Зеленеє жито, зелене

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зеленеє жито, зелене — українська народна пісня, яка також за жанровою класифікацією є обрядовою і застільною[1]. Традиційно вважається що під цю пісню доречно зустрічати гостей. Один з перших відомих записів цієї пісні був зроблений одною із найвідоміших українських пісенних фольклористок Явдохою Зуїхою[2].

Стала широко відомою у естрадному виконанні співачки Оксани Білозір / Ой зелене жито зелене — ВІА Ватра / Оксана Білозір • Ігор Білозір. На концерті 29 січня 2023 в Києві співачка розповіла, що вперше почула цю пісню в 1986 в Кабулі у виконанні одного з українських воїнів під гітару і відразу вирішила включити її до свого репертуару.

Також відомими виконавцями цієї пісні є: Національний заслужений академічний народний хор України імені Григорія Верьовки, Наталя Бучинська, Еріка, Хор Гомін. Ця пісня часто використовується в сценаріях "родинних свят" та "вечорниць".

Текст пісні

[ред. | ред. код]

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито женці жнуть,

Хорошії гості в хату йдуть.


Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито за селом,

Хорошії гості за столом.


Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито при межі –

Хорошії гості до душі.


Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито ще й овес, –

Тут зібрався рід наш увесь.[3]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ЗЕЛЕНЕЄ ЖИТО, ЗЕЛЕНЕ (застільна). Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 17 червня 2016.
  2. ЗЕЛЕНЕЄ ЖИТО, ЗЕЛЕНЕ Українська народна пісня. Архів оригіналу за 18 червня 2019. Процитовано 24 березня 2022.
  3. Зеленеє жито, зелене. Архів оригіналу за 1 липня 2016. Процитовано 17 червня 2016.

Література

[ред. | ред. код]
  • Танцюра Г. Явдоха Зуїха: Біогр. нарис // Пісні Явдохи Зуїхи. – К.: Наук. думка, 1965. – С. 769.
  • Пісні маминого серця / Упорядник Р.П. Радишевський. – Київ: Видавничий центр "Просвіта", 2006. – 351 с.
  • Пісенний вінок: Українські народні пісні / Упорядник Андрій Михалко. – Київ: Криниця, 2007. – 400 с.