Перейти до вмісту

Звягінцев Андрій Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Звягінцев.
Андрій Звягінцев
Андрей Звягинцев
Зображення
Зображення
Дата народження6 лютого 1964(1964-02-06) (60 років)
Місце народженняНовосибірськ, СРСР СРСР
Громадянство СРСР
 Росія[1]
Alma materРосійський університет театрального мистецтва
ПрофесіяКінорежисер
Сценарист
Актор
Нагороди«Золотий лев» (2003)
«Золотий глобус» (2015)
IMDbID 1168657
az-film.com
CMNS: Звягінцев Андрій Петрович у Вікісховищі

Андрій Петрович Звягінцев (6 лютого 1964(19640206)) — російський кінорежисер, актор, сценарист[2].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в Новосибірську. Там же, в 1984 році закінчив акторський факультет Новосибірського театрального училища (майстерня Л. Білова). Надалі переїхав до Москви, де в 1990 році закінчив акторський факультет Державного інституту театрального мистецтва (рос. ГИТИС), майстерня Євгена Лазарева.

Брав участь у театральних постановках: «Гра в класики» (1993), «Місяць у селі» (1997), знімався в епізодах кіно. 2000 року дебютував як режисер.

Найбільшу популярність здобув після виходу фільму «Повернення» (2003), за який отримав дві кінопремії «Ніка», двох «Золотих левів» (як найкращий фільм і за найкращий режисерський дебют), двох «Золотих орлів».

Був одружений з актрисою Іриною Гриньовою. Прожили разом 6 років, після чого розійшлися.

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

У березні 2014 року разом з понад 200 іншими російськими кінематографістами Звягінцев підписався під зверненням до українських колег зі словами підтримки і запевненнями, що вони не вірять офіційній пропаганді Кремля, яку поширюють провладні ЗМІ, та проти російської військової інтервенції в Україну[3].

У серпні 2015 року висловився на підтримку українського режисера Олега Сенцова, незаконно засудженого у Росії. На його думку, у справі Сенцова немає прямих доказів його провини[4].

В 2022 році публічно засудив повномасштабне російське вторгнення в Україну, розкритикував колег у сфері мистецтва, які не коментують події в Україні[5][6]. Після цього Звягінцев виїхав з Росії. Живе у Франції.

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Режисер

[ред. | ред. код]
  1. 2000 — телесеріал «Чорна кімната» (три новели — «Бусідо», «OBSCURE» та «Вибір»)
  2. 2003 — «Повернення»
  3. 2007 — «Вигнання»
  4. 2008 — «Апокриф», короткометражний, спочатку — частина кіноальманаху «Нью-Йорку, я люблю тебе»
  5. 2011 — «Таємниця», короткометражний, частина кіноальманаху «Експеримент 5IVE»
  6. 2011 — «Олена»
  7. 2014 — «Левіафан»
  8. 2017 — «Нелюбов»

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Звягінцев Андрій Петрович
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Звягінцев Андрій Петрович
  1. ↑ Museum of Modern Art online collection
  2. ↑ Андрей Звягинцев [Архівовано 27 червня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ [Ответ российских кинематографистов украинским коллегам / Союз кинематографистов и профессиональных кинематографических организаций и объединений России (рос.). Архів оригіналу за 16 травня 2019. Процитовано 13 березня 2014. Ответ российских кинематографистов украинским коллегам / Союз кинематографистов и профессиональных кинематографических организаций и объединений России (рос.)]
  4. ↑ Звягінцев: у справі Сенцова немає прямих доказів його провини [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 23.08.2015
  5. ↑ "Когда льется кровь из открытой раны, ее нужно остановить". Украинские кинематографисты о бойкоте российского кино. Настоящее Время (рос.). Процитовано 20 квітня 2023.
  6. ↑ «Будем делать кино, у нас ничего не остается другого» Первое интервью Звягинцева после тяжелой болезни — о войне, цензуре и возвращении к жизни. Ключевые цитаты. Meduza (рос.). Процитовано 20 квітня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Звягінцев_Андрій_Петрович&oldid=40113218