Західний Єрусалим
| Західний Єрусалим | |
 | |
| Країна |
 Ізраїль |
|---|---|
| Адміністративна одиниця | Єрусалим |
| Висота над рівнем моря | 796 м |
 | |
 Західний Єрусалим у Вікісховищі | |
Координати: 31°46′54″ пн. ш. 35°13′09″ сх. д. / 31.78190000002777893° пн. ш. 35.219400000027775377° сх. д.
Західний Єрусалим (івр. מַעֲרַב יְרוּשָׁלַיִם Ma'aráv Yerushaláyim; араб. القدس الغربية al-Quds al-Ġarbiyyah) відноситься до частини Єрусалиму, яка була під контролем Ізраїлю наприкінці арабо-ізраїльської війни 1948 року. Оскільки місто було розділене Зеленою лінією (колишній східний кордон Ізраїлю, встановлений Угодами про перемир'я 1949 року), Західний Єрусалим був офіційно визначений як аналог Східного Єрусалиму, який контролювався Йорданією.[1] Хоча Ізраїль контролює весь Єрусалим після арабо-ізраїльської війни 1967 року, але кордони Західного Єрусалиму та Східного Єрусалиму залишаються де-юре міжнародно визнаними через їхнє значення для процесу визначення статусу Єрусалиму, який був одним із основних пунктів суперечок в арабо-ізраїльському та ізраїльсько-палестинському конфліктах. За деякими винятками, неподільний Єрусалим не є міжнародно визнаним суверенною територією ні Ізраїлю, ні Палестинської держави.[2][3] Однак визнання ізраїльського суверенітету лише над Західним Єрусалимом більш широко сприймається як правдоподібна дипломатична позиція, оскільки ООН розглядає Східний Єрусалим як частину окупованого Ізраїлем Західного берега.[4]
Найпершими єврейськими поселеннями за межами міських стін були Меа Шеарім і Ємін-Моше.
У 1918 році Вільям Маклін запропонував перший громадський план розширення Єрусалиму на захід і південь.[5]
До 1920-х років івритомовна єврейська громада сформувала «єврейську колонію» навколо району, пізніше відомого як Центральний трикутник Яффської вулиці, вулиці Бен-Єгуди та вулиці Короля Георга. [6]
До війни в Палестині 1948 року територія Західного Єрусалиму включала одну з найбагатших арабських громад у регіоні, яка налічувала близько 28 000 осіб. У кінці бойових дій лише приблизно 750 неєвреїв залишилися в арабському секторі цього району, переважно греки в районі грецькій колонії.[7] Після війни Єрусалим був розділений на дві частини: західна частина, з якої, за оцінками, втекли або були виселені 30 000 арабів, потрапила під владу Ізраїлю, тоді як Східний Єрусалим потрапив під владу Йорданії[1][8] і був населений переважно палестинськими мусульманами та християнами. Йорданці виселили єврейську громаду з приблизно 1500 осіб зі Старого міста.[9] Моше Саломон, командир батальйону «Морія» бригади Етціоні, описав масове пограбування, яке відбулося в арабському кварталі середнього класу Катамон:
«Всі були зметені, і рядові, і офіцери... Жадоба власності охопила всіх. Кожен дім обшукували, і люди знаходили в одних випадках продукцію, в інших цінні речі. Ця ненажерливість напала і на мене, і я майже не втримався... Важко уявити, які великі багатства були знайдені в усіх домівках... Я вчасно оволодів собою і втримав своє бажання... Командир батальйону, його заступник, вони всі не втрималися».[10]
Після цього широкомасштабного пограбування ізраїльським установам вдалося зібрати близько 30 000 книг, переважно арабською мовою, присвячених ісламському праву, екзегетиці Корану та переклади європейської літератури, разом із тисячами творів із фондів церков і шкіл. Багато було вивезено з домівок палестинських письменників і вчених у Катамоні, Баці та Мусрарі.[11]
План поділу Палестини ООН передбачав «корпус сепаратум» для Єрусалиму та його околиць як міжнародного міста.[12][13] У грудні 1949 року було офіційно прийнято рішення про перенесення установ уряду Ізраїлю в Єрусалим.[13]
Араби, що жили в західних районах Єрусалиму, таких як Катамон або Малха, були змушені покинути їх; така ж доля спіткала євреїв у східних областях, включаючи Старе місто Єрусалиму та Сільван. Майже 33% землі в Західному Єрусалимі в домандатний період належали палестинцям, що ускладнювало виселеним палестинцям прийняти ізраїльський контроль на Заході. Кнесет (парламент Ізраїлю) ухвалив закони про передачу цієї арабської землі ізраїльським єврейським організаціям.[2]
Єдиним східним районом міста, який залишався в руках Ізраїлю протягом 19 років правління Йорданії, була гора Скопус, де розташований Єврейський університет Єрусалиму, який утворив анклав у той період і тому не вважається частиною Східного Єрусалиму.
Ізраїль визначив Західний Єрусалим своєю столицею у 1950 році.[2] Ізраїльський уряд потребував значних інвестицій для створення робочих місць, будівництва нових державних установ, нового університету, Великої синагоги та будівлі Кнесету.[14] Західний Єрусалим підпадає під дію закону та адміністративного ордонансу 1948 року, що підпорядковує Західний Єрусалим юрисдикції Ізраїлю. 6 грудня 2017 року адміністрація президента США Дональда Трампа оголосила про визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю.[15] 6 квітня 2017 року Росія офіційно визнала Західний Єрусалим столицею Ізраїлю.[16] 6 грудня 2017 року Чехія визнала Єрусалим столицею.[17] 15 грудня 2018 року Австралія офіційно визнала Західний Єрусалим столицею Ізраїлю,[18] а 17 жовтня 2022 року знову відкликала його.[19][20]
Під час Шестиденної війни в червні 1967 року Ізраїль захопив східну частину міста[21] і весь Західний берег. Протягом наступних років їхній контроль залишався слабким, міжнародна спільнота відмовлялася визнавати їхню владу, а самі ізраїльтяни не відчували себе в безпеці.[21]
У 1980 році ізраїльський уряд анексував Східний Єрусалим і возз'єднав місто, але міжнародна спільнота не визнала цього.[1] Населення Єрусалиму в основному залишалося відокремленим уздовж історичного поділу міста на схід і захід.[22] Велике місто містить два населення, які «майже повністю економічно та політично відокремлені... кожне взаємодіє зі своїм окремим центральним діловим районом», що підтверджує аналіз того, що місто зберегло дуоцентричну структуру, на відміну від традиційної моноцентричної структури. [22]
Основні комерційні центри єврейського Західного Єрусалиму включають: Центральний трикутник,[23] Торговий центр Мамілла[24][25] і Емек Рефаїм.[26]
Серед них стадіон Тедді[27] і Сінема Сіті.[28]
До них належать Єрусалимська Велика синагога[29] та Хейхал Шломо.[30]
- Дов Йосеф (військовий губернатор) (1948–1949)[31]
- Даніель Остер (1949–1950)[32][33]
- Залман Шраґай (1951–1952)[33][34]
- Іцхак Карів (1952–1955)[33][35]
- Гершон Агрон (1955–1959)[33][36]
- Мордехай Іш-Шалом (1959–1965)[33][37]
- Тедді Коллек (1965–1993)[33][38]
- Егуд Ольмерт (1993–2003)[33][39]
- Урі Луполянскі (2003–2008)[33][40]
- Нір Баркат (2008–2018)[41]
- Моше Ліон (2018–тепер)[42]
- ↑ а б в Key Maps. Jerusalem: Before 1967 and now. BBC News. Процитовано 26 April 2013.
- ↑ а б в Dumper, 1997, с. 35—36.
- ↑ Moshe Hirsch; Deborah Housen-Couriel; Ruth Lapidot (28 June 1995). Whither Jerusalem?: Proposals and Positions Concerning the Future of Jerusalem. Martinus Nijhoff Publishers. с. 15. ISBN 978-90-411-0077-1.
What, then, is Israel's status in west Jerusalem? Two main answers have been adduced: (a) Israel has sovereignty in this area; and (b) sovereignty lies with the Palestinian people or is suspended.
- ↑ Bisharat, George (23 December 2010). Maximizing Rights. У Susan M. Akram (ред.). International Law and the Israeli-Palestinian Conflict: A Rights-Based Approach to Middle East Peace. Routledge. с. 311. ISBN 978-1-136-85098-1.
As we have noted previously the international legal status of Jerusalem is contested and Israel’s designation of it as its capital has not been recognized by the international community. However its claims of sovereign rights to the city are stronger with respect to West Jerusalem than with respect to East Jerusalem.
- ↑ а б Elisha Efrat and Allen G. Noble, Planning Jerusalem, Geographical Review, Vol. 78, No. 4 (Oct., 1988), pp. 387-404: "Modern planning began only after the British conquest of Palestine in World War I… In 1918 an engineer from Alexandria, William McLean, was commissioned to draft the first city plan… These provisions… caused the city to develop mainly to the west and southwest because of the restrictions on construction in the Old City and its immediate environs and the desire to retain the eastern skyline… McLean wanted Jerusalem to expand to the north, west, and south, with little development to the east because of climatic and topographical limitations. Thus almost from the onset of British colonial rule, development was encouraged in a generally westward direction, and this bias ultimately produced the initial contrasts that distinguished the eastern and western sectors of the city. McLean also adopted the principle of urban dispersal, and he proposed two main axes, one to the northwest and the other to the southwest of the Old City. His guidelines were repeated in most of the subsequent city plans."
- ↑ Harmsworth's Universal Encyclopaedia vol. VII: Jerusalem entry includes map with Jewish Colony marked, Amalgamated Press, 1928 edition.
- ↑ Amit, 2011.
- ↑ Dumper, 1997, с. 30—31.
- ↑ Tessler, Mark A. (1994). A History of the Israeli-Palestinian Conflict (англ.). Indiana University Press. с. 329. ISBN 978-0-253-20873-6.
- ↑ Benny Morris, 'Was Israeli looting in '48 part of a broader policy to expel Arabs?,' Haaretz 3 June 2021.
- ↑ Amit, 2011, с. 7, 9.
- ↑ Greenway, H.D.S. (23 July 1980). Explainer; The 3000 years of battling over Jerusalem. Boston Globe. Процитовано 27 April 2013.
- ↑ а б Selzer, Assaf (January 2021). Kedourie, Helen; Kelly, Saul (ред.). Building the capital: Thoughts, plans, and practice in the process of making West Jerusalem the capital city of the State of Israel, 1948–1967. Middle Eastern Studies. Taylor & Francis. 57 (1): 57—71. doi:10.1080/00263206.2020.1831472. eISSN 1743-7881. ISSN 0026-3206. LCCN 65009869. OCLC 875122033.
- ↑ Dumper, 1997, с. 20—21.
- ↑ Landler, Mark (6 грудня 2017). Trump Recognizes Jerusalem as Israel's Capital and Orders U.S. Embassy to Move. The New York Times. Процитовано 11 грудня 2017.
- ↑ https://archive.mid.ru/en/foreign_policy/news/-/asset_publisher/cKNonkJE02Bw/content/id/2717182
- ↑ https://www.jpost.com/Breaking-News/Czech-Republic-announces-it-recognizes-West-Jerusalem-as-Israels-capital-517241
- ↑ Australia recognizes west Jerusalem as the capital of Israel. CBS News. 15 December 2018.
- ↑ Australia quietly drops recognition of West Jerusalem as capital of Israel. the Guardian. 17 October 2022.
- ↑ Knott, Matthew (17 October 2022). Australia drops recognition of west Jerusalem as Israeli capital. The Sydney Morning Herald.
- ↑ а б Dumper, 1997, с. 22.
- ↑ а б Alperovich, Gershon; Joseph Deutsch (April 1996). Urban structure with two coexisting and almost completely segregated populations: The case of East and West Jerusalem. Regional Science and Urban Economics. 26 (2): 171—187. doi:10.1016/0166-0462(95)02124-8.
- ↑ The Jerusalem Triangle. Jerusalem.com. 5 July 2013. Архів оригіналу за 3 December 2013. Процитовано 24 November 2013.
- ↑ Mamilla Mall: Jerusalem's upscale outdoor shopping mall. The Times of Israel. 2014. Процитовано 18 October 2014.
- ↑ Chabad to Light Up Mamilla Mall. COLLive. 27 November 2013. Процитовано 16 October 2014.
- ↑ Emek Refaim, Israel Inside Out Retrieved June 22, 2023
- ↑ Beitar Jerusalem Official Website.
- ↑ Cinema City, iTravel Jerusalem, Retrieved June 22, 2023
- ↑ Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
- ↑ Text of Pope Benedict XVI's Address to Chief Rabbis of Jerusalem
- ↑ Archive of Jerusalem's 1949 wartime governor for sale in U.S, Haaretz
- ↑ Summary record of a meeting between the committee on Jerusalem and Mr. Daniel Auster, Mayor of Jerusalem (Jewish sector).
- ↑ а б в г д е ж и Former Mayors of Jerusalem 1948–2008. City of Jerusalem website. Процитовано 27 April 2013.
- ↑ Shlomo Zalman Shragai, 96, a former mayor of Jerusalem and... Baltimore Sun. 4 September 1995. Процитовано 27 April 2013.
- ↑ Eisenberg, Ronald L. (2006). The Streets of Jerusalem: Who, What, Why. Devora Publishing Company. с. 217. ISBN 978-1-932687-54-5.
- ↑ Biography: Gershon Agron. Jewish Virtual Library. Процитовано 27 April 2013.
- ↑ Mordechai Ish-Shalom, Jerusalem Ex-Mayor, 90. New York Times. 23 February 1991. Процитовано 27 April 2013.
- ↑ Wilson, Scott (2 January 2007). Longtime Mayor of Jerusalem Dies at 95. The Washington Post. с. 2. Процитовано 2 January 2007.
- ↑ Senyor, Eli (15 April 2010). Olmert cited as 'senior official' in Holyland affair. Ynetnews.com. Процитовано 14 лютого 2012.
- ↑ Erlanger, Steven (16 July 2005). An Ultra-Orthodox Mayor in an Unorthodox City. The New York Times.
- ↑ Secularist 'wins Jerusalem vote'. BBC News. 11 листопада 2008.
- ↑ Schneider, Tal (14 November 2018). Moshe Lion elected Jerusalem Mayor in dramatic finish. Globes. Процитовано 24 January 2021.
- Amit, Gish (Summer 2011). Salvage or Plunder? Israel's "Collection" of Private Palestinian Libraries in West Jerusalem. Journal of Palestine Studies. 40 (4): 6—23. doi:10.1525/jps.2011.xl.4.6. JSTOR 10.1525/jps.2011.xl.4.6.
- Dumper, Michael (1997). The politics of Jerusalem since 1967. Columbia University Press. ISBN 978-0-231-10640-5.
- Krystall, Nathan (1998). The De-Arabization of West Jerusalem 1947-50. Journal of Palestine Studies. 27 (2): 5—22. doi:10.2307/2538281. JSTOR 2538281.
