Перейти до вмісту

Збігнев Зьобро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Збігнєв Зьобро)
Збігнев Зьобро
пол. Zbigniew Ziobro
Народився18 серпня 1970(1970-08-18)[1] (54 роки)
Краків, Краківське воєводство[d], Польська Народна Республіка[1]
Країна Республіка Польща
Діяльністьполітик, правник, адвокат
Alma materЯгеллонський університет (1994)
Знання мовпольська
ЗакладМіністерство юстиції Польщі
Посадаміністр юстиції Польщіd, Депутат Європейського парламенту[2], міністр юстиції Польщіd[3] і член Сейму Польщі[d][4]
ПартіяSuwerenna Polskad і Право і справедливість
У шлюбі зPatrycja Koteckad
Автограф
Нагороди
Сайтzbigniewziobro.pl

Збігнев Тадеуш Зьобро (пол. Zbigniew Tadeusz Ziobro ˈzbiɡɲɛf ˈʑɔbrɔ ; нар. 18 серпня 1970, Краків[5]) — польський політик і правник. Міністр юстиції Польщі (2005—2007), генеральний прокурор уряду Казімежа Марцінкевича та Ярослава Качинського, з 2015 року міністр юстиції урядів Беати Шидло та Матеуша Моравецького, з 2016 року знову Генеральний прокурор. Депутат сейму IV, V, VI та VIII скликань, депутат Європейського Парламенту сьомого скликання, співзасновник і голова партії «Солідарна Польща».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Освіта та робота

[ред. | ред. код]

1994 року закінчив факультет права та управління Ягеллонського університету. Після закінчення університету проходив у прокуратурі міста Катовиць прокурорське навчання. У 1997 році він пройшов прокурорську експертизу, але ніколи не працював як прокурор або помічник прокурора. Закінчивши навчання, він працював, зокрема у Загальній митній інспекції в 1998—2000 роках. Потім був радником міністра внутрішніх справ і адміністрації Марека Бернацького.

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

До 2005

[ред. | ред. код]

З грудня 2000 року він був секретарем команди з внесення змін до кодифікації кримінального права в Міністерстві юстиції[6]. З березня по липень 2001 року працював заступником статс-секретаря в Міністерстві юстиції, був одним з найближчих співробітників міністра Леха Качинського. Після звільнення Качинського, Зьобро також пішов із міністерства.

2001 року став співзасновником партії «Право і справедливость». Того ж року обраний до Сейму 4-го скликання з Краківського району . Засідав у слідчому комітеті, який займався гучною «справою Ривіна». Він був автором доповіді про те, що відповідальність за порушення, пов'язані з роботою над поправками закону про радіо та телебачення, несуть прем'єр-міністр Лешек Міллер, заступник міністра культури і голови радників міністрів Олександр Якубовська, міністр Лех Нікольський, президент ТВП Роберт Квятковський та секретар Національної ради радіо і телебачення Володимир Чарзасти, Вони були включені в так звану «групу влади». 24 вересня 2004 року Сейм прийняв цей звіт як остаточний.

На місцевих виборах 27 жовтня 2002 року був кандидатом на посаду мера Кракова (не вийшов у другий тур). На парламентських виборах 2005 року він знову здобув мандат депутата від краківського округу, отримавши 120 188 голосів і перше місце в окрузі. 2005 року Зьобро керував передвиборною кампанією майбутнього переможця — Леха Качинського.

Зьобро на похороні Леха та Марії Качинських (2010); зліва Агата Корнгаузер-Дуда

31 жовтня 2005 року призначений міністром юстиції та генеральним прокурором уряду Казимира Марцінкевича. Зберіг ці посади і в уряді Ярослава Качинського. 2006 року він отримав звання «Людина року» за версією тижневика «Wprost»[7].

2007—2015 роки

[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 2007 року він знову отримав найбільшу кількість голосів у Краківському окрузі (164 681)[8] . 12 січня 2008 року Збігнев Зьобро став засутупником голови партії «Право і справедливість».

2008 році прокурор подав заяву про позбавлення депутатської недоторканності через намір оголосити обвинувачення в перевищенні службових повноважень під час надання Ярославові Качинському доступу до частини матеріалів так званої «паливної мафії». 3 вересня того ж року Зьобро сам відмовився від депутатської недоторканності[9]. 4 листопада 2009 року розслідування проти нього було припинено через відсутність достатніх даних, що підтверджують вчинення злочину[10].

На виборах до Європейського Парламенту у 2009 році він був обраний як Євродепутат від округу Краків. Отримав 335 933 голосів, що було другим результатом у країні (після Єжи Бузека)[11] .

2010 року колишній міністр вгутрішніх справЯнуш Качмарек заявив, що Збіїнєвв Зьобро на посаді міністра юстиції особливо цікавився прокурорськими провадження, в яких фігурували імена політиків. Судовий процес проти Зьобра за звинуваченням у порушенні особистих прав розпочався навесні 2011 року в окружному суді Гданська[12].

Через пів року політичний комітет Партії і справедливості вирішив виключити його з партії[13]. Через три дні група кільканадцяти депутатів Сейму від партії «Право і справедливість» (ЗМІ назвали їх «зьобристами») створила парламентську фракцію «Солідарна Польща»[14]. Діячі, зібрані навколо Збігнева Зьобра, створили сформували партію з цією назвою, установчий з'їзд якої відбувся 24 березня 2012 року, а Зьобро був обраний її головою. Повна назва партії — «Солідарна Польща Збінєва Зьобро».

Після 2015 року

[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 2015 року Збігнев Зьобро був зареєстрований як кандидат від партії Право і справедливість в окрузі Кельців. Він отримав мандат 8-ї каденції, отримавши 67 238 голосів.[15] 16 листопада того ж року призначений міністром юстиції в уряді Беати Шидло.[16]

Як міністр юстиції, брав участь у розробленні змін у судовій системі, які спричинили політичний конфлікт і масові протести щодо незалежності Верховного суду, які розпочалися 2017 року[17].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б https://web.archive.org/web/20240312193652/https://katalog.bip.ipn.gov.pl/informacje/12515
  2. Members of the European Parliament, Членове на Европейския парламент, Diputados al Parlamento Europeo, Poslanci Evropského parlamentu, Medlemmer af Europa-Parlamentet, Mitglieder des Europäischen Parlaments, Euroopa Parlamendi liikmed, Βουλευτές του Ευρωπαϊκού Κοινοβουλίου, Députés au Parlement européen, Feisirí Pharlaimint na hEorpa, Zastupnici u Europskom parlamentu, Deputati al Parlamento europeo, Eiropas Parlamenta deputāti, Europos Parlamento nariai, Az Európai Parlament képviselői, Il-Membri tal-Parlament Ewropew, Leden van het Europees Parlement, Posłowie do Parlamentu Europejskiego, Deputados ao Parlamento Europeu, Deputații în Parlamentul European, Poslanci Európskeho parlamentu, Poslanci Evropskega parlamenta, Euroopan parlamentin jäsenet, Europaparlamentets ledamöter
  3. Rada Ministrów - Gov.pl - Portal Gov.pl
  4. Wszyscy posłowie
  5. Zbigniew Ziobro. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  6. Sławomir Cenckiewicz та інші, Лех Качинський. Політична біографія 1949—2005, прибуток і S-ка, Познань 2013, стор. 706—713,
  7. Prezydent RP na gali „Człowiek Roku 2006”. 4 lutego 2007. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  8. Ярослав Говін з ПО отримав більше голосів у Кракові.
  9. Ziobro zrzekł się immunitetu. 3 września 2008. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 26 січня 2019.
  10. Ziobro nie ujawnił tajemnicy, śledztwo umorzone. 4 listopada 2009. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 26 січня 2019.
  11. Serwis PKW – Wybory 2009. Архів оригіналу за 16 березня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  12. Ruszył proces Zbigniewa Ziobry przeciwko tygodnikowi „Polityka”. 13 kwietnia 2011. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 26 січня 2019.
  13. Ziobro, Kurski i Cymański wyrzuceni z PiS. 4 listopada 2011. Архів оригіналу за 23 червня 2015. Процитовано 26 січня 2019.
  14. Ziobryści stworzyli własny klub parlamentarny – Solidarna Polska”. 7 listopada 2011. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  15. Serwis PKW – Wybory 2015. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 26 січня 2019.
  16. Prezydent powołał rząd. 16 listopada 2015. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 26 січня 2019.
  17. Ziobro: jeśli prezydent odrzuci radykalne reformy, wywoła kryzys. 2 sierpnia 2017. Архів оригіналу за 10 листопада 2018. Процитовано 26 січня 2019.