Замковий Лев Семенович
| Замковий Лев Семенович | |
|---|---|
| Псевдо | Лев Замковой |
| Народився | 1887 Київ, Російська імперія |
| Помер | не раніше липень 1961 |
| Країна |  Російська імперія СРСР |
| Діяльність | актор, кінорежисер |
| Відомий завдяки | Один з організаторів Всеукраїнського кінокомітету (1919) |
| Alma mater | Київське художнє училище Театральна школа-студія Є. Лепковського Паризька академія мистецтв |
| Вчителі | Лепковський Євген Аркадійович |
| IMDb | ID 0952646 |
Ле́в Семе́нович Замкови́й (Замковой, нар. 1887, Київ — після липня 1961-го) — російський і радянський актор, кінорежисер, організатор кіновиробництва. Один з організаторів Всеукраїнського кінокомітету. Учень Євгена Лепковського.
У Києві 1905 року закінчив театральну школу-студію Євгена Лепковського, 1906 року закінчив Київське художнє училище по класу портрету.
З 1905 року — актор в театрах Миколи Соловцова (Київ). Згодом працював актором в театрах Одеси, Батумі, Баку.
З 1904 року був членом більшовицької партії.[1] Протягом 1908—1918 перебував у політеміграції в Франції та США. З 1913 — актор, художник і режисер кіностудій «Vitagraph» (США), Пате (Франція) та ін. «Записано з його слів: „Працював в Америці, відкрив ринок для наших фільмів“ (Архів відділу кіномистецтва й телебачення Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильского НАН України)».[2]
Навчався в Паризькій академії мистецтв.[3]
З 1918 року працював у Москві — спочатку у Вищій раді народного господарства, згодом став заступником голови і завідувачем виробництвом Московського кінокомітету.
1919 року переїхав до Києва, де організував Всеукраїнський кінокомітет, працював над створенням перших українських радянських фільмів. В умовах громадянської війни знімав просвітницько-пропагандистські фільми, зокрема фільм «Жертви підвалу» про туберкульоз як соціальну хворобу та агітаційний фільм «Той, що прозрів», де він сам зіграв роль комісара.
Є відомості, що 1926 року проживав у Москві за адресою: Мамонівський провулок, 6. Працював в профспілкових органах працівників мистецтв, був депутатом Московської ради.[4]
1926—1927 років, працюючи також уповноваженим «Совкіно» в США і використовуючи свої зв'язки в цій країні, просував радянські фільми в американський прокат.[5][6]
- 1919 — Той, що прозрів (Всеукраїнський кінокомітет)
- 1919 — Жертви підвалу (документальний фільм за своїм же сценарієм, Всеукраїнський кінокомітет)
- 1929 — Розлом (Міжробпомфільм)
- 1931 — Три паради (документальний фільм, «Востоккіно», Ялтинська кіностудія)
- 1956 — Багато галасу з нічого (фільм-спектакль: Мосфільм, Театр ім. Вахтангова)
- ↑ Вітчизна. — К.: Радянський письменник, 1975. — С. 165
- ↑ Роман Росляк. «…ВУФКУ зазнало такої поразки, що тепер невпинно котиться вниз». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 березня 2016.
- ↑ Історія українського радянського кіно: в трьох томах. Том 1 / Тимофій Левчук, Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського, — К.: Наукова думка, 1986. — С. 68
- ↑ Мамоновский пер., 6 [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Documents from the Motion Picture Producers and Distributors of America, Inc., 1922—1939 [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ Диаспора: новые материалы, Том 4 / Владимир Ефимович Аллой. — 2002. — С. 318(рос.)
- Операторы и режиссеры русского игрового кино 1897—1921: биофильмографический справочник / Виктор Михайлович Короткий. — НИИ киноискусства, 2009. — С. 164.(рос.)
- Искусство кино, Выпуск 8. — 1959. — С. 44.(рос.)
- Замковий Лев [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.] kinokolo.ua
- L. Zamkovoy [Архівовано 18 лютого 2017 у Wayback Machine.] imdb.com
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |