Перейти до вмісту

Жуковський Євген Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жуковський Євген Михайлович
Народився11 серпня 1814(1814-08-11)
Невель, Вітебська губернія, Російська імперія
Помер1883
Модлинська фортеця, Новий-Двір-Мазовецький, Новодворський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща
Alma materДругий кадетський корпусd
УчасникКавказька війна
Суспільний станкозак
Військове званнягенерал від інфантерії
РідЖученки
БатькоMikhail Zhukovskyd
ДітиQ84722634?
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Золота зброя «За хоробрість»

Євген Жуковський (рос. Жуковский Евгений Михайлович; 23 серпня 18141883) — державний та військовий діяч Російської імперії.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з українського зросійщеного дворянського роду Жуковських. Син Михайла Жуковського, генерал-інтенданта та таємного радника. Народився 1814 року у Невелі (Вітебська губернія). Виховувався у 2-му кадетському корпусі, з якого випущений 16 грудня 1832 прапорщиком, з відрядженням до Михайлівського артилерійського училища. У 1834 році отримав звання підпоручика і в 1835 році переведений до 1-ї лейб-гвардійської артилерійської бригади 1-ї лейб-гвардійської піхотної дивізії.

У 1839 році відряджений до Окремого Кавказького корпусу, де вступив у загін генерал-ад'ютанта П. Х. Граббе, що діяв у Північному та Нагірному Дагестані. Брав участь у кампанії до Чечні, відзначився у сутичках при урочищі Ахмет-Тала та Буртуназі, штурмі Сурсаєвої вежі та взяття замку Ахульго. За це підвищений до штабс-капітана, отримавши Найвищу милість.

1840 року повернувся з відрядження з Кавказу і знову вступив до 1-ї Лейб-гвардії артилерійську бригаду. 1844 року був призначений старшим ад'ютантом головного штабу діючої армії і підвищений до полковника. 1847 року призначено на посаду начальника 4-го відділення в Управлінні генерал-квартирмейстера армії. У 1848—1849 роках брав участь в придушенні Угорської революції, звитяживши при взятті Бартфельда, Еперієша, Кашау, а також у битвах при Вайцені та Дебрецені. За це отримав 1849 року Золоту шпагу з написом «За хоробрість» та австрійський орден Залізної корони 2-го ступеню.

Протягом 1850 року перебував при управлінні генерал-квартирмейстера. 1851 року його було переведено до 3-го Нарвського єгерського полку і відряджено для вдосконалення в стройової службі до Зразкового піхотного полку. Після закінчення терміну відрядження, 1852 року призначається командувати єгерським полком. 30 березня того ж року отримав звання генерал-майора.

1854 року призначено командувачем резервної бригадою 4-ї піхотної дивізії. 1856 року після розформування дивізії був зарахований до запасних військ. Незважаючи на останню обставину, він фактично залишався на дійсній службі і протягом 4 місяців брав діяльну участь у розформуванні дивізії. Лише 1 квітня 1857 року вирушив на проживання до Вітебської губернії. Але вже 7 серпня того ж року зарахований до Міністерства внутрішніх справ.

У 1860 році був призначений військовим губернатором Забайкальської області та наказним отаманом Забайкальського козачого війська. 30 серпня 1861 року підвищено до генерал-лейтенанта. У 1863 році отримав орден Св. Анни 1-го ступеня (імператорська корона до цього ордену була надана в 1867 році). Незважаючи на спроби внесення змін в управління та поліпшення економіки області (проведення сільськогосподарської виставки, будівництва залізниці) нічого не досяг через спротив й саботаж місцевих чиновників. Разом з тим з метою поширення освіти серед місцевого населення встиг створити Комітет для обговорення засобів перекладу підручників бурятською мовою.

11 вересня того ж року призначається комендантом Новогеоргіївської фортеці (Царство Польське). 1870 року нагороджено орденом Св. Володимира 2-го ступеня. 30 серпня 1881 року стає генералом від інфантерії. Невдовзі отримав орден Святого Олександра Невського. Помер у 1883 році.

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Марія Макарова

Діти:

  • Дмитро (1866—1943), вчений-біолог, перекладач
  • Олександр (1859—1931), дійсний статський радник
  • Михайло (1856—1915), дійсний статський радник, сенатор;
  • Яків (1857—1926), дійсний статський радник, чиновник особливих доручень Міністерства фінансів
  • Любов (1862—1930), дружина генерал-майора В. Н. Цитовича
  • Олексій (1863—1892)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Матханова Н. П. Генерал-губернаторы Восточной Сибири. — Новосибирск: Изд-во СО РАН, 1998. — ISBN 5-7692-0180-0.
  • Константинова Т. А. Губернаторы Забайкалья. (1851—1917 гг.). — Чита, 2001. — ISBN 5-85158-039-9.
  • Волков С. В. Генералитет Российской империи. Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. — М., 2009. — Том 1: А—К.