Перейти до вмісту

Жорж Канділіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жорж Канділіс
грец. Γεώργιος Κανδύλης
Народився14 квітня 1915(1915-04-14) Редагувати інформацію у Вікіданих
Баку, Бакинська губернія, Російська імперія[4]
Помер10 травня 1995(1995-05-10)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих (80 років)
XIV округ Парижа, Париж, Франція
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
 Греція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьархітектор, інженер, містобудівник, furniture designer
Alma materАфінський національний технічний університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовновогрецька Редагувати інформацію у Вікіданих і французька[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладШкола красних мистецтвd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАкадемія витончених мистецтвd Редагувати інформацію у Вікіданих
Напрямокмодернізм Редагувати інформацію у Вікіданих

Георгіос (Жорж) Канділіс (грец. Γεώργιος Κανδύλης; Баку, Російська імперія, 29 березня 1911 — Париж, Франція, 10 травня 1995) — відомий грецький і французький архітектор і містобудівник XX століття.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Дитинство

[ред. | ред. код]

Георгіос Канділіс народився в грецькій сім'ї в місті Баку Російської імперії (сьогодні — столиця Азербайджану). Батько його був понтійського походження з Трапезунда, а мати родом з грецького острова Хіос.

У своїх дитячих спогадах Канділіс описує Жовтневу революцію і вступ Червоної армії в Баку в рожевих барвах. Однак згодом його батько був арештований, мати тяжко захворіла і його молодший брат помер. У юнацькому віці Канділіс зі сім'єю переїхав до Греції, де глибше вивчив грецьку мову і отримав грецьке громадянство. Закінчив 3-ю гімназію в афінському районі Колонакі.

Греція

[ред. | ред. код]

У період 1931—1936 Канділіс навчався на архітектурному факультеті Афінського Політехнічного університету у викладачів Анастасіоса Орландоса і Дімітріса Пікіоніса[5].

Як студент Канділіс отримав можливість бути присутнім на важливих подіях, що відбувалися в університеті. Зокрема, відомий франко-швейцарський архітектор Ле Корбюзьє ініціював проведення міжнародних конгресів CIAM — з'їздів сучасних архітекторів з різних країн, об'єднаних ідеєю відновлення архітектури. IV Міжнародний конгрес CIAM був проведений в Афінах в 1933. Містобудівні концепції Корбюзье лягли в основу «Афінської хартії», прийнятої на конгресі[6].

Після завершення навчання Канділіс відкрив архітектурне бюро на площі Омонія і паралельно працював помічником Іоанніса Деспотопулоса в Політехнічному університеті. У жовтні 1940 був призваний до грецької армії і взяв участь у греко-італійської війні.

Франція

[ред. | ред. код]

У 1945 Канділіс був у числі 95 грецьких інтелектуалів (серед них — поранений боєць студентської роти «Байрон» Політехнічного університету, майбутній композитор Яніс Ксенакіс і скульптор Мемос Макріс), яким Октавій Мерло, директор французького інституту Афін, забезпечив стипендію французького уряду і можливість залишити Грецію, у якій відбувалась громадянська війна[7].

Канділіс переїхав в Париж і незабаром був прийнятий на роботу в архітектурне бюро Ле Корбюзьє, який довірив йому дирекцію ASCORAL (Асоціація Будівельників Архітектурних Інновацій). Разом з Ле Корбюзьє Канділіс взяв участь у проектуванні Unité d'Habitation (супутників міста Марсель) у 1945—1952.

У період 1951—1952, у співпраці з Shadrach Woods і Henri Piot, Канділіс очолив компанію Atbat-Afrique зі штаб-квартирою в Танжері і здобув всесвітню популярність, проектуючи житловий комплекс у місті Касабланка. У 1953, в рамках організації IX Міжнародного конгресу CIAM, Георгіос Канділіс, разом з Джанкарло Де Карло, Альдо ван Ейком, Смітсоном Алісоном і Shadrach Woods заснував Team X, групу, яка успадковувала інститут Всесвітніх конгресів після їх припинення в 1959.

У 1954, у співпраці з Alexis Josic і Shadrach Woods, Канділіс відкрив бюро в Парижі. Незабаром вони виграли конкурс «Operation Million», завдяки якому їх бюро отримало визнання і клієнтуру. У наступні 15 років вони були в центрі архітектурних подій Франції, з такими роботами як нове місто Мірей (Тулуза), 1961—1971; розширення міста Баньоль-сюр-Сез, 1956—1961.

У 1965 за участю студентів Канділіс був обраний професором Паризької вищої школи витончених мистецтв, в якій продовжував викладати і після подій травня 1968 року, в той час, як багато інших професорів були вигнані. При цьому Канділіс був першим іноземним викладачем і єдиним викладачем, який не був випускником цієї школи. Одночасно Канділіс читав лекції і в інших університетах Франції та Європи.

З 1969 Канділіс продовжує працювати без своїх партнерів, як незалежний архітектор, проектуючи чудові роботи: курорти Port-Leucate і Port-Barcarès в регіоні Східні Піренеї (1964—1972) і архітектурний факультет в університеті міста Тулуза (1970).

У 1979 Канділіс був призначений членом Вищого комітету культури при французькому уряді.

Співпраця з Грецією

[ред. | ред. код]

Канділіса неодноразово запрошували радником містобудування грецькі уряди. У 1962 він запропонував проект переміщення центру Великих Афін в прибережний столичний район Нео Фаліро[8].

Будучи президентом Європейського культурного центру Дельф, запропонував будівництво відкритого театру, на відстані 1 км на схід від археологічного майданчика. Ідею втілили в життя в 2004, вже після смерті Канділіса, архітектори Елені Хадзініколау і Солон Ксенопулос[9].

У Греції Канділіс працював в останні роки свого життя, очолюючи групу підготовки досьє «Афіни 1996», тобто кандидатуру Афін на проведення Олімпійських ігор у 1996, через 100 років після проведення перших Олімпійських ігор сучасності в Афінах в 1896.

Греція програла у фінальному голосуванні Атланті, що ображені греки вважали перемогою не Атланти, а Кока-коли[10].

Але його ідеї були використані при підготовці досьє «Афіни 2004». Успіх кандидатури Афін на проведення Олімпійських ігор 2004 був присвячений пам'яті Канділіса[11].

Канділіс помер 10 травня 1995 в Парижі[12].

Основні проекти

[ред. | ред. код]
  • 1945—1952: Співробітник Ле Корбюзьє в проектуванні міст супутників Марселя (Променисте місто Марсель).
  • 1951—1952: Будівлі «Sémiramis» і «Nids d'abeille» в кварталі Carrières centrales Касабланки.

Архітектурне бюро Candilis-Josic-Woods

[ред. | ред. код]
Вид на квартал Mirail, Тулуза.

Особисті роботи

[ред. | ред. код]

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Recherches sur l'architecture des loisirs, éd. Eyrolles, 1973, 144 p.
  • Bâtir la Vie, éd. Stock, 1977, 311 p.; réédition Infolio, coll. Archigraphy Poche, Gollion, 2012 (auto-rétrospective de son travail)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ а б Babelio — 2007.
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #11851878X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ Δημήτρης Πικιώνης: Παλιωμένος σοβάς, ανθρώπινο δέρμα. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 березня 2022.
  6. ↑ Ελλάδα — Γερμανία και Ελλάδα — Πολιτική και κοινωνία — Goethe-Institut. Архів оригіналу за 12 травня 2014. Процитовано 28 грудня 2020.
  7. ↑ ΡΙΖΟΣΠΑΣΤΗΣ : Από τη γενιά του '30 στη γενιά του '60
  8. ↑ Μισός αιώνας από την πρόταση του Γ. Κανδύλη για την Αθήνα — κοινωνία — Το Βήμα Online. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 грудня 2020.
  9. ↑ Υπαίθριο θέατρο στους Δελφούς — ΔΟΜΕΣ INDEX. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 28 грудня 2020.
  10. ↑ Αφιερώματα — Η ιστορία των Ολυμπιακών Αγώνων — Ατλάντα 1996. Архів оригіналу за 2 листопада 2020. Процитовано 28 грудня 2020.
  11. ↑ Η διεξαγωγή των Ολυμπιακών Αγώνων του 2004 ανατίθεται στην Αθήνα (Λωζάνη, 5 Σεπτεμβρίου 1997). Архів оригіналу за 21 січня 2011. Процитовано 28 грудня 2020.
  12. ↑ Articles — ΜΟΝΙΜΕΣ ΣΤΗΛΕΣ — ΕΠΙΛΕΓΟΜΕΝΑ — Η πολυγονική αρχιτεκτονική του Κανδύλη και ο κίνδυνος κατεδάφισης του Centre Artisanal. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 21 березня 2022.
  13. ↑ Fiche inventaire [Архівовано 28 жовтня 2007 у Wayback Machine.] sur le site de l’Atlas du patrimoine de Seine-Saint-Denis
  14. ↑ Fiche № 33 : Lotissement les Mûriers [Архівовано 27 березня 2009 у Wayback Machine.], sur le site du label " Patrimoine du Patrimoine du xxe siècle " en Provence-Alpes-Côte d’Azur.
  15. ↑ cf. article «École primaire française» AMC, avril 1986, n° 11, p. 42
  16. ↑ Résidence de France. Wikimapia. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 28 грудня 2020.

Література

[ред. | ред. код]
  • Jürgen Joedicke, Candilis, Josic, Woods, une décennie d'architecture et d'urbanisme, éd. Eyrolles, 1968, 224 p.
  • Pierre Granveaud, "Georges Candilis" in Dictionnaire des architectes, éd. Encyclopædia Universalis-Albin Michel, 1999, p. 166-168
  • Κανδύλης Γεώργιος, Ζωή και Έργο, Αθήνα, Ερμής, 1985
  • Candilis George, Bâtir la vie, Paris, Stock, 1977
  • Candilis-Josic-Woods: Une décennie d'architecture et d'urbanisme, Stuttgart, Krämer, 1968

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жорж_Канділіс&oldid=42360289