Затинщики
Затинщики (від слова «затин» — простір за фортечною стіною) — категорія служивих людей в Російській державі XVI—XVII століть[1], які набиралися з різних станів (тобто — «по службі») для обслуговування фортечної (затінної) артилерії та інших видів озброєнь[2].
Затинщики та пушкарі належали до людей «пушкарського чину»[3]. У війську московитського царя Івана Грозного затинщиками називалися стрільці з великокаліберних фортечних рушниць- гаківниць, які разом з пушкарями і воротниками становили регулярну частину особового складу фортечних гарнізонів.
При формуванні полків нового зразка указом від 30 липня 1679 затинщики разом із гарматами переведено на позмінний режим несення служби. Під контролем Розрядного наказу вони були поділені на дві групи, одна з них була фактично прирівняна до солдатів, друга продовжила нести полкову службу[4].
- ↑ Затинщики // Советская историческая энциклопедия / Гл. ред. Е. М. Жуков. — Москва : Советская энциклопедия, 1964. — Т. 5. (рос.)
- ↑ Затинщики // Военный энциклопедический словарь. — Москва : Военное издательство Министерства обороны Союза ССР, 1986. — С. 269. — 150000 прим. (рос.)
- ↑ Волков В. А. Служилые люди «по прибору» // Войско грозного царя. — Москва : «Прометей», 2016. — Т. 1. — ISBN 978-5-9908018-5-1. (рос.)
- ↑ Малинкин Е. М. Разрядная реформа конца 1670-х — начала 1680-х гг. И ее реализация в понизовых городах // Вестник Самарского государственного университета : журнал. — 2012. — Т. 99, № 8/2 (30 июня). — С. 62—71. Архівовано з джерела 17 червня 2020.
- Затинщики // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)Затинщики // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
- С. Н. Кодыбайкин. Затинщики. http://enc.cap.ru (рос.). Чувашская энциклопедия. Процитовано 6 листопада 2017.
- Воротники, затинщики, пушкари и служилые казаки. http://www.russian-chronicle.ru (рос.). 31 жовтня 2011. Процитовано 6 листопада 2017.
