Перейти до вмісту

Жіночий портрет (Корреджо)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
«Жіночий портрет»
«Портрет шляхетної дами»
італ. Ritrato di gentildonna
Творець:Антоніо Аллєгрі або Корреджо
Час створення:1518 р.
Розміри:103 × 87,5 см
Висота:103±1 см
Ширина:87,5±0,1 см
Матеріал:олійні фарби на полотні
Жанр:портрет
Зберігається:Петербург, Росія
Музей:Ермітаж
Інвентарний номер:ГЭ-5555
CMNS: «Жіночий портрет»
«Портрет шляхетної дами»
у Вікісховищі

«Жіночий портрет» або «Портрет шляхетної дами» (італ. Ritrato di gentildonna) — картина італійського художника Корреджо (1489—1534). Відомо, що художник мало прожив і майже не малював портретів.

Опис твору

[ред. | ред. код]

Невідома жінка сидить спокійно біля дерева, яке розпізнають як лавр. Стовбур дерева обвива плющ, що символізуе кохання і родинну вірність. Одяг стриманий в кольорах, але вишуканий, не простий. Його підкреслюють рідкісний капелюшок-берет і велике декольте. Селянки так не вдягались. Мотузка з вузлами, яка слугує за пояс, нагадує пояси ченців чину Святого Франциска. Отже, це не просто портрет, а портрет із посвятою. На посвяту натякають й журливе обличчя моделі, і її одяг.

Версії

[ред. | ред. код]

Портрет вивчали довго й прискипливо. Відносили до творів Антоніо Аллегрі (Корреджо) або венеційця Лоренцо Лотто [2], хоча моделі Лотто значно сміливіші, а художня манера — неврова і неспокійна.

За однією з версій — це поетеса Вероніка Гамбара[3], дружина Джиберто, володаря міста Корреджо. Можливо, вона була меценатом художника і підтримувала його. На подяку той і намалював цей портрет. Вірші Вероніки отримали визнання, бо вона щиро оплакувала смерть свого чоловіка, що помер у 1518 році. Навіть підпис художника латиною на стовбурі дерева вважали ім'ям померлого чоловіка.

Досить схоже обличчя знайшли і на портреті-гравюрі поетеси Гамбара в книзі графа Літта «Відомі італійські родини». Майже 200 років портрет перебував в збірці князів Юсупових.

Провенанс

[ред. | ред. код]

Лише в 1925 році його серед численних творів мистецтва передали в Ермітаж зі спустошеного Юсуповського палацу (Санкт-Петербург), що якраз почав називатись Ленінград.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Всеволожская С. Н. и др.«Итальянская живопись 13-18 веков», Л, 1964

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://www.hermitagemuseum.org/wps/portal/hermitage/digital-collection/01.%2BPaintings/30036
  2. Государственный Эрмитаж, каталог, Л, 1958
  3. Всеволожская С. Н. и др.«Итальянская живопись 13-18 веков», Л, 1964, с. 226

Див. також

[ред. | ред. код]