Західно-Африканський газопровід
Західно-Африканський газопровід – система постачання природного газу Нігерії до її західних сусідів.
Нігерія володіє одними з найбільших запасів газу в світі, які втім станом на початок 2000-х експлуатувались не дуже інтенсивно. Для розвитку експорту були запропоновані кілька трубопроводних проєктів, і якщо Транссахарський газопровід станом на 2016 рік так і не дійшов до практичної реалізації, то менш масштабний Західно-Африканський проєкт реалізували доволі оперативно. Останній забезпечує поставки до найближчих західних сусідів Нігерії – Беніну, Того та Гани.
Газопровід бере свій початок на терміналі Ітокі, куди подається газ через внутрішньонігерійську систему Ескравос-Лагос, та прямує спочатку на південь до Гвінейської затоки. Цікавою особливістю Західно-Африканського газопроводу є те, що за наявності спільних кордонів по суходолу між країнами-учасниками було вирішено спорудити основну частину маршруту в офшорному виконанні. У районі Лагосу трубопровід виходить на прибережний шельф, і далі слідує переважно на глибині 35 метрів, хоча на окремих ділянках вона зростає до 50—70 метрів. Відстань від траси до берега коливається від 6 до 35 км. По маршруту від основного газопроводу відходять бокові, що сполучають його з Cotonou (Бенін), Ломе (Того) та Тема (Гана). Кінцевою точкою слугує ще один ганський пункт Такораді, де розташована розрахована на природний газ теплоелектростанція. У цілому, основним призначення поставок блакитного палива через Західно-Африканський газопровід є саме виробництво електроенергії, дефіцит якої почав відчуватись на початку 21 століття в країнах регіону Гвінейської затоки внаслідок зростання їх економік.[1]
Спорудження системи розпочалось у 2005 році, а введення в дію припало на 2007-й. Загальний обсяг інвестицій при цьому перевищив 600 млн доларів США. Проєкт газопроводу було реалізовано консорціумом за участі транснаціональних нафтогазових гігантів Chevron (36,7%) та Shell (18%), нігерійської Національної нафтової компанії (NNPC, 25%) та трьох компаній з країн-споживачів — Takoradi Power Company (16,3%), Cociete Togolaise de Gas і BENgas (по 2%).
Загальна довжина системи становить 678 кілометрів, зокрема 618 км підводна частина. Основний офшорний газопровід довжиною 568 км виконано із труб діаметром 500 мм, відгалуження на Cotonou (15 км) в діаметрі 200 мм, на Ломе (19 км) в діаметрі 250 мм та на Тема (16 км) із труб 450 мм.[2] Для наземної діляки в Нігерії обрано діаметр труб 750 мм. Потужність газопроводу складає 1,7 млрд м3 на рік з можливістю збільшення до 4,7 млрд м3.
Можливо також відзначити, що поставки по Західно-Африканському газогону не змогли цілком забезпечити потреби Гани, як через проблеми на боці постачальника, так і через суперечки за прострочену оплату.[3] Тому в Гані вирішили забезпечити можливість придбання зрідженого природного газу шляхом встановлення плавучого регазифікаційного терміналу, який повинен розпочати роботу в 2017 році.
- ↑ Nuna. About the pipeline. www.wagpco.com (брит.). Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 29 січня 2017.
- ↑ West African Gas Pipeline Project History and Technical Description (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 травня 2016.
- ↑ Ghana starts LNG imports in 2017|Class FM Online. m.classfmonline.com (англ.). Архів оригіналу за 25 січня 2017. Процитовано 29 січня 2017.