Злітна смуга (фільм, 1962)
Злітна смуга | |
---|---|
фр. La Jeteé | |
Жанр | фільм-антиутопіяd, постапокаліптичний фільм[d], серія фотографійd, науково-фантастичний фільм і arthouse science fiction filmd |
Режисер | Кріс Маркер[1][2][3] |
Продюсер | Анатоль Доманd |
Сценарист | Кріс Маркер |
Оповідач | Jean Négronid |
У головних ролях | Jacques Ledouxd[2], Hélène Châtelaind[3], Jean Négronid і Ligia Braniced |
Оператор | Кріс Маркер |
Композитор | Trevor Duncand |
Дистриб'ютор | Netflix |
Тривалість | 28 хв. |
Мова | французька і німецька |
Країна | Франція |
IMDb | ID 0056119 |
«Злітна смуга» (фр. La Jetée, варіант перекладу «Термінал») — чорно-білий 28-хвилинний фантастичний фільм французького режисера Кріса Маркера 1962 року, відзначений премією Жана Віго. Виконаний у техніці фотороману: образний ряд складається з фотографій, що змінюють одна одну[4]. Картину Маркера вписано в історію кіно як один із найвизначніших і найвпливовіших зразків кінофантастики[5][6][7][8][9].
Фільм відкриває урочиста літургія Петра Гончарова «Хресту Твоєму» у виконанні хору Олександро-Невського собору[fr]. Після термоядерного удару третьої світової війни парижани, що залишилися живими, живуть у підземних катакомбах Парижа. Вони роблять спроби подорожей у часі в надії знайти в майбутньому нащадків і отримати від них їжу, медикаменти та енергетичні установки «в ім'я того, щоб минуле та майбутнє допомогли сьогоденню».
Головний герой, бувши ув'язненим, змушений погодитися на подорож у часі. Його постійно переслідує епізод його дитинства, в якому він стає свідком убивства в терміналі аеропорту Орлі. Цей епізод використовують під час подорожі в часі. Мандрівника закидають все далі і далі у минуле. Мандрівник зустрічається та розмовляє з жінкою, яка була разом із убитим. Після успішної подорожі до минулого експериментатори закидають головного героя в майбутнє.
У майбутньому він зустрічається з людьми відродженого суспільства. Після повернення до сучасності героя засуджують до смерті, але люди майбутнього пропонують перенести його в майбутнє і приєднатися до них. Він відмовляється, просячи повернути його в минуле, до терміналу аеропорту Орлі. Потрапивши в минуле, він розуміє, що вбита людина, яку він бачив у дитинстві — він сам, і що він побачив власну смерть з боку[10].
Актор | Роль |
---|---|
Жан Негроні[fr] | оповідач |
Гелен Шателейн[fr] | Жінка |
Даво Аніш (фр. Davos Hanich) | Чоловік |
Жак Леду[fr] | експериментатор |
Лігія Браніс[pl] | жінка з майбутнього |
Жанін Кляйн (фр. Janine Klein) | жінка з майбутнього |
Вільям Кляйн | чоловік із майбутнього |
«Злітна смуга» — єдиний ігровий фільм знаменитого документаліста Криса Маркера і один із перших фільмів про суб'єктивне переживання подорожей у часі. Кінокритики порівнюють його з оповіданнями Борхеса[11] і «Минулого літа в Марієнбаді» напарника Маркера за документальними проєктами 1950-их років, Алена Рене[12]. Протягом усього свого творчого шляху прустіанці Маркер і Рене були зачаровані всесиллям і разом з тим недосконалістю пам'яти[13][14]. Як пишуть автори кіноенциклопедії allmovie[8]:
Фотомонтажна техніка фільму, здається, відбиває імпресіоністичну природу пам'яті, із фрагментів якої суб'єкт складає осмислений візуальний образ. В одній зі сцен кохана головного героя вдивляється в камеру — і раптом несподівано моргає. Витончений і водночас безвідмовно шокувальний фільм «Злітна смуга» блискуче підриває правила створення кіно, змушуючи глядачів переглянути свої установки щодо не лише кіно, але й часу, пам'яті і того, як ми сприймаємо дійсність.
- У фільмі основною музичною темою є музика літургійної пісні Хресту Твоєму, автор якої Петро Гончаров.
- За припущенням Джима Гобермана, «Злітна смуга» стала першим фільмом, породженим чарами класичного фільму Альфреда Гічкока «Запаморочення», де головний герой нав'язливо і з фатальними для себе наслідками намагається відтворити мить заповітної психічної травми[15][K 1] .
- У статті 1966 року Джеймс Баллард навів «Злітну смугу» як приклад успішної кінофантастики[9] .
- Єдина сцена, що рухається, з дівчиною, що моргає, була процитована Рідлі Скоттом в культовому фільмі «Той, хто біжить по лезу» (1982)[9].
- Наративний прийом і сюжет «Злітної смуги», аж до відсилань до «Запаморочення» Хічкока, взяли за основу сценаристи фільму «12 мавп» (1995), хоча режисер останнього Террі Гілліам в інтерв'ю англійському кінокритику Іену Крісті стверджує, Маркера, а тільки переглядав видану книгу фотографій з «Злітної смуги», не читаючи закадровий текст, що супроводжує їх[16][17] .
- Коментарі
- ↑ У фільмі «Без сонця»[en] (1982) Маркер проходить місцями, де знімали «Запаморочення», і повідомляє, що дивився його 19 разів.
- Примітки
- ↑ http://stopklatka.pl/film/filar
- ↑ а б http://www.allocine.fr/film/fichefilm_gen_cfilm=4788.html
- ↑ а б http://www.filmaffinity.com/en/film677007.html
- ↑ Як зазначив Дж. Гоберман, такий фільм можна демонструвати навіть на архаїчному зоопраксископі.
- ↑ The Top 50 Greatest Films of All Time | British Film Institute. Архів оригіналу за 1 березня 2017. Процитовано 4 серпня 2012.
- ↑ Ъ-Weekend — Параллели реальности. Архів оригіналу за 16 березня 2012. Процитовано 16 березня 2012.
- ↑ La Jetée (1963) — The Criterion Collection. Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 2 березня 2012.
- ↑ а б La jetée (1962) — Review — AllMovie. Архів оригіналу за 29 червня 2012. Процитовано 2 березня 2012.
- ↑ а б в La Jetée: анализ вселенной и истории. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 березня 2006.
- ↑ Таким чином, сюжет фільму передбачає принцип самоузгодженості Новикова.
- ↑ La Jetee/ Sans Soleil — DVD review [Архівовано 2011-09-26 у Wayback Machine.] // The Observer.
- ↑ Emma Wilson. Alain Resnais. — Manchester University Press, 2006. P. 67.
- ↑ Nadine Boljkovac. Intimacy and Prophecy: Marker and Resnais's Memories[недоступне посилання з Сентябрь 2018]. — Academia.edu
- ↑ Senses of Cinema — Marker, Resnais, Varda: Remembering the Left Bank Group. Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 2 березня 2012.
- ↑ The Lost Futures of Chris Marker by J. Hoberman | NYRblog | The New York Review of Books. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 2 вересня 2012.
- ↑ Терри Гиллиам. Интервью. Беседы с Иэном Кристи. СПб.: Азбука-классика, 2010. ISBN 978-5-9985-0857-8
- ↑ Интервью (Беседы с Иэном Кристи) = Gilliam on Gilliam. history-library.com. Архів оригіналу за 15 червня 2017. Процитовано 25 червня 2017.