Зарічне (Мелітопольський район)
| селище Зарічне | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Запорізька область |
| Район | Мелітопольський район |
| Тер. громада | Терпіннівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA23080270190095554 |
| Основні дані | |
| Засновано | 1906 |
| Площа | 0,442 км² |
| Населення | 466 |
| Густота | 1054,3 осіб/км²; |
| Поштовий індекс | 72336 |
| Телефонний код | +380 6192 |
| Географічні координати | 46°59′5″ пн. ш. 35°27′53″ сх. д. / 46.98472° пн. ш. 35.46472° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 21 м
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | |
| Селищна влада | |
| Адреса | 72333, Запорізька обл., Мелітопольський р-н, с.Терпіння, вул.Ювілейна,1 |
| Карта | |
  Зарічне | |
 Зарічне | |
| |
|
| |
Зарічне — селище в Україні, в Мелітопольському районі Запорізької області. Входить до складу Терпіннівської сільської громади. Населення становить 466 осіб.
Селище Зарічне знаходиться на лівому березі річки Юшанли, яка через 1,5 км впадає в річку Молочна, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Берегове, на протилежному березі знаходиться село Травневе, на протилежному березі річки Молочна - село Терпіння. Через селище проходить автомобільна дорога Т 0401.
Біля селища були розкопані сарматські поховання. В одній з могил були виявлені останки молодої дівчини-воїна. Поруч з нею лежали бойовий пояс, горит-сагайдак зі стрілами та два наконечники списів. На шиї дівчини були намиста, на руках - браслети-пов'язки зі срібла й бронзи. Вхід в поховальну камеру молодої амазонки був закритий дерев'яним щитом.
В іншому кургані, що знаходиться неподалік, було знайдено поховання ще однієї амазонки, що належить до рубежу нашої ери. Поруч з похованням знову лежали предмети озброєння (меч, спис, стріли) та туалету (кільця, шпильки, дзеркальце, флакони для пахощів).[1]
У першій половині XIX століття в районі нинішнього Зарічного жили ногайці, десь неподалік розташовувався ногайський аул Аккермень. Після Кримської війни 1853-56 року ногайців звинуватили в симпатіях до Туреччини, і почалася кампанія щодо їх виселення з Російської імперії [2]. Ногайці були змушені за безцінь продати свої землі німецьким колоністам з сусідніх менонітських сіл, та виїхати до Туреччини. А назва Аккермень збереглося за новими німецькими фермами і маєтками, які тепер стали селами Промінівської сільської ради.
На території Зарічного знаходилася садиба багатого менонітського землевласника Г.Г. Реймера, що називалася Реймергоф (Hoff по-німецьки двір). Менонітські господарства такого типу в 1880-1890-ті роки представляли собою досить великі капіталістичні сільгосппідприємства, широко застосовували найману працю і різну сільгосптехніку (сівалки, жниварки, сінокосарки, парові молотарки) та поступово витісняли традиційні поміщицькі господарства з ринку виробництва зерна. Наприкінці 1880-х років у своєї садиби Г. Г. Реймер заклав парк площею 7-8 гектарів, що поклав початок теперішньому парку «Еліта».
Наприкінці XIX століття Реймергоф перейшов у власність братів Классен. Стара садиба Г. Г. Реймера в сучасному Зарічному і прилеглій до нього половині землі дісталася Генріху Абрамовичу Классену, а південно-східна частина земельних володінь, сучасне село Лугове - його брату Давиду Абрамовичу. Г. А. Классен побудував у своєму маєтку новий великий будинок і розширив парк до площі 13 га. У Реймергофі він володів тисячею десятин угідь, частина з яких здавав в оренду. Особливу увагу в маєтку приділялася розведенню породистих коней, деякі з яких навіть були куплені для імператорських стаєнь.
Під час громадянської війни сім'я Классена, рятуючись від кількості нападів на багаті хутори, переїхала в Гальбштадт. У 1918 році Классени на короткий час повернулися в свій маєток, коли Україна була окупована австро-німецькою армією, а Реймергоф служив штаб-квартирою 1-го Бамбергерцького уланського полку. Г. А. Классен помер в 1923 році, а його сім'я емігрувала в Канаду та Німеччину.
Згідно сайту Верховної Ради України, нинішнє селище Зарічне був засноване в 1906 році під назвою Аккермень. У радянські роки на території селища діяв радгосп «Аккермень». Книга «Мелітопільщіна в екскурсіях» І. П. Курило-Кримчака (1931 рік) радила заїхати в держплемхоз «Аккермень», щоб побачити корову Мрію, що поставила світовий рекорд по добовому удою молока. Корова, виведена методами племінної селекції, важила 548 кг і давала 61,5 л молока на добу.[3]
На німецькій військовій карті 1943 року нічого крім радгоспу на території селища НЕ позначено[4]. Не згадується Аккермень також і в довіднику з адміністративно-територіального поділу СРСР за 1947 рік [5].
Свою нинішню назву селище Зарічне отримало в 1958 році.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| російська | 280 | 60.09% |
| українська | 160 | 34.35% |
| вірменська | 5 | 1.07% |
| кримськотатарська | 3 | 0.64% |
| білоруська | 1 | 0.21% |
| болгарська | 1 | 0.21% |
| німецька | 1 | 0.21% |
| інші/не вказали | 15 | 3.22% |
| Усього | 466 | 100% |
- Сирцех «Еліта» (ПП «Маргарян»)
- Початкова школа. Зарічнянська загальноосвітня школа I ступеня розташована за адресою вул. Першотравнева, 47. У школі 3 класи, 12 учнів та 2 співробітники. Мова викладання українська. Директор - Шереметьєва Світлана Анатоліївна.[7]
На околиці Зарічного в долині річки Юшанли знаходиться парк «Еліта». Парк був закладений наприкінці 1880-х років Г. Г. Реймером і сильно розширений наприкінці XIX - початку XX століття новим господарем маєтку Г. А. Классеном. У парку зібрано понад 70 сортів дерев та чагарників, багато з яких були дивовижними для цих місць. Насіння та саджанці для парку бралися з Бердянського лісництва і навіть виписувалися з-за кордону. У парку росли платани, каштани, липи, довга алея пірамідальних дубів вела до березового гаю, береги ставка прикрашали групки берез та вільхи. На ставку була човнова станція, а за ставком розташовувалося фамільне кладовище Классенів. До південного краю парку примикали фруктовий сад та город.
У дороги, що з'єднувала Терпіння з менонітськими колоніями, стояв маєток Классена. В плані воно являло собою квадрат, в основі якого перебував панський будинок Классена, схожий на середньовічний німецький замок, а по сторонах квадрата - господарські будівлі: стайня, корівник та свинарник, пташник, комора. При в'їзді в маєток знаходилася будівля школи та старий панський будинок Реймера, колишнього господаря садиби. У центрі двору була пробита артезіанська свердловина, вода якої використовувалася для господарських потреб, а також для наповнення паркового ставка. На іншій стороні дороги розташовувалися гуртожиток і кухня для робітників, тут же знаходилися їхні городи.
В даний час парк «Еліта» оголошений пам'ятником садово-паркового мистецтва. На околиці парку зберігаються залишки зруйнованої садиби барона фон Классена.[8]
- ↑ Грот Амазонок [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.], Генічеський портал
- ↑ Вадим Гегеля, "Освоєння Дикого Заходу по-українськи". Архів оригіналу за 7 грудня 2009. Процитовано 3 листопада 2015.
- ↑ Роман Клочко, «Туризм на Мелітопольщині 80 років тому », стаття в « Мелітопольські відомості ».
- ↑ Тисячу дев'ятсот сорок три Німецька військова карта 1943. Архів оригіналу за 29 вересня 2016. Процитовано 3 листопада 2015.
- ↑ Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. / Українське відавноцтво Політичної літератури, 1947. [1] [Архівовано 10 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Зарічнянська загальноосвітня школа І ступеня[недоступне посилання] на сайті Інформаційної системи управління освітою.
- ↑ Медовий місто і край. Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 3 листопада 2015.
- Погода в селі Зарічне [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії Запорізької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |