Казирід Анатолій Миколайович

Казирід Анатолій Миколайович
Казирід Анатолій Миколайович;
Сержант
	Анатолій Казирід 2014 рік
Загальна інформація
Народження	31 березня 1972; с. Кустолові Кущі, Кобеляцький район, Полтавська область, Україна
Смерть	8 березня 2022 (49 років); с. Степове, Волноваський район, Донецька область, Україна; (під час бойового зіткнення з російським агресором)
Національність	українець
Псевдо	«Башкір»
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Національна гвардія
Формування	«Донбас»
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Казирід Анатолій Миколайович — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Життєпис

Народився 31 березня 1972 року в мальовничому селі Кустолові Кущі, Кобеляцького району на Полтавщині у родині Казиріда Миколи Івановича та Мирошніченко Людмили Петрівни. Був найстаршим сином в багатодітній сім'ї, мав меншого брата Віктора та сестер Тетяну і Валентину. Після смерті матері в 1984 році, Анатолій став помічником для тата. Щодня няньчився з братом та сестрами та допомагав по господарству. Був майстром на всі руки. Навчався малий Анатолій в Кустолово — Кущівській 3ОШ І-ІІ ступенів. Після завершення почав навчатися в Білицькій вечірній школі і одночасно проходив стажування в Білицькому цукровому заводі, згодом отримав професію слюсаря.

3 1990—1992 рік проходив строкову військову службу на Далекому Сході в підрозділі морської піхоти. Після завершення строкової служби повернувся на Батьківщину. В 1992—1993 році навчався в Полтавському професійному ліцеї за спеціальністю «Газоелектрозварювальника».

Влітку 1994 року одружився. 11 листопада 1994 року народився син Михайло. На той час працював слюсарем в Білицькому цукровому заводі.

3 2002 по 2005 рік працював майстром в Білицькому молочноконсервному комбінаті. З осені 2005 року починає знову працювати в Білицькому цукровому заводі.

В серпні 2014 року був призваний на військову службу за контрактом до Збройних Сил України. До початку повномасштабного наступу російської армії 24.02.2022 року знаходився в зоні АТО і ООС на посадах — розвідник розвідувальної роти 17-ї танкової бригади, командир бойової машини - командир відділення штурмової роти 46 окремого штурмового батальйону 54 ОМБр. Мав позивний «Башкір», був прикладом справжнього та мужнього чоловіка, який ніколи не залишав побратимів в біді. Зарекомендував себе, як відважний воїн, його незламний дух і віра в краще давала надію для знайомих і рідних, що Україна скоро переможе.

За життя був нагороджений відзнакою-медаллю «За особливу службу ІІІ ступеню» від 18.08.2020 р., «За участь в антитерористичній операції», пам'ятним нагрудним знаком Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України «Учасник АТО».

Все життя Анатолій турбувався про рідних, підтримував теплі, дружні стосунки із братом та сестрами. Щорічно приїздив у відпустку до рідного села у батьківську хату в якій мешкала його найменша сестра Валентина і племінниця Анастасія. У вільний час любив рибалити — це було його хоббі з дитинства.

8 березня 2022 року під час бойового зіткнення з російським агресором в Донецькій області Волноваського району в селі Степне отримав поранення несумісне з життям. За мужність та проявлений героїзм в сутичках з ворогом був нагороджений ордером «За мужність» III ступеню (посмертно). Похований в рідному селі на місцевому кладовищі.

Джерела

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.