Перейти до вмісту

Завірюхін Ігор Анатолійович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ігор Анатолійович Завірюхін
 Майор
Загальна інформація
Народження3 січня 1957(1957-01-03)
Запоріжжя
Смерть30 січня 2015(2015-01-30) (58 років)
Рідкодуб, Донецька область
(вибух міни)
Псевдо«Дід»
Військова служба
Роки служби2014—2015
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Формування 25-й ОМПБ «Київська Русь»
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

І́гор Анато́лійович Завірю́хін, позивний «Дід» (нар. 3 січня 1957(19570103) — 30 січня 2015, Рідкодуб, Донецька область) — радянський і український військовик, розвідник, інструктор Збройних сил України, майор у відставці, доброволець 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» (до жовтня 2014 — 25-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь»), загинув у бою у війні на сході України.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Після закінчення школи Ігор Завірюхін вступив до Рязанського командного військового училища. Брав участь у військових діях у Грузії, Афганістані, Закавказзі. 1991 року вийшов на пенсію. З 1980-х проживав у місті Бровари. Після виходу на пенсію займався приватним охоронно-детективним бізнесом, був директорам ТОВ «Альянс-Альфа». Після п'ятдесяти почав глибоко вивчати філософію та світові релігії.

За даними бойового побратима Іси Курмагамедова, у 1979 році вони разом із Ігорем Завірюхіним служили у радянській бригаді спецпризначення у Грузії.[1]

Зі слів доньки, Ігор Завірюхін працював в охоронній фірмі. Одночасно тренував молодь у Броварах і Великій Димерці, давав уроки з єдиноборств і тактики бою.[2]

З початком бойових дій на сході України їздив до зони АТО як волонтер, тренував бійців добровольчих батальйонів МВС, сам партизанив під Слов'янськом. Потім залишився на добровольчих засадах у 25-му батальйоні територіальної оборони Київської області «Київська Русь», як боєць та інструктор, навчав молодих розвідників. Офіційно зарахований до 25-го батальйону у вересні 2014 року на посаду офіцера по зв'язках з громадськістю.[3]

Загибель

[ред. | ред. код]

У грудні 2014 року Ігоря та його бойових товаришів відправили додому на ротацію, а вже в січні терміново викликали до зони проведення АТО на дебальцівський фронт. Їх відправили у Нікішине, де вони мали замінити бійців зі 128-ї бригади, але там вже були війська противника. Командування наказало відходити на Рідкодуб, але й там вже були бої. 30 січня 2015 року в одному з дворів Рідкодуба Ігор Завірюхін від вибуху міни був поранений осколком у голову та загинув на місці.[1][2][4] Тіло бійця вдалося вивезти з поля бою лише через місяць, після переговорів. Передача відбулася під Горлівкою. За умовами терористів, від української сторони був тільки один парламентар — ветеран-«афганець» Іса Курмагамедов.[3]

28 лютого 2015 року тіло загиблого Ігоря Завірюхіна привезли до Київської області. Цього дня з ним попрощались у Броварах і поховали у селі Велика Димерка.[2][5][6]

15 червня 2022 року на війні загинув його син Михайло Завірюхін[7].

Вшанування

[ред. | ред. код]

25 грудня 2015 року указом Президента України посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня — «за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі».[8]

25 грудня 2015 року на честь загиблого бійця назвали вулицю Ігоря Завірюхіна у Броварах.[9]

Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 30 січня[10][11].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Переговірники говорять про сотні загиблих у Дебальцевському оточенні [Архівовано 5 жовтня 2015 у Wayback Machine.]. Подробности. Інтер. 25.02.2015
  2. ↑ а б в Герої не вмирають[недоступне посилання]. Час Київщини. 17.03.2015
  3. ↑ а б Під Києвом попрощалися з офіцером батальйону «Київська Русь» [Архівовано 16 червня 2016 у Wayback Machine.]. ТСН. 1+1. 28.02.2015
  4. ↑ Поіменний список безповоротних втрат військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули під час бойових дій в АТО за період з 13 квітня 2014 року по 03 серпня 2015 року [Архівовано 30 вересня 2015 у Wayback Machine.]. Міністерство оборони України
  5. ↑ Вічна слава! Броварчани провели в останню путь трьох Героїв [Архівовано 19 лютого 2016 у Wayback Machine.]. Маєш право знати. 02.03.2015
  6. ↑ Бровари попрощалися із трьома Героями — воїнами АТО [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. Тиждень Бровари. 28.02.2015
  7. ↑ На фронті поліг броварчанин Михайло Завірюхін – син загиблого розвідника-АТОвця Ігоря Завірюхіна. Архів оригіналу за 23 серпня 2022. Процитовано 23 серпня 2022.
  8. ↑ Указ Президента України № 722/2015 Про відзначення державними нагородами України [Архівовано 30 березня 2016 у Wayback Machine.]. Президент України. 25.12.2015
  9. ↑ Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари [1] [Архівовано 2016-01-25 у Wayback Machine.], [2] [Архівовано 27 січня 2016 у Wayback Machine.]. Рішення Броварської міської ради № 52-04-07 від 25.12.2015. Оприлюднене 28.12.2015
  10. ↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 30 січня 2022.
  11. ↑  Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 30 січня на YouTube

Джерела

[ред. | ред. код]
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Завірюхін_Ігор_Анатолійович&oldid=40076248