Перейти до вмісту

Знижене сексуальне бажання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гіпоактивний розлад сексуального бажання
СпеціальністьСексологія, сексопатологія, психіатрія, гінекологія, урологія
Веденняпсихотерапія Редагувати інформацію у Вікіданих
Препаратиyohimbined[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11HA00 Редагувати інформацію у Вікіданих
МКХ-10F52.0 Редагувати інформацію у Вікіданих
MeSHD020018 Редагувати інформацію у Вікіданих
SNOMED CT112096004 Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Hyposexuality у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Гіпоактивний розлад сексуального бажання ( HSDD ), гіпосексуальність або пригнічене сексуальне бажання ( ISD ) іноді вважається сексуальною дисфункцією та характеризується як недостатня або повна відсутність сексуальних фантазій і бажання сексуальної активності , на думку клініциста. Щоб цей діагноз розглядався як розлад, він повинен відповідати певним критеріям: спричиняти виражений дистрес або міжособистісні труднощі сексуальної взаємодії, які неможливо пояснити іншим психічним розладом, наркотиком (легальним чи нелегальним) або іншим захворюванням. Людина з ISD не має збудження або не реагує на бажання свого партнера до сексуальної активності. HSDD вражає приблизно 10% усіх жінок у пременопаузі у Сполучених Штатах Америки, або близько 6 мільйонів жінок [2] , 1,5% чоловіків та невивчена кількість людей, які не відповідають гендерній приналежності.

Існують різні підтипи: HSDD може бути загальним (загальна відсутність сексуального бажання) або ситуативним (коли все ще є сексуальне бажання, але немає сексуального бажання до поточного партнера), і може бути набутим (HSDD почався після періоду нормального статевого функціонування) або протягом усього життя (у людини завжди було відсутність/низьке сексуальне бажання).

У DSM-5 HSDD було розділено на розлад гіпоактивного сексуального бажання у чоловіків[3]  і розлад сексуального інтересу/збудження у жінок[4]. Вперше термін був включений у DSM-III під назвою «розлад статевого бажання»[5],  але назву було змінено в DSM-III-R. Інші терміни, що використовуються для опису явища, включають сексуальну відразу та сексуальну апатію[6].  Іншими офіційними або розмовними термінами є анафродизія і фригідність[7].

Причини

[ред. | ред. код]

Низьке сексуальне бажання взагалі не є еквівалентом HSDD через вимогу в HSDD, згідно з якою низьке сексуальне бажання вважається розладом, якщо спричиняє помітний дистрес і міжособистісні труднощі сексуальної активності/взаємодії, а також через вимогу, що низьке бажання не може бути краще пояснено іншим розладом у DSM або загальною медичною проблемою. Тому при діагностиці розладу важливо точно визначати, що саме викликає HSDD.

У чоловіків (хоча теоретично існує більше типів HSDD/низького сексуального бажання) зазвичай діагностують лише один із трьох підтипів.

  • Протягом усього життя/узагальнено: чоловік не відчуває або не має бажання сексуальної стимуляції (з партнеркою/партнером або наодинці) і ніколи не мав.
  • Набутий/узагальнений: чоловік раніше мав сексуальний інтерес до свого нинішнього партнера/партнерки, але тепер не має інтересу до сексуальної активності, у партнерстві чи поодинці.
  • Набутий/ситуативний: чоловік раніше був сексуально зацікавлений у своїй нинішній партнерці/партнерові, але тепер не має сексуального інтересу до цієї партнерки/цього партнера, але має бажання сексуальної стимуляції (тобто сам або з кимось іншим, ніж його теперішній партнерка/партнер).

Хоча іноді буває важко розрізнити ці типи, вони не обов’язково мають однакову причину. Причина довічного/генералізованого HSDD невідома. У випадку набутого/узагальненого низького сексуального бажання можливі причини включають різні медичні проблеми/проблеми зі здоров’ям, психіатричні проблеми, низький рівень тестостерону або високий рівень пролактину. Одна з теорій припускає, що сексуальне бажання контролюється балансом між гальмівними та збуджуючими факторами[8].  Вважається, що це виражається через нейромедіатори в окремих областях мозку. Таким чином, зниження сексуального бажання може бути наслідком дисбалансу між нейромедіаторами збудливої ​​дії, такими як дофамін і норадреналін, і нейромедіаторами з гальмівною активністю, такими як серотонін[9].  Низький сексуальний потяг також може бути побічним ефектом різних ліків (зокрема, антидепресантів).

У випадку набутого/ситуаційного HSDD можливі причини розладу включають труднощі в інтимній близькості, проблеми у стосунках, сексуальну залежність і хронічну хворобу партнера чоловіка. Клінічна докази цього явища є дещо під питанням. Деякі утверджені причини низького сексуального бажання ґрунтуються на емпіричних даних. Однак деякі ґрунтуються лише на клінічних спостереженнях[10]. Проте у багатьох випадках причина HSDD невідома[11].

Деякі з цих факторів вважаються можливими причинами HSDD у жінок: як і у чоловіків, різні медичні проблеми, психіатричні проблеми (наприклад, афективні розлади) або підвищена кількість пролактину можуть викликати HSDD. Вважається, що інші гормони також залучені до цього процесу. Крім того, такі фактори, як проблеми у стосунках або стрес вважаються можливими причинами зниження статевого потягу у жінок. Згідно з одним нещодавнім дослідженням, що вивчає афективні реакції та захоплення уваги сексуальними стимулами у жінок з HSDD і без нього: жінки з HSDD не мають негативного зв’язку з сексуальними стимулами, а швидше слабший позитивний зв’язок, ніж жінки без HSDD[12].

Одне дослідження показало, що третина післяопераційних трансгендерних жінок відчуває HSDD, що приблизно відповідає стану жінки в овуляції з поправкою на вік. Не було знайдено доказів того, що HSDD у трансжінок викликаний нестачею вільного тестостерону[13]. Доведено, що прогестерон а також інші гормональні препарати полегшують деякі симптоми HSDD у трансгендерних жінок.

Діагностика

[ред. | ред. код]

У DSM-5 розлад гіпоактивного статевого бажання у чоловіків характеризується «постійною або повторюваною недостатністю (або відсутністю) сексуальних/еротичних думок або фантазій і бажання сексуальної активності», за оцінкою клініциста, з урахуванням віку пацієнта та культурного контексту.[14]  

Жіночий розлад сексуального інтересу/збудження визначається як «відсутність або значно знижений сексуальний інтерес/збудження», що проявляється принаймні трьома з наступних симптомів: відсутність або слабкий інтерес до сексуальної активності, відсутність або незначна кількість сексуальних думок, відсутність або незначна кількість спроб почати сексуальну активність або реагувати на ініціативу партнера/партнерки, відсутність або слабке сексуальне задоволення/збудження в 75–100% сексуальних переживань, відсутність або слабкий сексуальний інтерес на внутрішні або зовнішні еротичні стимули, а також відсутність або незначна чутливість генітальних/негенітальних відчуттів у 75–100% випадків сексуального досвіду[15].

Для обох діагнозів симптоми зберігаються щонайменше шість місяців, що викликано клінічно значущим дистресом і не пояснюється іншим станом. Просто мати нижче бажання, ніж у партнера/партнерки, недостатньо для постановки діагнозу розладу. Самоідентифікація довічної відсутності сексуального бажання як асексуальності перешкоджає діагностиці.

Лікування

[ред. | ред. код]

Консультування

[ред. | ред. код]

HSDD, як і багато інших сексуальних дисфункцій, є тим розладом, що партнери лікують у контексті стосунків. Теоретично можна поставити діагноз і лікувати HSDD, не перебуваючи у стосунках. Однак стан стосунків є найбільш прогностичним фактором, що враховує дистрес у жінок із низьким бажанням, і дистрес необхідний для діагностики HSDD.[16] Таким чином, зазвичай обидва партнери беруть участь у терапії для досягнення позитивного результату лікування.

Як правило, терапевт намагається знайти психологічну або біологічну причину HSDD. Якщо HSDD є органічним, клініцист може спробувати лікувати його. Якщо клініцист вважає, що причиною є психологічна проблема, лікар може порекомендувати терапію. Якщо ні, лікування, як правило, більше зосереджується на питаннях стосунків і спілкування, покращення комунікації (вербальної та невербальної), сексуальної комунікації, робота над несексуальною інтимністю або освіта про сексуальність — усе це може бути можливим елементом лікування. Іноді проблеми виникають через те, що люди мають нереалістичне уявлення про те, що таке нормальна сексуальність, і стурбовані тим, що вони погано порівнюються з цим, і це одна з причин, чому сексуальна освіта може бути важливою. Якщо клініцист вважає, що проблема частково є наслідком стресу, можуть бути рекомендовані методики для ефективнішого вирішення проблеми. Крім того, важливо зрозуміти, чому низький рівень сексуального бажання є проблемою стосунків, оскільки два партнери можуть надавати сексу різний контекст, але не знати про це.[17]

У випадку чоловіків терапія може залежати від підтипу HSDD. Підвищення рівня сексуального бажання чоловіка з довічним/генералізованим HSDD є малоймовірним. Натомість сексопатолог може бути допомога парі адаптуватися. У випадку набутого/генералізованого захворювання існує певна біологічна причина, на яку може звернути увагу клініцист. У випадку набутого/ситуативного стану може бути використана певна форма психотерапії - з чоловіком наодинці або разом з його партнеркою/партнером.

Історія

[ред. | ред. код]

Термін «фригідний» для опису сексуальної дисфункції походить із середньовічних і ранніх канонічних текстах про чаклунство. Вважалося, що відьми можуть накладати на чоловіків заклинання, щоб позбавити їх здатності до ерекції[18].  

Лише на початку ХІХ століття жінок вперше назвали «фригідними», і існує величезна кількість літератури про те, що це вважалося тоді серйозною проблемою, якщо жінка не бажала сексу зі своїм чоловіком. Багато медичних текстів 1800 -1930 рр. зосереджувалися на жіночій фригідності, вважаючи її сексуальною патологією.[19]

Французький психоаналітик принцеса Марія Бонапарт висунула теорію про фригідність і вважала, що вона у неї є[20].  Крім того, у третьому виданні Діагностичного та статистичного посібника для психічних розладів (DSM-III) фригідність та імпотенція цитувалися як альтернативні номенклатури пригніченого сексуального збудження.

У 1970 році Мастерс і Джонсон опублікували свою книгу Human Sexual Inadequacy[21]  в якій описували сексуальні дисфункції, хоча вони включали лише дисфункції, що стосуються функції статевих органів, такі як передчасна еякуляція та імпотенція у чоловіків, аноргазмія та вагінізм у жінок. До досліджень Мастерза та Джонсона деякі терапевти вважали, що жіночий оргазм походить переважно від вагінальної, а не кліторальної стимуляції. Отже, феміністки стверджували, що ««фригідність» визначається чоловіками як неспроможність жінок отримати вагінальний оргазм»[22].

Після цієї книги сексуальна терапія поширювалася протягом 1970-х років. Звіти секс-терапевтів про людей із низьким сексуальним бажанням надходять принаймні з 1972 року, але позначення цього явища як специфічного розладу не відбулося до 1977 року.  У 1977 році секс-терапевти Хелен Сінгер Каплан і Гарольд Ліф незалежно один від одного запропонували створити особливу категорію для людей із низьким сексуальним бажанням або без нього. Ліф назвав це «пригніченим сексуальним бажанням», а Каплан назвала це «гіпоактивним сексуальним бажанням». Основною мотивацією для цього було те, що попередні моделі сексуальної терапії припускали певний рівень сексуального інтересу до партнера і що проблеми були спричинені лише ненормальним функціонуванням/нефункціонуванням статевих органів або тривожністю продуктивності, але терапія, заснована на цих проблемах, була неефективною для людей, які не мали сексуального бажання до своєї партнерки чи свого партнера[23].  Наступного 1978 року, Ліф і Каплан разом зробили пропозицію робочій групі APA з сексуальних розладів для DSM III, членами якої були Каплан і Ліф. Діагноз пригніченого сексуального бажання (ISD) був доданий до DSM, коли було опубліковано 3-е видання в 1980 році[24].

Для розуміння цього діагнозу важливо розпізнати соціальний контекст, у якому він був створений. У деяких культурах низьке сексуальне бажання може вважатися нормальним, а високе — навпаки, проблематичним. Наприклад, сексуальне бажання може бути нижчим у східноазіатських популяціях, ніж у євро-канадських/американських популяціях[25]. В інших культурах цей аспект може мати зворотну тенденцію. Так як одні культури намагаються стримувати сексуальне бажання, інші намагаються його збудити. Уявлення про «нормальний» рівень сексуального бажання залежать від культури і рідко ціннісно нейтральні. У 1970-х роках існували сильні культурні соціальні повідомлення про те, що секс корисний і «чим більше, тим краще». У цьому контексті люди, які зазвичай не цікавилися сексом, які раніше, можливо, не вважали це проблемою, з більшою ймовірністю стали вважати, що це ситуація, яку потрібно виправити. Можливо, вони відчували себе відчуженими через тиск домінантної думки про сексуальність, і все частіше люди зверталися до секс-терапевтів зі скаргами на низьке сексуальне бажання. Саме в цьому контексті був створений діагноз ISD[26].

У перегляді DSM-III, опублікованому в 1987 році (DSM-III-R), ISD було розділено на дві категорії: розлад гіпоактивного сексуального бажання та розлад сексуальної відрази (SAD)[27]. Перший термін означає це відсутність інтересу до сексу, а другий — фобічна відраза до сексу. На додаток до цього підрозділу, однією з причин зміни є те, що комітет, який бере участь у перегляді психосексуальних розладів для DSM-III-R, вважав, що термін «загальмований» передбачає психодинамічну причину (тобто умови для сексуального бажання присутні, але людина з певних причин гальмує свій власний сексуальний інтерес). Термін «гіпоактивне сексуальне бажання» більш складний, але більш нейтральний щодо причини. За оцінками DSM-III-R, близько 20% населення мали HSDD[28].  У DSM-IV (1994) був доданий критерій, згідно з яким діагноз вимагає «вираженого дистресу або міжособистісних труднощів сексуальної взаємодії».

DSM-5, опублікований у 2013 році, розділив HSDD на розлад гіпоактивного сексуального бажання у чоловіків і розлад сексуального інтересу/збудження у жінок. Ця різниця була зроблена тому, що чоловіки повідомляли про більш інтенсивне та часте сексуальне бажання, ніж жінки. Зі слів Лорі Бротто, ця класифікація є бажаною порівняно з системою класифікації DSM-IV, оскільки: (1) вона відображає висновок про те, що бажання та збудження мають тенденцію збігатися (2) розрізняє жінок, які не мають бажання перед початком активності, але які сприйнятливі до ініціації та/або починають сексуальну активність з причин, відмінних від бажання, і жінок, які ніколи не відчувають сексуального збудження (3) враховує мінливість сексуального бажання. рахунок. Крім того, критерій наявності 6 симптомів для діагностики допомагає захиститися від патологічного адаптивного зниження бажання[29][30].

Критика

[ред. | ред. код]

Загальний

[ред. | ред. код]

HSDD, як його зараз визначає DSM, зазнав критики через соціальну функцію діагностики.

  • HSDD можна розглядати як частину історії медикалізації сексуальності медициною для визначення нормальної сексуальності[31]. Він також розглядався в «ширшому контексті історичного інтересу до проблематизації сексуального апетиту»[32].
  • HSDD критикували за патологізацію нормальних варіацій сексуальності, оскільки параметри нормальності неясні[33].  Ця неясність частково пов’язана з тим, що терміни «постійний» і «рецидивуючий» не мають чітких термінологічних визначень .
  • HSDD може функціонувати, щоб патологізувати асексуальність , хоча їхня відсутність сексуального бажання не може бути дезадаптивною. Через це деякі члени асексуальної спільноти лобіювали спільноту психічного здоров’я, яка працювала над DSM-5, щоб відрізнити гіпоактивне сексуальне бажання як розлад від асексуальності як сексуальної орієнтації[34].

Інші критики більше зосереджені на наукових і клінічних проблемах.

  • HSDD — це така різноманітна група станів із багатьма причинами, що вона функціонує лише як відправна точка для клініцистів, щоб оцінити людей[35].
  • Вимога про те, що низьке сексуальне бажання викликає страждання або міжособистісні труднощі сексуальної взаємодії, підлягає критиці. Було стверджено, що це не є клінічно обґрунтованим, тому що якщо це не викликає жодних проблем, людина не буде шукати клініциста[36].  Можна стверджувати, що цей критерій (для всіх статевих дисфункцій, включаючи HSDD) знижує наукову обґрунтованість діагнозів або є прикриттям відсутності даних про те, що є нормальною статевою функцією[37].
  • Вимога про наявність дистресу також підлягає критиці, оскільки терміну «дистрес» бракує чіткого визначення[38].

Деякі критики гіпоактивного розладу статевого потягу в деяких випадках описували його як его-дистонічну асексуальність, вказуючи на те, що цей термін патологізує відсутність сексуального потягу[39]. Асексуальна людина може відчувати страждання через загальноприйняту концепцію аллонормативність, потенційно відповідаючи умові дистресу для діагностики[40]. Непотрібне лікування асексуальних людей від HSDD можна описати як конверсійну терапію, тому людині потрібно запропонувати дослідити причину свого дистресу[41].

Оцінка NICE (Великобританія).

[ред. | ред. код]

Гіпоактивний розлад статевого потягу не визнається розладом Національним інститутом охорони здоров’я та досконалості догляду Британської національної служби охорони здоров’я з висновком, заснованим на статті в Journal of Medical Ethics , що «гіпоактивний розлад статевого потягу є типовим прикладом стану, який був спонсорований індустрією, щоб підготувати ринок до появи нового виду лікування»[42][43].

Критерії DSM-IV

[ред. | ред. код]

До публікації DSM-5 критерії DSM-IV піддавалися критиці з кількох причин. Було запропоновано додати критерій тривалості, оскільки відсутність інтересу до сексу за останній місяць є значно більш поширеною, ніж відсутність інтересу протягом шести місяців[44]. Подібним чином був запропонований критерій частоти (тобто симптоми слабкого бажання присутні в 75% або більше сексуальних контактів)[45][46].

Поточна основа для HSDD базується на лінійній моделі сексуальної реакції людини, розробленій Мастерсом і Джонсоном і модифікованій Капланом, що складається з бажання, збудження, оргазму. Сексуальні дисфункції в DSM базуються на проблемах, які виникають на будь-якому одному або кількох із цих етапів[47].  Багато хто з критиків концепції DSM-IV щодо сексуальної дисфункції загалом і HSDD зокрема стверджував, що ця модель ігнорує відмінності між чоловічою та жіночою сексуальністю. Кілька критичних зауважень ґрунтувалися на неадекватності основи DSM-IV для вирішення сексуальних проблем жінок.

  • Все більше доказів показує, що існують значні відмінності між чоловічою та жіночою сексуальністю. Рівень бажання дуже різниться від жінки до жінки, і є деякі жінки, які вважаються сексуально функціональними, та водночас не мають активного бажання сексу, але вони можуть добре еротично реагувати в контексті, який вони вважають прийнятним. Це було названо «реагуючим бажанням» на відміну від спонтанного бажання[47].
  • Зосередження лише на фізіології ігнорує соціальні, економічні та політичні фактори, включаючи сексуальне насильство та відсутність доступу до сексуальної медицини чи освіти в усьому світі, що впливає на жінок та їх сексуальне здоров’я[48].
  • Зосередження на фізіологічному ігнорує контекст стосунків із сексуальністю, незважаючи на те, що це часто є причиною сексуальних проблем.
  • Зосередження уваги на розбіжності в бажанні між двома партнерами може призвести до того, що партнера з нижчим рівнем бажання буде позначено як «дисфункціонального», але насправді проблема полягає в різниці між двома партнерами. Однак у парах оцінка бажання має тенденцію бути відносною. Тобто люди роблять судження, порівнюючи свій рівень бажання з рівнем бажання свого партнера чи партнерки[38].
  • Сексуальні проблеми, на які скаржаться жінки, часто не вписуються в структуру DSM-IV для сексуальних дисфункцій[48].
  • Система підтипів DSM-IV може бути більш застосовною до однієї статі, ніж до іншої.
  • Дослідження вказують на високий ступінь супутніх патологій між HSDD і розладом жіночого сексуального збудження. Таким чином, діагностика, що поєднує обидва (як це зрештою прийняв DSM-5), може бути більш доречною[49].

Дивіться також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ NDF-RT
  2. ↑ FDA approves new treatment for hypoactive sexual desire disorder in premenopausal women. Case Medical Research. 21 червня 2019. doi:10.31525/cmr-15be604. ISSN 2643-4652. Процитовано 16 лютого 2025.
  3. ↑ Diagnostic criteria for 302.71 Hypoactive Sexual Desire Disorder. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fourth Edition, Text Revision (DSM-IV-TR). Arlington, VA: American Psychiatric Association. ISBN 0-89042-334-2.
  4. ↑ Diagnostic criteria for 302.72 Female Sexual Arousal Disorder. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fourth Edition, Text Revision (DSM-IV-TR). Arlington, VA: American Psychiatric Association. ISBN 0-89042-334-2.
  5. ↑ Svenaeus, Fredrik (27 листопада 2013). Diagnosing mental disorders and saving the normal. Medicine, Health Care and Philosophy. Т. 17, № 2. с. 241—244. doi:10.1007/s11019-013-9529-6. ISSN 1386-7423. Процитовано 16 лютого 2025.
  6. ↑ Inhibited Sexual Desire. Encyclopedia of Evolutionary Psychological Science. Cham: Springer International Publishing. 2021. с. 4139—4139. ISBN 978-3-319-19649-7.
  7. ↑ Munjack, Dennis; Kanno, Pamela (1976-05). An overview of outcome on frigidity: Treatment effects and effectiveness. Comprehensive Psychiatry. Т. 17, № 3. с. 401—413. doi:10.1016/0010-440x(76)90043-2. ISSN 0010-440X. Процитовано 16 лютого 2025.
  8. ↑ Janssen, Erick; Vorst, Harrie; Finn, Peter; Bancroft, John (2002). Sexual Inhibition/Sexual Excitation Scales. PsycTESTS Dataset. Процитовано 16 лютого 2025.
  9. ↑ Clayton, Anita H. (2010-07). The pathophysiology of hypoactive sexual desire disorder in women. International Journal of Gynecology & Obstetrics (англ.). Т. 110, № 1. с. 7—11. doi:10.1016/j.ijgo.2010.02.014. ISSN 0020-7292. Процитовано 16 лютого 2025.
  10. ↑ Rosenquist, Sara E. (2011-10). A Review of “Treating Sexual Desire Disorders: A Clinical Casebook”. Journal of Sex & Marital Therapy. Т. 37, № 5. с. 443—445. doi:10.1080/0092623x.2011.606749. ISSN 0092-623X. Процитовано 16 лютого 2025.
  11. ↑ Balon, Richard (1 лютого 2007). Issues for DSM-V: Sexual Dysfunction, Disorder, or Variation Along Normal Distribution: Toward Rethinking DSM Criteria of Sexual Dysfunctions. American Journal of Psychiatry. Т. 164, № 2. с. 198. doi:10.1176/appi.ajp.164.2.198. ISSN 0002-953X. Процитовано 16 лютого 2025.
  12. ↑ Brauer, Marieke; van Leeuwen, Matthijs; Janssen, Erick; Newhouse, Sarah K.; Heiman, Julia R.; Laan, Ellen (2012-08). Attentional and Affective Processing of Sexual Stimuli in Women with Hypoactive Sexual Desire Disorder. Archives of Sexual Behavior (англ.). Т. 41, № 4. с. 891—905. doi:10.1007/s10508-011-9820-7. ISSN 0004-0002. Процитовано 16 лютого 2025.
  13. ↑ Elaut, Els; De Cuypere, Griet; De Sutter, Petra; Gijs, Luk; Van Trotsenburg, Michael; Heylens, Gunter; Kaufman, Jean-Marc; Rubens, Robert; T'Sjoen, Guy (2008-03). Hypoactive sexual desire in transsexual women: prevalence and association with testosterone levels. European Journal of Endocrinology. Т. 158, № 3. с. 393—399. doi:10.1530/EJE-07-0511. ISSN 0804-4643. Процитовано 16 лютого 2025.
  14. ↑ Diagnostic criteria for 302.71 Hypoactive Sexual Desire Disorder. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fourth Edition, Text Revision (DSM-IV-TR). Arlington, VA: American Psychiatric Association. ISBN 0-89042-334-2.
  15. ↑ Diagnostic criteria for 302.72 Female Sexual Arousal Disorder. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fourth Edition, Text Revision (DSM-IV-TR). Arlington, VA: American Psychiatric Association. ISBN 0-89042-334-2.
  16. ↑ Rosen, Raymond C.; Shifren, Jan L.; Monz, Brigitta U.; Odom, Dawn M.; Russo, Patricia A.; Johannes, Catherine B. (1 червня 2009). Correlates of Sexually Related Personal Distress in Women with Low Sexual Desire. The Journal of Sexual Medicine (англ.). Т. 6, № 6. с. 1549—1560. doi:10.1111/j.1743-6109.2009.01252.x. ISSN 1743-6109. Процитовано 16 лютого 2025.
  17. ↑ Rosenquist, Sara E. (2011-10). A Review of “Treating Sexual Desire Disorders: A Clinical Casebook”. Journal of Sex & Marital Therapy. Т. 37, № 5. с. 443—445. doi:10.1080/0092623x.2011.606749. ISSN 0092-623X. Процитовано 16 лютого 2025.
  18. ↑ Cryle, Peter; Moore, Alison (2011). Frigidity: an intellectual history. Genders and sexualities in history series. Basingstoke: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-230-30345-4.
  19. ↑ Alison Moore; Peter Cryle (2010). Frigidity at the Fin de Siècle in France: A Slippery and Capacious Concept. Journal of the History of Sexuality (англ.). Т. 19, № 2. с. 243—261. doi:10.1353/sex.0.0096. ISSN 1535-3605. Процитовано 16 лютого 2025.
  20. ↑ Moore, Alison (2009-06). RELOCATING MARIE BONAPARTE'S CLITORIS. Australian Feminist Studies (англ.). Т. 24, № 60. с. 149—165. doi:10.1080/08164640902852373. ISSN 0816-4649. Процитовано 16 лютого 2025.
  21. ↑ Masters, William H.; Johnson, Virginia E. (1970). Human sexual inadequacy. London: Churchill. ISBN 978-0-7000-0193-4.
  22. ↑ Escoffier, Jeffrey, ред. (2003). Sexual revolution. New York: Thunder Mouth Press. ISBN 978-1-56025-525-3.
  23. ↑ Singer Kaplan, Helen (17 червня 2013). Sexual Desire Disorders. doi:10.4324/9780203777480. Процитовано 16 лютого 2025.
  24. ↑ Kaplan, Barbara (1995-07). Desogestrel, Norgestimate, and Gestodene: The Newer Progestins. Annals of Pharmacotherapy. Т. 29, № 7-8. с. 736—742. doi:10.1177/106002809502907-817. ISSN 1060-0280. Процитовано 16 лютого 2025.
  25. ↑ Brotto, Lori A.; Chik, Heather M.; Ryder, Andrew G.; Gorzalka, Boris B.; Seal, Brooke N. (2005-12). Acculturation and Sexual Function in Asian Women. Archives of Sexual Behavior (англ.). Т. 34, № 6. с. 613—626. doi:10.1007/s10508-005-7909-6. ISSN 0004-0002. Процитовано 16 лютого 2025.
  26. ↑ Hawton, Keith (1990-06). Sexual Desire Disorders. Edited by Sandra R. Leiblum and Raymond C. Rosen. New York: Guilford Publications. 1988. 470 pp. £26.95. British Journal of Psychiatry. Т. 156, № 6. с. 919—920. doi:10.1192/s0007125000061547. ISSN 0007-1250. Процитовано 16 лютого 2025. {{cite news}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 109 (довідка)
  27. ↑ Irvine, K. N. (17 липня 1948). B.C.G. Vaccination. BMJ. Т. 2, № 4567. с. 172—172. doi:10.1136/bmj.2.4567.172-a. ISSN 0959-8138. Процитовано 16 лютого 2025.
  28. ↑ Hypoactive Sexual Desire Disorder. Encyclopedia of Evolutionary Psychological Science. Cham: Springer International Publishing. 2021. с. 3970—3970. ISBN 978-3-319-19649-7.
  29. ↑ Brotto, Lori A. (2010-04). The DSM Diagnostic Criteria for Hypoactive Sexual Desire Disorder in Women. Archives of Sexual Behavior (англ.). Т. 39, № 2. с. 221—239. doi:10.1007/s10508-009-9543-1. ISSN 0004-0002. Процитовано 16 лютого 2025.
  30. ↑ Brotto, Lori A. (1 червня 2010). The DSM Diagnostic Criteria for Hypoactive Sexual Desire Disorder in Men. The Journal of Sexual Medicine (англ.). Т. 7, № 6. с. 2015—2030. doi:10.1111/j.1743-6109.2010.01860.x. ISSN 1743-6109. Процитовано 16 лютого 2025.
  31. ↑ Irvine, Sandy (2005). Studying Gladiator. doi:10.5040/9781800850682. Процитовано 16 лютого 2025.
  32. ↑ Flore, Jacinthe (2016-09). The problem of sexual imbalance and techniques of the self in the Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders. History of Psychiatry (англ.). Т. 27, № 3. с. 320—335. doi:10.1177/0957154X16644391. ISSN 0957-154X. Процитовано 16 лютого 2025.
  33. ↑ Flore, Jacinthe (2013-05). HSDD and asexuality: a question of instruments. Psychology and Sexuality (англ.). Т. 4, № 2. с. 152—166. doi:10.1080/19419899.2013.774163. ISSN 1941-9899. Процитовано 16 лютого 2025.
  34. ↑ ABC News/Washington Post Poll, January 2008. ICPSR Data Holdings. 21 жовтня 2009. Процитовано 16 лютого 2025.
  35. ↑ Bancroft, John; Graham, Cynthia A.; McCord, Carol (2001-03). Conceptualizing Women's Sexual Problems. Journal of Sex & Marital Therapy (англ.). Т. 27, № 2. с. 95—103. doi:10.1080/00926230152051716. ISSN 0092-623X. Процитовано 16 лютого 2025.
  36. ↑ Bancroft, John; Graham, Cynthia A.; McCord, Carol (2001-03). Conceptualizing Women's Sexual Problems. Journal of Sex & Marital Therapy (англ.). Т. 27, № 2. с. 95—103. doi:10.1080/00926230152051716. ISSN 0092-623X. Процитовано 16 лютого 2025.
  37. ↑ Althof, Stanley E. (2001-03). My Personal Distress Over the Inclusion of Personal Distress. Journal of Sex & Marital Therapy (англ.). Т. 27, № 2. с. 123—125. doi:10.1080/00926230152051761. ISSN 0092-623X. Процитовано 16 лютого 2025.
  38. ↑ а б Bancroft, John; Graham, Cynthia A.; McCord, Carol (2001-03). Conceptualizing Women's Sexual Problems. Journal of Sex & Marital Therapy (англ.). Т. 27, № 2. с. 95—103. doi:10.1080/00926230152051716. ISSN 0092-623X. Процитовано 16 лютого 2025.
  39. ↑ Margolin, Leslie (2 жовтня 2023). Why is absent/low sexual desire a mental disorder (except when patients identify as asexual)?. Psychology & Sexuality (англ.). Т. 14, № 4. с. 720—733. doi:10.1080/19419899.2023.2193575. ISSN 1941-9899. Процитовано 16 лютого 2025.
  40. ↑ Brotto, Lori A.; Yule, Morag A.; Gorzalka, Boris B. (1 березня 2015). Asexuality: An Extreme Variant of Sexual Desire Disorder?. The Journal of Sexual Medicine (англ.). Т. 12, № 3. с. 646—660. doi:10.1111/jsm.12806. ISSN 1743-6109. Процитовано 16 лютого 2025.
  41. ↑ Congressional Record January 8, 2001 - Colloquy. doi.org. Процитовано 16 лютого 2025.
  42. ↑ Meixel, Antonie; Yanchar, Elena; Fugh-Berman, Adriane (29 червня 2015). Hypoactive sexual desire disorder: inventing a disease to sell low libido. Journal of Medical Ethics. Т. 41, № 10. с. 859—862. doi:10.1136/medethics-2014-102596. ISSN 0306-6800. Процитовано 16 лютого 2025.
  43. ↑ Meixel, Antonie; Yanchar, Elena; Fugh-Berman, Adriane (2015-10). Hypoactive sexual desire disorder: inventing a disease to sell low libido. Journal of Medical Ethics (англ.). Т. 41, № 10. с. 859—862. doi:10.1136/medethics-2014-102596. ISSN 0306-6800. Процитовано 16 лютого 2025.
  44. ↑ Mitchell, Kirstin R.; Mercer, Catherine H.; Wellings, Kaye; Johnson, Anne M. (1 вересня 2009). Prevalence of Low Sexual Desire among Women in Britain: Associated Factors. The Journal of Sexual Medicine (англ.). Т. 6, № 9. с. 2434—2444. doi:10.1111/j.1743-6109.2009.01368.x. ISSN 1743-6109. Процитовано 16 лютого 2025.
  45. ↑ Balon, Richard (11 квітня 2008). The DSM Criteria of Sexual Dysfunction: Need for a Change. Journal of Sex & Marital Therapy (англ.). Т. 34, № 3. с. 186—197. doi:10.1080/00926230701866067. ISSN 0092-623X. Процитовано 16 лютого 2025.
  46. ↑ Segraves, Robert; Balon, Richard; Clayton, Anita (1 травня 2007). Proposal for Changes in Diagnostic Criteria for Sexual Dysfunctions. The Journal of Sexual Medicine (англ.). Т. 4, № 3. с. 567—580. doi:10.1111/j.1743-6109.2007.00455.x. ISSN 1743-6109. Процитовано 16 лютого 2025.
  47. ↑ а б Rosenquist, Sara E. (2011-10). A Review of “Treating Sexual Desire Disorders: A Clinical Casebook”. Journal of Sex & Marital Therapy. Т. 37, № 5. с. 443—445. doi:10.1080/0092623x.2011.606749. ISSN 0092-623X. Процитовано 16 лютого 2025.
  48. ↑ а б Tiefer, Leonore; Hall, Marny; Tavris, Carol (15 лютого 2002). Beyond Dysfunction: A New View of Women's Sexual Problems. Journal of Sex & Marital Therapy (англ.). Т. 28, № sup1. с. 225—232. doi:10.1080/00926230252851357. ISSN 0092-623X. Процитовано 16 лютого 2025.
  49. ↑ Graham, Cynthia A. (2010-04). The DSM Diagnostic Criteria for Female Sexual Arousal Disorder. Archives of Sexual Behavior (англ.). Т. 39, № 2. с. 240—255. doi:10.1007/s10508-009-9535-1. ISSN 0004-0002. Процитовано 16 лютого 2025.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Знижене_сексуальне_бажання