Перейти до вмісту

Жуков Сергій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сергій Жуков
Народився25 листопада 1947(1947-11-25)
Хабаровськ, РРФСР
Помер30 вересня 2004(2004-09-30) (56 років)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
Alma materКиївське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони (1970)
Галузьрадіотехніка
ЗакладКиївський національний університет імені Тараса Шевченка (1982—2004)
Посадавикладач, доцент, професор, начальник військової кафедри, начальник відділення військової підготовки, начальник Військового інституту, директор Інституту післядипломної освіти
Вчене званняпрофесор (1999)
Науковий ступіньдоктор технічних наук (1999)
Відомі учніОлександр Безносюк, Віктор Балабін
Відомий завдяки:створенню сучасної системи української військової освіти, реформуванню Військового інституту КНУ, удосконаленню технічних характеристик та бойових можливостей радіолокаційних станцій
Нагороди
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеняМедаль «Захиснику Вітчизни»
Відзнака «Доблесть і честь» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Доблесть і честь» (Міністерство оборони України)

Сергій Анатолійович Жуков (25 листопада 1947, Хабаровськ — 30 вересня 2004, Київ) — український військовослужбовець, науковець-радіотехнік, педагог. Доктор технічних наук (1999), професор (1999). Співзасновник сучасної системи української військової освіти, здійснив суттєвий внесок в удосконалення технічних характеристик та бойових можливостей радіолокаційних станцій.

Проходив службу в низці «гарячих точок» світу. На початку 2000-х років входив до складу Українсько-польського миротворчого батальйону, що перебував у Косово. Генерал-лейтенант військової служби[1].

Понад 15 років — начальник Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (до 1998 року — військової кафедри та відділення військової підготовки), реформатор його структури. Автор понад 120 наукових робіт, зокрема близько 55 авторських свідоцтв на винаходи[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 25 листопада 1947 року в Хабаровську, в родині військовослужбовця.

У 1970 році закінчив Київське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони. Відтоді ж — на військовій службі у Прикарпатському та Київському військових округах[2].

З 1976 року, у складі групи Військово-повітряних сил, перебував у спеціальному відрядженні у Нігерії. З 1978 року обіймав різні посади у Військах протиповітряної оборони[2].

З 1982 року — викладач військової кафедри Київського державного університету імені Тараса Шевченка (КДУ, КНУ). У 1986 році захистив дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата технічних наук[2].

У 1987 році обійняв посаду начальника кафедри, яка у 1991 році була реорганізована у відділення військової підготовки. У 1998 році відділення перетворене на Військовий інститут при КНУ імені Тараса Шевченка, першим начальником якого став Сергій Жуков[3].

Могила Сергія Жукова, Байкове кладовище

У 1999 році захистив дисертацію та здобув науковий ступінь доктора технічних наук, після чого затверджений у вченому званні професора. На початку 2000-х років входив до складу Українсько-польського миротворчого батальйону, що перебував у Косово[1]. З 2003 року перебував у званні генерал-лейтенанта.

Помер на 57-му році життя 30 вересня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.46″ пн. ш. 30°30′4.3″ сх. д. / 50.4173500° пн. ш. 30.501194° сх. д. / 50.4173500; 30.501194).

Наукова та організаторська діяльність

[ред. | ред. код]

Автор понад 120 наукових робіт, зокрема близько 55 авторських свідоцтв на винаходи. Співзасновник сучасної системи української військової освіти, здійснив суттєвий внесок в удосконалення технічних характеристик та бойових можливостей радіолокаційних станцій[4]. Серед учнів Сергія Жукова — Олександр Безносюк, Віктор Балабін тощо.

На посаді начальника Військового інституту виступив реформатором його структури, значно розширив викладацький колектив. За часів керівництва генерал-лейтенанта Жукова інститут був єдиним в Україні, що готував спеціалістів для всіх військових формувань. Очолював наукову школу з «теоретичних та методологічних проблем побудови, застосування, управління і обробки інформації систем спостереження повітряних і наземних об'єктів»[2][5].

Очолював експертну раду Вищої атестаційної комісії України з проблем оборони, національної безпеки та оборонно-промислового комплексу. Керував освітніми програмами Атлантичної Ради України, організовував міжнародні наукові конференції[2].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

З 2004 року у Військовому інституті щорічно проходить Меморіал із футзалу пам'яті Сергія Жукова та відкритий чемпіонат з легкоатлетичного кросу. Через рік в інституті відбулась перша щорічна Міжнародна науково-практична конференція пам'яті генерал-лейтенанта «Військова освіта: сьогодення та майбутнє». У 2006 році в інституті була встановлена меморіальна дошка його пам'яті. Студентам присуджується іменна стипендія професора Жукова[1].

Науковий доробок

[ред. | ред. код]

Основні книги:

  • Основы построения радиоэлектронной техники радиотехнических войск ПВО: Конспект лекций. К., 1989 (у співавторстві)
  • Военно-техническая и военно-специальная подготовка офицеров запаса по специальности радиолокационных комплексов РТВ ПВО: Учеб. Москва, 1992 (у співавторстві)
  • Наземні радіолокатори виявлення та наведення з несинусоїдальними відеоімпульсними зондувальними сигналами / С. А. Жуков. — К. : РВЦ «Київський ун-т», 1997. — 234 с.
  • Математичні методи та моделі в економіці: навч. посібник / С. А. Жуков [и др.] ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2002. — 230 с.
  • Вища математика для економістів. Математичний аналіз: Навч. посіб. К., 2004 (у співавторстві)

Авторські свідоцтва на винаходи

[ред. | ред. код]
список авторських свідоцтв
  • 1996 — «Спосіб вимірювання кута місця цілі для наземного секвентного радіолокатора»
  • 1996 — «Вимірювач азимуту і кута місця для трикоординатної РЛС»
  • 1996 — «Спосіб вимірювання кутових координат цілі для наземного секвентного радіолокатора»
  • 1996 — «Радіолокаційний вимірювач кута місця цілі»
  • 1996 — «Спосіб вимірювання кута місця маловисотної цілі»
  • 1996 — «Спосіб вимірювання азимуту повітряних цілей»
  • 1996 — «Спосіб вимірювання кутових координат цілі»
  • 1997 — «Спосіб пеленгування джерела імпульсних несинусоїдальних сигналів»
  • 1997 — «Вібраторна антенна решітка для імпульсних несинусоїдальних сигналів»
  • 1997 — «Спосіб захисту наземної РЛС від пасивних перешкод»
  • 1997 — «Вимірювач кутової координати цілі для секвентного радіолокатора»
  • 1997 — «Бортовий секвентний радіолокатор виявлення об'єктів поблизу земної поверхні»
  • 1997 — «Бортовий радіолокатор підповерхневого зондування з пристроєм захисту від пасивних перешкод»
  • 1997 — «Секвентний радіолокатор для виявлення маловисотної цілі»
  • 1997 — «Бортовий секвентний радіолокатор для виявлення рухомих цілей на поверхні землі»
  • 1997 — «Секвентний вимірювач кута місця і швидкості цілі з пристроєм захисту від пасивних перешкод»
  • 1997 — «Секвентний вимірювач азимуту рухомої цілі з пристроєм захисту від пасивних перешкод»
  • 1997 — «Радіолокатор з несинусоідальним імпульсним сигналом»
  • 1997 — «Бортовий секвентний радіолокатор для виявлення підземних об'єктів»
  • 1997 — «Вимірювач швидкості цілі для секвентного радіолокатора»
  • 1997 — «Вимірювач кута місця і швидкості цілі для секвентного радіолокатора»
  • 1997 — «Секвентний радіолокатор з супергетеродинним приймачем»
  • 1997 — «Спосіб вимірювання радіальної швидкості цілі для секвентного радіолокатора»
  • 1997 — «Радіолокаційний імпульсний дальномір»
  • 1997 — «Двокоординатна РЛС»
  • 1997 — «Вимірювач кута місця цілі для радіолокатора виявлення»
  • 1997 — «Радіолокаційний вимірювач кутової координати цілі»
  • 1997 — «Секвентний радіолокаційний дальномір»
  • 1997 — «РЛС виявлення малорозмірних цілей»
  • 1997 — «РЛС виявлення літака»
  • 1997 — «Трикоординатний секвентний радіолокатор»
  • 1997 — «Hаземний вимірювач кутових координат цілі»
  • 1997 — «Спосіб виявлення малошвидкісної цілі на фоні пасивних перешкод від землі для радіолокатора з безперервним випромінюванням»
  • 1997 — «Спосіб виявлення підземних об'єктів з борту літального апарату на фоні пасивних перешкод від земної поверхні»
  • 1997 — «Наземний радіолокаційний висотомір»
  • 1997 — «Вібраторна антенна решітка для прийому несинусоідальних сигналів»
  • 1997 — «Дзеркальна антена для прийому несинусоідальних імпульсних сигналів»
  • 1997 — «Пеленгатор для визначення кутових координат джерела імпульсного несинусоїдального сигналу»
  • 1997 — «Вібраторна антена для випромінювання надширокосмугового несинусоідального сигналу»
  • 1997 — «Вібраторна антена для імпульсних несинусоідальних сигналів»
  • 1997 — «Пристрій для визначення дальності від літака до наземного радіопередавача»
  • 1997 — «Імпульсний радіолокаційний дальномір»
  • 1997 — «Бортова РЛС для виявлення підземного об'єкту та вимірювання глибини його залягання»
  • 1997 — «Спосіб вимірювання глибини залягання об'єкту у землі»
  • 1997 — «Радіолокаційний вимірювач кута місця малошвидкісних повітряних цілей на фоні зворотних перешкодових відбитків від землі»
  • 1997 — «Спосіб визначення дальності від літака до наземної передавальної радіостанції»
  • 1997 — «Дзеркальна антена»
  • 1997 — «Hесиметричний вертикальний вібратор»
  • 1997 — «Трикоординатна РЛС»
  • 2001 — «Спосіб виявлення повітряної цілі та вимірювання її координат»
  • 2001 — «Бортовий радіолокатор для виявлення підземного об'єкта»
  • 2001 — «Секвентний трикоординатний радіолокатор»
  • 2002 — «Наземний вимірювач кутових координат цілі»
  • 2002 — «Двокоординатний радіолокатор з безперервним випромінюванням»

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]