Жозе Кардозу Піріш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Піріш.
Жозе Кардозу Піріш
порт. José Cardoso Pires
Народився2 жовтня 1925(1925-10-02)[4][5][…]
Сан-Жуан-ду-Пезу, Віла-де-Рей
Помер26 жовтня 1998(1998-10-26)[1][2][3] (73 роки)
Лісабон
Країна Португалія
Діяльністьписьменник
Знання мовпортугальська[4][7]
Magnum opusBlocod[8]
Нагороди
IMDbID 0136611

Жозе́ Кардо́зу Пірі́ш (порт. José Cardoso Pires; *2 жовтня 1925(19251002), Сан-Жуан-ду-Пезу, Віла-де-Рей, Португалія — †26 жовтня 1998, Лісабон) — португальський письменник; автор оповідань, романів, п'єс та політичної сатири.

З життя і творчості

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Піріш народився в португальському селі Сан-Жоао-ду-Песо[9], що розташоване в окрузі Каштелу-Бранку біля кордону з Іспанією[10]. Його батько був на торговому флоті, а мати — домохазяйкою.

Вивчав математику в Лісабонському університеті, де й опублікував свою першу новелу. Він залишив університет, щоб приєднатися до португальських ВМС, звідки за якийсь час був звільнений з дисциплінарних причин.

На його літературну творчість сильно вплинув Лісабон, вулиці якого дуже докладно описані в його романах та новелах.

Деякі члени його родини по батьковій лінії іммігрували до США. Піріш орієнтувався більшою мірою на американський стиль писання тоді, як у цілому португальська література тяжіла до літературних тенденцій, що з'являлись і розвивались у Франції, а також традиційно в дечому черпаючи з північно-східного бразильського регіоналізму.

У документальному фільмі, створеному для португальського телебачення, Піріш зізнався в тому, що коли ще у дитинстві переглянув першу кінострічку, це змінило його життя. Він переказував сюжети фільмів своїм одноліткам у школі. За словами автора, це й допомогло сформувати власну оповідальницьку манеру. Він також розповів про роль кіноклубів (cineclubes) у тогочасній Португалії, для себе особисто зокрема, — ці переважно лівацьки настроєні об'єднання громадян «сприяли політичній та соціальній освіті багатьох людей».

Письменницька кар'єра

[ред. | ред. код]

Після свого перебування у військово-морському флоті Португалії Жозе Піріш почав працювати журналістом і присвятив себе літературній діяльності. Він заробив репутацію автора, який зумів примирити популярність з критикою.

Один з найвідоміших його творів — роман під назвою «Дельфін» (O Delfim), опублікований у 1968 році[9].

У 1991 році він був відзначений Премією Латинської спілки за внесок у літературу[9].

Роман «З глибин» (De Profundis) 1997 року був написаний Пірішом після перенесеної 2-ма роками раніше хвороби на ішемію мозку. Того ж року він став першим романістом, якому присудили Премію Пессоа, одну з найвизначніших у галузі культури в Португалії[10]. Твори письменника, як одного з найвідоміших португальських літераторів ХХ століття, декілька разів екранізували[10].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Os Caminheiros e Outros Contos (1949)
  • Histórias de Amor (1952)
  • O Anjo Ancorado (1958)
  • O Render dos Heróis (1960)
  • A Cartilha do Marialva (1960)
  • Jogos de Azar (1963)
  • O Hóspede de Job (1963)
  • O Delfim (1968)
  • Gente (with Eduardo Gageiro) (1971)
  • O Dinosauro Excelentíssimo (1972)
  • E Agora José (1977)
  • O Burro em Pé (1979)
  • O Corpo-Delito na Sala de Espelhos (1980)
  • A Balada de Praia dos Cães (1987)
  • Alexandra Alpha (1987)
  • A República dos Corvos (1988)
  • A Cavalo no Diabo (1984)
  • De Profundis, Valsa Lenta (1997)
  • Lisboa Livro de Bordo (1997)

Екранізації

[ред. | ред. код]
  • O Delfim (режисер Fernando Lopes)
  • Balada da praia dos cães (режисер José Fonseca e Costa)
  • Casino Oceano, адаптація новели Week-End (режисер Lauro António)
  • A Rapariga dos Fósforos, адаптація оповідання Dom Quixote, as Velhas Viúvas e a Rapariga dos Fósforos (режисер Luís Galvão Teles)
  • Ritual dos Pequenos Vampiros, адаптація новели Jogos de Azar (режисер Eduardo Geada)

Нагороди

[ред. | ред. код]
Безпосередньо авторові
  • Prémio Internacional União Latina, Рим, 1991
  • Astrolábio de Ouro do Prémio Internacional Ultimo Novecento, Піза, 1992
  • Prémio Bordalo de Literatura da Casa da Imprensa, 1994
  • Prémio Bordalo de Literatura da Casa da Imprensa, 1997
  • Премія Пессоа, 1997
  • Grande Prémio Vida Literária da Associação Portuguesa de Escritores, 1998
За окремі твори
  • Премія Каміло Кастело Бранко Португальського Товариства письменників, 1964, за «Гість Йова» (O Hóspede de Job)
  • Grande Prémio de Romance e Novela Асоціації португальських письменників, 1982, за Balada da Praia dos Cães
  • Спеціальна премія Асоціації критиків Бразилії (Prémio Especial da Associação dos Críticos do Brasil), Сан-Паулу, 1988, за Alexandra Alpha
  • Премія Дініша Фонду Будинку Матеуша (Fundação Casa de Mateus), 1997, за De Profundis, Valsa Lenta
  • Prémio da Crítica do Centro Português da Associação Internacional de Críticos Literários, 1997, за De Profundis, Valsa Lenta

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
  2. ↑ а б Babelio — 2007.
  3. ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
  4. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ Find a Grave — 1996.
  6. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  7. ↑ CONOR.Sl
  8. ↑ Mundo Literário // Mundo Literário — 1946. — С. 16.
  9. ↑ а б в Obituary: Jose Cardoso Pires. The Independent (брит.). Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 22 жовтня 2018.
  10. ↑ а б в José Cardoso Pires. Agencia Literaria Carmen Balcells (англ.). Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 7 листопада 2018.

Джерела та посилання

[ред. | ред. код]
  • Справки об авторах // Современная португальская новелла. М.: «Прогресс», 1977, 396 с. — С. 394 (рос.)
  • Жозе Кардозу Піріш на DGLB (порт.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жозе_Кардозу_Піріш&oldid=36129000