Зайцев Борис Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зайцев.
Зайцев Борис Петрович
Народився30 листопада 1927(1927-11-30)
Оленінські Кар’єри Сталінської обл.
Помер23 січня 2014(2014-01-23) (86 років)
Харків, Україна
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна
Галузьісторія, джерелознавство, спеціальні історичні дисципліни
ЗакладХарківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Посададиректор музеюd
Науковий ступінькандидат історичних наук
Війнанімецько-радянська війна
Нагороди
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Зайцев Борис Петрович (нар. 30 листопада 1927, Оленінські Кар'єри Сталінської області, нині місто Докучаєвськ Донецької області — пом. 23 січня 2014, Харків) — український історик, фахівець в галузі спеціальних історичних дисциплін, кандидат історичних наук (1969), доцент кафедри історіографії, джерелознавства та археології Харківського державного університету (1973). Один з засновників емблематики в Україні.

Біографія

[ред. | ред. код]

Юність

[ред. | ред. код]

В 1951 році закінчив Ямську вечірню школу робітничої молоді (тепер м. Сіверськ Донецької області) і продовжив навчання на історичному факультеті Харківського державного університету (1951—1956)[1].

Освітня та наукова діяльність

[ред. | ред. код]

З 1955 року працював старшим лаборантом археологічного музею університету. Завідувач археологічного музею Харківського університету (1959—1964). Під час роботи в археологічному музеї щорічно брав участь в археологічних експедиціях, які проводилися на базі історичного факультету археологами К. Е. Гриневичем, Б. А. Шрамко та В. І. Кадєєвим. Здійснив ряд самостійних археологічних розвідок пам'яток черняхівської культури в басейні Сіверського Дінця[1].

З 1964 року працював на новоствореній кафедрі історіографії, допоміжних історичних дисциплін і методики історії історичного факультету (тепер — кафедра історіографії, джерелознавства та археології). В 1969 році захистив кандидатську дисертацію «Емблематика Радянської України» (ХДУ, науковий керівник — проф. О. І. Каменцева). Затверджений у вченому званні доцента (1973). Заступник декана історичного факультету з наукової роботи[2].

Головні наукові інтереси: нумізматика, геральдика, архівознавство,краєзнавство. Один із засновників емблематики в Україні. У ХДУ викладав спеціальні історичні дисципліни, архівознавство, історію стародавніх суспільств, паралельно викладав у Харківському державному інституті культури[1].

Автор понад 400 наукових, науково-методичних та науково-популярних праць[2].

За значний внесок у розвиток краєзнавчого руху в Україні Президія правління Всеукраїнського спілки краєзнавців присвоїла Б. П. Зайцеву звання «Почесний член Всеукраїнського спілки краєзнавців» (1996). У складі кафедри став лауреатом Республіканської премії ім. Д. І. Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців (1997). Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, має дев'ять медалей, у тому числі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років»[2].

Був членом редакційних колегій серій збірників архівних документів і матеріалів «Старовинні міста Харківщини» та «Краю мій, Слобожанщино!». Брав участь у роботі геральдичної комісії при Харківському міськвиконкомі. Разом з В. В. Поповим (тоді студентом 5 курсу історичного факультету) брав участь у всеукраїнському конкурсі по створенню ескізу Великого Державного Герба України (1996)[1].

Смерть

[ред. | ред. код]

Помер 23 січня 2014 року в Харкові.

Основні праці

[ред. | ред. код]
  • Історія створення першої радянської печатки // АУ. — 1966. — № 6.
  • Емблема професійної Спілки робітніків-металістів (1923—1931 рр.) // Історичні джерела та їх використання. — 1969. — Вип. 4.
  • Перші радянські бойові нагороди: метод. посібник (Х., 1976, у співавторстві).
  • Університет в 1946—1980 рр. // Харківський державний університет, 1805—1980 (Х., 1980, у співавторстві).
  • Історія архівної справи в України // Архівознавство та археологія (Х., 2006, у співавторстві).

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Борис Петрович Зайцев: воспоминания и библиография / авт.-сост. С. М. Куделко, М. В. Гречишкина. — Харків: Издательство ХНУ им. В. Н. Каразина, 2012. — 139 с.
  • Любченко Т. Старший товариш // Харківський університет. — 1972. — 30 травня.
  • Новікова О. Борис Петрович Зайцев // Харківський університет. — 1997. — 23 вересня.
  • Скачко І. Війна та мир // Харківський університет. — 1991 — 4 травня.
  • Бердута М. З. Університет: життя і доля: [Про істориків Б. К. Мигаля, В. І. Кадеева, Б. П. Зайцева] // UNIVERSITATES. — 2007. — № 2.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Борис Петрович Зайцев (до 80-річчя з дня народження): Біобібліогр. показ. / Уклад.: В. Д. Прокопова, С. Б. Глибіцька; Наук. ред.: С. М. Куделко; Бібліогр. ред.: Ю. Ю. Полякова. — Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2007. — 53 с.
  2. ↑ а б в Кафедрі історіографії, джерелознавства та археології — 40 років: Довідкове видання / Укладачі: Б. П. Зайцев, О. Є. Шабельська, — Х., 2004.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зайцев_Борис_Петрович&oldid=43847688