Перейти до вмісту

Жорж-Артюр Ґольдшмідт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жорж-Артюр Ґольдшмідт
фр. Georges-Arthur Goldschmidt Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився2 травня 1928(1928-05-02)[1][2][3] (96 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Райнбек, Штормарн, Шлезвіг-Гольштейн, Вільна держава Пруссія Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція
 Німеччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменник, перекладач, літературний критик, педагог Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладLycée Paul Éluard (Saint-Denis, Seine-Saint-Denis)d Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНімецька академія мови і поезії Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиDidier Goldschmidtd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
CMNS: Жорж-Артюр Ґольдшмідт у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Жорж-Артюр Ґольдшмідт, (народився як Юрґен-Артур Ґольдшмідт 2 травня 1928 року в Рейнбеку поблизу Гамбурга) — франко-німецький письменник, есеїст і перекладач. Гольдшмідт проживає в Парижі.

Біографія

[ред. | ред. код]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Юрґен-Артур Ґольдшмідт народився 1928 року в Райнбеку поблизу Гамбурга у родині судді вищого регіонального суду Артура Ґольдшмідта (1873—1947) та Тоні Катаріни-Марії Жанетт Горшиц, яку називали Кітті (9 лютого 1882 року в Касселі — 2 червня 1942 року в Райнбеку поблизу Гамбурга). Його ім'я при народженні було Юрґен-Артур Гольдшмідт.

Вілла Гольдшмідта в Рейнбеку, на передньому плані камінь спотикання для батьків

Первісно єврейська родина перейшла в XIX столітті у протестантизм, а Юрґен-Артур вже був хрещений як євангельський лютеранин. Проте перехід до лютеранства не врятував Ґольдшмідтів антисемітських переслідувань в добу націонал-соціалізму. Уже в 1937 році Юрген-Артур був виключений з дитячої церковної служби в Райнбеку як неарієць" місцевим пастором Германом Гартунгом (1904—1990), що любив ходити у своїй військово-морській формі .

Переслідування євреїв у нацистській Німеччині спонукало батьків перевезти Юргена-Артура та його старшого брата Еріха в безпечне місце за кордон у травні 1938 року. Первістка Ільза-Марія (1906—1982) жила спочатку зі своїм чоловіком, філософом Людвігом Ландгребе, у Празі, а потім у Бельгії. Через німецькі напади на обидві держави Ландгребе втратив роботу в університетській сфері; Наприкінці 1940 року подружжя повернулося до Райнбека без грошей; до кінця нацистської доби Ландгребе мусив заробляти на життя некваліфікованою комерційною роботою в Гамбурзі.

Батьки, які залишилися в Райнбеку, були виключені з протестантської церкви в лютому 1942 року. Пастор Райнбека Герман Гартунг відмовився дати «останнє благословення як сестри у вірі» матері Юргена-Артура, яка померла в 1942 році, оскільки вона була «неарійською християнкою». Батько був ув'язнений; він пережив інтернування в гетто Терезієнштадт і помер у 1947 році під час церемонії відкриття центру освіти для дорослих у Райнбеку, співзасновником якого був.

Брат Юрґена-Артура Еріх залишився у Франції і спочатку вступив до юридичної школи в Парижі. Коли його натуралізацію відклали, він приєднався до Іноземного легіону і опинився в Індокитаї. Після закінчення офіцерської школи був відправлений до Алжиру в чині лейтенанта. Після виходу у відставку в чині майора став головним касиром банку «Креді Агріколь»; Помер у 2010 році в Драгіньяні.

Син Гольдшмідта Дідьє Гольдшмідт (1959—2025) був сценаристом і режисером.

Дитинство і юність на еміграції

[ред. | ред. код]

Юрґен-Артур і Еріх Ґольдшмідт спочатку були доставлені до Флоренції кур'єром, де Юрґен-Артур знайшов притулок у Пауля Бінсвангера. У березні 1939 року братам знову довелося тікати від нацистських поплічників. Ризикуючи життям, вони дісталися французького регіону Савойя, де Жоржа-Артюра помістили в школу-інтернат поблизу Ансі. Пізніше він розповів про пережите там насильство, яке надовго травмувало і вплинуло на нього, у своєму оповіданні Die Absonderung (1991) та в багатьох інших творах. Під час німецької окупації Савойї (1943—1944) його переховували гірські селяни, що врятувало його від депортації. Перші роки після звільнення Жорж-Артюр Гольдшмідт провів у єврейському притулку в Понтуазі поблизу Парижа.

Життя у Франції вчителя, перекладача та письменника

[ред. | ред. код]

У 1949 році отримав громадянство Франції та прийняв католицизм. Після закінчення середньої школи в 1948 році він почав вивчати німецьку мову в Сорбонні, склав іспит викладача французької мови в 1957 році і викладав у різних середніх школах Парижа та його околиць з того часу до свого виходу на пенсію в 1992 році.

У 1960-х роках Гольдшмідт почав активно працювати як письменник. Він почав писати для відомих журналів, частково у співпраці зі своєю дружиною Люсьєнн Джефрі, і згодом з'явилися його перші есе та романи французькою мовою. Окрім письменницької роботи, Гольдшмідт також зробив собі ім'я як літературний критик і перекладач. Автори та філософи, яких він перекладав, включають Фрідріха Ніцше, Вальтера Беньяміна, Франца Кафку, Адальберта Штіфтера, Йоганна Вольфганга Ґете, а також твори його друга, австрійця Петера Гандке, який, у свою чергу, переклав деякі твори Ґольдшмідта німецькою мовою.

Він є членом Академії Дармштадта з 1995 року. У 1997 році Ґольдшмідт отримав ступінь почесного доктора Університету Оснабрюка, нагорода, яка, згідно з Департаментом лінгвістики та літератури Університету Оснабрюка, призначена для визнання його прихильності як «унікального митця на межі двох культур і будівничого мостів» між Німеччиною та Францією. Про літературну творчість Гольдшмідта відомство також зазначає таке: «Жордж-Артюр Гольдшмідт зробив видимою історичну відповідальність Німеччини та злочин антисемітизму в його надзвичайних наслідках для людини. Його автобіографічна проза в шокуючий спосіб розкриває вимір внутрішньої небезпеки тих, хто потрапляє в колеса переслідувань».[4]

У 2009 році йому запропонували стати почесним громадянином його рідного міста Райнбек. У 2022 році став співзасновником PEN Berlin.

Думки про мову і переклад

[ред. | ред. код]

Для Гольдшмідта французька мова є мовою hospitalité, (гостинності). Одна з причин, чому він знову переклав свої французькі тексти рідною німецькою мовою: «тому що не все можна було сказати з жахом того часу, тому що німецька мова говорить про щось зовсім інше, і нею так чудово розмовляли такі люди, як Ганс або Софі Шолль […]. Через мову захисту до мене повернулася моя рідна мова, збережена, ніби не поранена і не понівечена, ніби не зачеплена лексикою вбивства, те, що залишилося для мене — це мова Йозефа Айхендорфа або Гайнріха Гайне»;

Нарешті, переклад як культурне посередництво у значенні hospitalité означає демонстрацію іншій людині своєї людяності: «Немає нічого неприємнішого, ніж розмова іноземною мовою, якої ти не розумієш, бо говоріння спонукає до розуміння, до олюднення іншої людини, бо я є людиною саме через розуміння, не знаків, а говоріння, і тільки люди говоріть».

Для Ґольдшмідта переклад відкриває, свідомо чи несвідомо, момент розуміння власної ідентичності. Ґольдшмідт відчуває просторову напругу між своїми ідентичністями: «Чим глибше ти заглиблюєшся в мову, тим більше ти стаєш нею одержимий і тим більше тобі потрібна інша мова, щоб триматися на відстані».

І він переживає цю напругу як позитивний, збагачувальний момент, який запобіг йому скотитися до німецької мови нацистів.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 1991: SWR Best List Award
  • 1991: Премія з німецької мови
  • 1991: Премія Ганса і Софі Шолль (за «Виокремлення»)
  • 1993: Літературна премія міста Бремен
  • 1994: Ліманічна премія перекладу
  • 1996: Премія інтимного письма
  • 1997: Почесний доктор Оснабрюкського університету
  • 1999: Премія Людвіга Берне
  • 2001: Премія Неллі Сакс міста Дортмунда
  • 2002: Медаль Гете
  • з 2004 року існує «Програма Жоржа Артюра Ґольдшмідта», навчальна програма для молодих перекладачів літератури, організована Франкфуртським книжковим ярмарком, Франко-німецьким молодіжним бюро, Міжнародним бюро Франції та Швейцарським культурним фондом Pro Helvetia, носить його ім'я. Гольдшмідт — меценат.[5]
  • 2004: Prix France Culture (для Le Poing dans la bouche)
  • 2005: Премія Йозефа Брайтбаха
  • 2007: Ерлангенська літературна премія за поезію в перекладі
  • 2013: Премія Берлінської академії
  • 2015: Культурна премія імені Зигмунда Фрейда
  • 2017: Почесний доктор Бернського університету
  • 2021: Номінація на Німецьку книжкову премію (лонг-лист) із «Заблокованим шляхом».

Твори

[ред. | ред. код]

Література та есе

[ред. | ред. код]
  • Der Spiegeltag. (Le miroir quotidien, 1981). Ins Deutsche übertragen von Peter Handke. Suhrkamp, Frankfurt am Main 1982.
  • Ein Garten in Deutschland. (Un jardin en Allemagne, 1986). Ins Deutsche übertragen von Eugen Helmlé. Ammann, Zürich 1988.
  • Der unterbrochene Wald. (La forêt interrompue, 1991). Ins Deutsche übertragen von Peter Handke. Ammann, Zürich 1992.
  • Die Absonderung. Erzählung. Ammann Verlag, Zürich 1991.
  • Der bestrafte Narziss. (Narcisse puni, 1990). Ins Deutsche übertragen von Mariette Müller. Ammann, Zürich 1994.
  • Die Aussetzung. Ammann, Zürich 1996.
  • Als Freud das Meer sah. Freud und die deutsche Sprache. Ins Deutsche übertragen von Brigitte Große. Ammann, Zürich 1999.
  • Über die Flüsse. Autobiografie. Ins Deutsche übertragen vom Autor. Ammann, Zürich 2001.
  • In Gegenwart des abwesenden Gottes. (En Présence du Dieu absent, 2001). Ins Deutsche übertragen von Brigitte Große. Ammann, Zürich 2003.
  • Der Stoff des Schreibens. Essay. Matthes & Seitz, Berlin 2005, ISBN 978-3-88221-862-6.
  • Freud wartet auf das Wort. Freud und die deutsche Sprache II. Ins Deutsche übertragen von Brigitte Große. Ammann, Zürich 2006.
  • Die Befreiung. Erzählung. Ammann, Zürich 2007, ISBN 978-3-250-10508-4.[6]
  • Die Faust im Mund. Essay. Übers. Brigitte Große. Ammann, Zürich 2008, ISBN 978-3-250-30021-2.
  • Meistens wohnt der den man sucht nebenan. Kafka lesen. Essay. Übers. Brigitte Große. S. Fischer, Frankfurt am Main 2010, ISBN 978-3-10-027824-1.
  • Ein Wiederkommen. (L'esprit de retour, 2011). Erzählung. S. Fischer, Frankfurt am Main 2012, ISBN 978-3-10-027825-8. (Selbstübersetzung)
  • Der Ausweg. (Le recours, 2005). Erzählung. S. Fischer, Frankfurt am Main 2014, ISBN 978-3-10-002209-7. (Selbstübersetzung)
  • Die Hügel von Belleville. (Les collines de Belleville, 2015). Erzählung. S. Fischer, Frankfurt am Main, 2018, ISBN 978-3-596-70202-2 (Selbstübersetzung).
  • Vom Nachexil. Wallstein, Göttingen 2020, ISBN 978-3-8353-3590-5.
  • Der versperrte Weg. Roman des Bruders. Wallstein, Göttingen 2021, ISBN 978-3-8353-5061-8.
  • Heidegger und die deutsche Sprache. Aus dem Französischen von Monika Noll. ça ira, Freiburg 2023, ISBN 978-3-86259-180-0.

Вибрані переклади

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119216361 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ Munzinger Personen
  4. ↑ [Архівовано [Дата відсутня], у www2.uni-osnabrueck.de]
  5. ↑ Deutsch-französisches Programm für junge Literaturübersetzer aus drei Ländern: D, F, CH [Архівовано [Дата відсутня], у www.buchmesse.de] oder Goldschmidt-Programm fördert junge Literaturübersetzer mit Arbeitssprache Französisch
  6. ↑ [Архівовано [Дата відсутня], у das-beste-lesen.de]

Література

[ред. | ред. код]
  • Wolfgang Asholt (Hrsg.): Studien zum Werk von Georges-Arthur Goldschmidt. Osnabrück 1999.
  • Klaus Bonn: Zur Topik von Haus, Garten und Wald, Meer. Georges-Arthur Goldschmidt. Bielefeld 2003, ISBN 3-89528-395-9.
  • Michaela Holdenried: Das Ende der Aufrichtigkeit? Zum Wandel autobiographischer Dispositive am Beispiel von Georges-Arthur Goldschmidt. In: Archiv für das Studium der neueren Sprachen und Literaturen. 149. Jg. (1997), Bd. 234, H. 1, S. 1–19.
  • Günther Rüther: Wohnen zwischen den Sprachen: Der deutsch-französische Autor Georges-Arthur Goldschmidt. Einführung in Leben und Werk. In: Französische Gegenwartsliteratur (= Begegnungen mit dem Nachbarn. Band 3). Konrad-Adenauer-Stiftung, Sankt Augustin 2004, ISBN 3-937731-33-4, S. 127—137 (Kurzfassung online; PDF-Datei, 39 kB).
  • Anne-Kathrin Reulecke: Poetik der Zweisprachigkeit. Autobiographie und Übersetzung bei Georges-Arthur Goldschmidt. Poétique du bilinguisme. Autobiographie et traduction chez Georges-Arthur Goldschmidt Reihe Conférences. Traduit de l'allemand par Franck Lemonde. (Reihe: Franz Hessel Lectures / Conférences Franz Hessel). Hg. v. Stephan Braese, Céline Trautmann-Waller. Editions de l’éclat, Paris 2018, ISBN 978-2-84162-439-3.
  • Tim Trzaskalik: Gegensprachen. Das Gedächtnis der Texte. Georges-Arthur Goldschmidt. Frankfurt am Main 2007, ISBN 978-3-86109-178-3.
  • Georges-Arthur Goldschmidt (= Kultur & Gespenster Ausgabe 5), Konzipiert von Tim Trzaskalik. Textem Verlag, Hamburg 2007, ISBN 978-3-938801-40-6.
  • Georges-Arthur Goldschmidt (= Text + Kritik. H. 181). edition text + kritik, München 2009, ISBN 978-3-88377-993-5.
  • Renate Göllner: Masochismus und Befreiung: Georges-Arthur Goldschmit. In: Gerhard Scheit, Manfred Dahlmann (Hrsg.): sans phrase. Zeitschrift für Ideologiekritik. Heft 8, Frühjahr 2016. ça ira, Freiburg/Wien, 2016, S. 180—191
  • Patrick Suter, Barbara Mahlmann-Bauer (Hrsg.): Georges-Arthur Goldschmidt, Überqueren, überleben, übersetzen. Wallstein Verlag, Göttingen 2018.
  • Jenny Willner: Sprache, Sexualität, Nazismus. Georges-Arthur Goldschmidt und die deutsche Sprache. In: Sprache(n) im Exil. Jahrbuch für Exilforschung. 32. Hg. v. Dörte Bischoff, Christoph Gabriel und Esther Kilchmann. Edition Text + Kritik, München 2014, ISBN 978-3-86916-374-1
  • David Hellbrück: Versuch, Georges-Arthur Goldschmidts «Vom Nachexil» zu verstehen. In: Gerhard Scheit, Manfred Dahlmann (Hrsg.): sans phrase. Zeitschrift für Ideologiekritik. Heft 17, Winter 2021. ça ira, Freiburg/Wien 2017, S. 198—208
  • Herta Müller: Von ihm selbst war nur irgendjemand dabei oder Die Umgebung als Heimwehschutz. In: Herta Müller: Eine Fliege kommt durch einen halben Wald. Hanser, München 2023, S. 86–94.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жорж-Артюр_Ґольдшмідт&oldid=44684620