Земля Ван-Дімена
.jpg)
Земля Ван-Дімена — це інша назва острова Тасманія, який входить до території Австралії. Назву острова було змінено на «Тасманія» у 1856 році.
Голландський дослідник Абель Тасман став першим європейцем, який висадився на Тасманію в 1642 році. Висадка відбулася в затоці Блекмен. Тасман назвав острів на честь Антоні ван Дімена, генерал-губернатора голландської Ост-Індійської компанії, який відправив Тасмана у його плавання. Між 1772 і 1798 роками, лише південно-східна частина острова була відвідана людьми. Людям було невідомо про те, що Тасманія є островом аж до того часу, коли Метью Фліндерс і Джордж Басс[en] пропливли навколо острова у 1798—1799 роках.
У січні 1793 року французька експедиція висадилася на острові та протягом 5 тижнів вивчала географію і природу острова. У 1802—1803 роках інша французька експедиція дослідила протоку Д'Антркасто і острів Марайа та нанесли на карту Бассову протоку.
Мисливці на тюленів та китобої базувалися на Тасманії з 1798 року. У серпні 1803 року губернатор Нового Південного Уельсу Філіп Кінг[en] відправив лейтенанта Джона Бовена[ru] розгорнути невелику військову заставу на східному березі річки Деруент, для того, щоби завадити французьким дослідникам заявити права на острів.
Від 24 вересня 1804 року до 4 лютого 1813 року острів було поділено на два адміністративні округи: територіальний округ Корнуол[en] на півночі та територіальний округ Букінгем[en] на півдні. Кордон між округами було проведено по 42 паралелі. Округом Корнуол керував Вільям Патерсон[en], а округом Букінгем керував Дейвід Коллінз.[1][2]
Генерал-майор Ральф Дарлінг[en] був призначений губернатором Нового Південного Уельсу 1825 року. В тому ж році він відвідав місто Гобарт і 3 грудня проголосив про створення незалежної колонії. Він був губернатором цієї колонії протягом 3 днів.[3]
1856 року колонія отримала право на самоврядування та представницький парламент. Назву острова та колонії було офіційно змінено на «Тасманія» 1 січня 1856 року.[4][5]
Від 1800 і до 1853 року Земля Ван-Дімена була основною колонією для злочинців в Австралії. Через тимчасове припинення перевезення злочинців до Нового Південного Уельсу, всіх каторжників відправляли на Землю Ван-Дімена. У підсумку близько 73 000 каторжників перевезли на Землю Ван-Дімена. Це майже 40 % всіх каторжників, яких відправили в Австралію.[6]
Чоловіки-каторжники відбували термін покарання на призначеній[прояснити] праці на вільних поселенців або у бригадах робітників, призначених для громадських робіт. Тільки найважчих в'язнів відправляли у в'язницю на півострові Тасман, яка була відома як Порт-Артур. Жінок-каторжниць призначали служницями в домашні господарства вільних поселенців або відправляли в трудові табори для жінок. На Землі Ван-Дімена було 5 таких таборів.
Каторжники, які відбули термін покарання, часто відразу залишали Землю Ван-Дімена. Багато з них поселилися у новій вільній колонії Вікторія, що тривожило вільних поселенців у містах, таких як Мельбурн.
Між поселенцями з Вікторії та поселенцями з Землі Ван-Дімена іноді зростала напруженість, особливо під час золотої лихоманки у Вікторії, коли поселенці з Землі Ван-Дімена кинулися на золоті копальні Вікторії.
Скарги від жителів Вікторії щодо недавно звільнених каторжників з Землі Ван-Дімена, які знову вчиняють злочини у Вікторії, були однією з причин для припинення перевезення каторжників на Землю Ван-Дімена у 1853 році.[7]
- ↑ Constitutional Events. Tasmanian Parliamentary Library. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 11 червня 2019.
- ↑ Colonel Collins' Commission 14 January 1803 (NSW). Museum of Australian Democracy. Архів оригіналу за 23 березня 2019. Процитовано 11 червня 2019.
- ↑ 150th Anniversary of Australia. The Mercury. Hobart, Tasmania. 26 січня 1938. с. 6. Процитовано 26 січня 2012 — через National Library of Australia.
- ↑ Newman, Terry Becoming Tasmania. Companion Web Site (Parliament of Tasmania) [Архівовано 22 квітня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ VanDiemensLand.com. About Van Diemen's Land [Архівовано 31 січня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Maxwell-Stewart, Hamish. «The state, convicts and longitudinal analysis.» Australian Historical Studies 47, no. 3 (2016): 414—429.
- ↑ Fletcher, B. H. (1994). 1770—1850. In S. Bambrick (Ed.), The Cambridge encyclopedia of Australia (pp. 86–94). Cambridge: Cambridge University Press.
Сайт LonelyPlanet [Архівовано 24 лютого 1999 у Wayback Machine.]