[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер30 вересня 1839(1839-09-30)[1][2][…] (72 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Пассі, Сена[d], Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЦвинтар Пассі і Grave of Michaudd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик, журналіст, історик, памфлетист, письменник, друкар Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаdéputé de l'Aind і seat 29 of the Académie françaised Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоФранцузька академія
Академія надписів та красного письменства (1839)[5]
Académie des sciences, belles-lettres et arts de Savoied
Institut historique de Franced Редагувати інформацію у Вікіданих
РідQ3065348? Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриLouis Gabriel Michaudd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
офіцер ордена Почесного легіону
CMNS: Жозеф-Франсуа Мішо у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Жозеф-Франсуа Мішо (фр. Joseph-François Michaud; 1767—1839) — французький історик родом з Савої.

Навчався в Бурк-ан-Бресі. У 1791 році переселився до Парижа, де в журналі «La Quotidienne» так енергійно заступався за короля і королівську владу, що в 1795 році був заарештований і засуджений до смерті. Він втік до Швейцарії, де написав сатиричну поему «Le printemps d'un proscrit» (Париж, 1804; дод. вид., 1827).

Після перевороту 18 брюмера знову жив в Парижі, займаючись, головним чином, історичними роботами. Плодом їх були: «Histoire des progrès et de la chute de l'empire de Mysore» (Париж, 1801), «Histoire des croisades» («Історія хрестових походів», Париж, 1812—1822; нова переробка Huillard-Bréholles'a, 1856) і «Bibliothèque des croisades» («Бібліотека хрестових походів», Париж, 1822; 2 вид., 1829), з витягами з історичних джерел.
Його «Biographie moderne, ou dictionnaire des hommes qui se sont fait un nom eu Europe depuis 1789» (Париж, 1806) була конфіскована наполеонівською поліцією.

Спрямована проти Наполеона «Histoire des quinze semaines ou le dernier règne de Bonaparte» (Париж, 1815) в короткий час витримала 27 видань. У 1813 році Мішо був обраний членом Французької академії, а в 1815 році — депутатом в «Chambre introuvable». Він отримав також місце королівського читця, але позбувся його за протести проти обмежень свободи друку, підготовлених міністерством Віллеля.

Зробивши подорож до Сирії і Єгипет для збирання додаткових матеріалів з історії хрестових походів, він видав «Correspondance de l'Orient» («Листи зі Сходу», Париж, 1833-35). Разом з Пужула він видавав «Collection des mémoires pour servir à l'histoire de France depuis le XII siècle» (1836—1839, I—XXXII).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #117033081 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Sycomore / Assemblée nationale
  4. ↑ Académie des sciences, belles-lettres et arts de Savoie — 1820.
  5. ↑ https://aibl.fr/academiciens-depuis-1663/

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жозеф-Франсуа_Мішо&oldid=40685799