Заїнська ТЕС
 | ||||
| 55°17′25″ пн. ш. 52°01′22″ сх. д. / 55.29027778° пн. ш. 52.02277778° сх. д. | ||||
| Країна |  Росія  | |||
|---|---|---|---|---|
| Розташування | Росія | |||
| Введення в експлуатацію | 1963—1972 | |||
| Вид палива | природний газ | |||
| Водозабір | Зай | |||
| Енергоблоки | 12х200 | |||
| Котельні агрегати | 1 паровий Подольський котельний завод ПК-47 (у кожному з блоків 1—12) | |||
| Турбіни | 1 парова Ленінградський металічний завод К-200-130 (у кожному з блоків 1—12) | |||
| Електрогенератори | 1 Електроважмаш ТГВ-200 (у кожному з блоків 1—12) | |||
| Встановлена електрична потужність | 2400 (2016), 2205 (2009) | |||
| Встановлена теплова потужність | 145 Гкал/год | |||
| Материнська компанія | «Татэнерго» | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
  Заїнська ТЕС | ||||
 | ||||
Заїнська ТЕС — теплова електростанція у Татарстані.
У 1963—1972 роках на майданчику станції стали до ладу дванадцять однотипних енергоблоків потужністю по 200 МВт, кожен з яких мав паровий котел Подольського котельного заводу типу ПК-47 продуктивністю по 640 тонн пари на годину, парову турбіну Ленінградського металічного заводу К-200-130 та генератор харківського заводу «Електроважмаш» типу ТГВ-200.
1 січня 1979-го сталась аварія генератора блоку № 3, яка призвела до вибуху, пожежі та руйнації ротора генератора. Втім, після ремонту блок повернули до роботи.
У 2009-му блок № 1 вивели з експлуатації.
У першій половині 2020-х узялись за проєкт спорудження на станції парогазового блоку комбінованого циклу потужністю 850 МВт, в якому одна газова турбіна потужністю 571 МВт мала живити через котел-утилізатор одну парову турбіну з показником 279 МВт. Втім, цей проєкт забуксував унаслідок російського вторгнення в Україну, оскільки через запроваджені санкції компанія General Electric відмовилась постачати газову турбіну. Як наслідок, власник станції компанія «Татэнерго» звернулась до регуляторного органу з проханням подовжити термін експлуатації чотирьох старих блоків, які мали вивести з експлуатації з 1 січня 2024-го.
Станція споруджена з розрахунку на використання природного газу, який спершу надійшов до Заїнська по трубопроводу Міннібаєво – Іжевськ. У першій половині 1970-х ввели в дію газопровід Оренбург – Заїнськ.
Для видалення продуктів згоряння спорудили чотири труби — по одній висотою 120 та 150 метрів і дві заввишки 250 метрів. У першій половині 2020-х провели демонтаж труби № 1 висотою 120 метрів.
Воду для технологічних потреб отримують із Заїнського водосховища на річці Зай.
Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 500 кВ, 220 кВ та 110 кВ.[1][2][3][4][5][6][7]
- ↑ Заинская ГРЭС | АО «Системный оператор Единой энергетической системы». webcache.googleusercontent.com. Процитовано 22 січня 2024.
- ↑ ispnpp.kiev (PDF).
- ↑ Заинская ГРЭС: ЭТМ завершил работы по шеф-надзору... - новости. bbgl.ru (рос.). Процитовано 22 січня 2024.
- ↑ Глава «Татэнерго» Раузил Хазиев: «Без шуток, для нас этот год оказался сложнейшим». Новости Татарстана и Казани - Татар-информ (ru-RU) . Процитовано 22 січня 2024.
- ↑ Заинская ГРЭС хочет еще заработать. Коммерсантъ (рос.). 7 березня 2023. Процитовано 22 січня 2024.
- ↑ Яруллина, Айгуль (21 липня 2022). Демонтаж дымовой трубы Заинской ГРЭС: утилизировано 547 тонн стройматериала. Новости Заинска (ru-RU) . Процитовано 22 січня 2024.
- ↑ Яруллина, Айгуль (23 травня 2022). История одной трубы: в городе демонтируют трубу №1 Заинской ГРЭС. Новости Заинска (ru-RU) . Процитовано 22 січня 2024.