Перейти до вмісту

Зелінський Ілля Володимирович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зелінський Ілля Володимирович
 Молодший сержант
Загальна інформація
Народження21 жовтня 1989(1989-10-21) (35 років)
Миколаїв, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma MaterЧорноморський національний університет імені Петра Могили
Військова служба
Роки служби2014 — т. ч.
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Ракетні війська та артилерія
Формування
 126 ОБрТрО
 59 ОМПБр
Війни / битви
Російсько-українська війна
Командування
Зведений підрозділ «Бузький Гард»
Нагороди та відзнаки
Нагрудний знак «Учасник АТО»
Нагрудний знак «Учасник АТО»
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Почесна відзнака «За заслуги перед Миколаївщиною» II ступеня
Почесна відзнака «За заслуги перед Миколаївщиною» II ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зелінський.

Ілля́ Володи́мирович Зелі́нський (нар. 21 жовтня 1989, Миколаїв, Українська РСР, СРСР) — український військовик, з початком повномасштабної російсько-української війни командир зведеного підрозділу «Бузький Гард» 126-ї бригади територіальної оборони 30-го корпусу морської піхоти України[1], громадський діяч, учасник Революції гідності, кавалер орденів «За заслуги» та «За мужність» III ступеня.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 21 жовтня 1989 року в місті Миколаїв. Закінчив середню школу № 5.

Належить до ультрас миколаївського футбольного клубу «Миколаїв»[2], разом з якими у 2014 році брав участь у подіях Революції гідності спочатку в Києві, а потім і в Миколаєві[3]. Того ж року добровольцем вступив у новостворений батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» (в/ч 3057), брав участь в обороні населених пунктів поблизу Маріуполя[2], спочатку в Широкинській наступальній операції, а потім в обороні села Широкине[4][5][6].

Після повернення з фронту і звільнення з лав МВС почав активну громадську діяльність. Зокрема, в 2016 році організував реабілітаційний табір для учасників бойових дій «Kinburn Navy Camp»[6]. Того ж року створив і очолив громадське формування з охорони громадського порядку «Бузький Гард»[7][8], яке об’єднало близько 30 осіб. У 2020 році об'єднання разом з місцевими екологами, волонтерами і членами «Асоціації учасників та інвалідів АТО» виступало проти підняття рівня вод Південного Бугу, що призвело б до затоплення національного природного парку «Бузький Гард»[9][10].

Наприкінці 2020 року разом з громадським об'єднанням «Бузький Гард» захищав незаконно розкопаний Скобелівський курган у Миколаївській області віком 2500 років[11][12]. Завдяки публічному розголосу тоді роботи вдалося зупинити, проте курган зазнав серйозних втрат і був фактично зритий[13][14].

У 2021 році завершив навчання в Чорноморському національному університеті імені Петра Могили за спеціальністю «Історія та археологія»[6][15][12]. Того ж року, залучивши місцевих краєзнавців, намагався привернути увагу[16][17] до знищення історичної будівлі в Миколаєві на вулиці Велика Морська[18][19][20].

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року брав участь в обороні Миколаєва, визволенні Миколаївської і Херсонської областей і міста Херсон у складі ротно-тактичної групи батальйону 126-ї одеської окремої бригади територіальної оборони та тактичної групи 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка[21][9], командуючи зведеним підрозділом «Бузький Гард»[1][22].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Мелік-Адамян, Аліса (16 листопада 2023). «Позиції були добре укріплені, і противник не хотів їх покидати»: миколаївський військовий розкрив деталі операції зі звільнення Херсону. НикВести. Процитовано 28 листопада 2023.
  2. ↑ а б Антипенко, Іван (30 червня 2022). «За те, що написав Купрій про чотири вулиці в Херсоні, я би дав лящів»: Ілля Зелінський – про опір росіянам на півдні і правду на війні. Новинарня. Процитовано 28 листопада 2023.
  3. ↑ Чернявська, Вікторія (5 травня 2020). Колишній миколаївський "азовець" Ілля Зелінський поділився згадками про добровольчий батальйон. Суспільне.
  4. ↑ Боєць полку «Азов» передав канівському музею книгу про Шевченка, яку знайшов у Широкіному. Канос. 22 травня 2016. Процитовано 28 листопада 2023.
  5. ↑ "Азовець" подарував канівському музею обгорілу книгу про Кобзаря, знайдену у Широкиному. Про все – Черкаси. 23 травня 2016. Процитовано 28 листопада 2023.
  6. ↑ а б в Студент ЧНУ ім. Петра Могили удостоєний орденом «За заслуги» III ступеня. Чорноморський національний університет імені Петра Могили. 21 лютого 2019. Процитовано 28 листопада 2023.
  7. ↑ ІХ Всеукраїнська краєзнавча конференція учнівської молоді «Мій рідний край, моя земля очима сучасників». Український державний центр національно-патріотичного виховання, краєзнавства і туризму учнівської молоді. Процитовано 28 листопада 2023.
  8. ↑ ІХ Всеукраїнська краєзнавча конференція учнівської молоді «Мій рідний край, моя земля очима сучасників». Департамент освіти і науки Луганської обласної державної адміністрації. 15 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2023.
  9. ↑ а б Мірошниченко, Алла (16 лютого 2023). Ілля Зелінський, активіст, тероборонець, захисник Миколаєва: Ніякої «легкої прогулянки» по звільненню Херсона не було. Укрінформ. Процитовано 28 листопада 2023.
  10. ↑ Ворошилова, Ольга (16 квітня 2020). Активісти Миколаївщини виступають проти підняття рівня вод Південного Бугу. Суспільне.
  11. ↑ Чернявська, Вікторія (6 листопада 2020). "Такого свавілля я не бачив ніколи": подробиці розкопок миколаївського кургану. Суспільне.
  12. ↑ а б Ілля Зелінський: «На Скобелевському кургані незаконні роботи велись 2 місяці». Medium. 17 березня 2021. Процитовано 28 листопада 2023.
  13. ↑ Шрамович, В'ячеслав (12 листопада 2020). Врятувати скіфського царя. На Миколаївщині захищають курган, якому 2,5 тисяч років. BBC News Україна. Процитовано 28 листопада 2023.
  14. ↑ «Чорні археологи» знищують скіфський курган на Миколаївщині. Історична правда. 5 листопада 2020. Процитовано 28 листопада 2023.
  15. ↑ Зелінський, І. В. (2021). Автореферат дипломної роботи на здобуття освітнього ступеню «магістр» на тему: «Історія Бузького козацького війська» (PDF). Чорноморський національний університет імені Петра Могили.
  16. ↑ Територія Смерті. Командний центр SD. YouTube. Ілля Зелінський. 17 грудня 2021.
  17. ↑ Зелінський, Ілля (17 грудня 2021). Сьогодні на місце скандальної забудови вчергове викликано наряд патрульної поліції. Telegram. ЗЕ_БГ. Архів оригіналу за 28 листопада 2021.
  18. ↑ У Миколаєві зносять історичну будівлю колишньої лікарні. ТРК МАРТ. 14 грудня 2021. Процитовано 28 листопада 2023.
  19. ↑ Винник, Юлия (14 грудня 2021). В центре Николаева снесут историческое здание, на месте которого хотят построить ЖК (рос.). 0512.com.ua – Сайт міста Миколаєва. Процитовано 28 листопада 2023.
  20. ↑ Булаш, Катерина (21 грудня 2021). Снесенное здание бывшей горбольницы в Ниолаеве — не было памятником архитектуры, — начальник управления культуры Любаров (рос.). НикВести. Процитовано 28 листопада 2023.
  21. ↑ Мелік-Адамян, Аліса (16 листопада 2023). «Позиції були добре укріплені, і противник не хотів їх покидати»: миколаївський військовий розкрив деталі операції зі звільнення Херсону. НикВести. Процитовано 28 листопада 2023.
  22. ↑ Ілля Зелінський: бої на Дніпрі, звільнення Херсонщини, історична справедливість. Інтерв'ю з України. 24 листопада 2023. Процитовано 28 листопада 2023.
  23. ↑ Указ президента України № 75/2024 «Про відзначення державними нагородами України». Офіс Президента України. 12 лютого 2024. Архів оригіналу за 21 червня 2024. Процитовано 21 червня 2024.
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зелінський_Ілля_Володимирович&oldid=43960685