Калиниченко Володимир Григорович
| Калиниченко Володимир Григорович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився | 20 серпня 1935 Красний Сулин, Азово-Чорноморський край, РСФРР, СРСР | |||
| Помер | 5 грудня 2018 (83 роки) | |||
| Країна |  Росія СРСР | |||
| Діяльність | письменник | |||
|
| ||||
Володимир Григорович Калиниченко (нар. 20 серпня 1935, Красний Сулін, Ростовська область — 5 грудня 2018) — російськомовний поет, прозаїк, публіцист, член НСЖУ та НСПУ, почесний член Національної спілки фотохудожників України, лауреат Міжнародної премії імені Володимира Винниченка.[1]
Під час 2-ї світової війни був вивезений до філії концтабору Маутгаузен (Австрія).[2]
1959 року закінчив факультет журналістики Львівського університету. У 1961 році був заарештований за звинуваченням в антирадянській діяльності, засуджений до 10-ти років суворого режиму. Звільнений 1967 року. Працював шахтарем, кореспондентом на телебаченні та в редакціях обласних газет Донеччини. 1997–2004 рр. – редактор тижневика «Панацея» (м. Єнакієве, Донецька обл.).[2]
Дебютував 1954 року віршем «Золотая осень» у газеті «За радянську науку» (Львів). Автор поетичних творів російською мовою на теми 2-ї світової війни, морально-філософські проблеми. Видав також збірку новел, повістей, літературних дописів та есеїв «Сфумато» (Доенцьк, 2005). Мав персональні фотовиставки у Львові (1959), Донецьку (1968, 1987, 1990, 2002), Норильську (1974), Москві (1981), Єнакієвому (1983, 1986, 1990, 1998, 2003, 2005), Києві (1987, 1990, 2003), пересувна Воркута–Тюмень–Певек–Анадир–Магадан (1989), Лубнах (Полтавська обл., 2003), Горлівці (Донецька обл., 2004). Надруковано каталог його вибраних світлин «Листая лет и ликов светотени» (Донецьк, 2008). На Центральній студії документальних фільмів рф про нього знято стрічку «Русский украинец» (2001, реж. В. Трошкін). Окремі твори Калиниченка перекладено українською та німецькою мовами.[2]
- Глубина резкости: мемуарно-публицистические заметки, фотографии / Владимир Калиниченко. – Донецк: Східний видавничий дім, 2012. – 311 с.
- Избранное: стихотворения и поэмы; маленькие эссе; исторические новеллы; повесть – гипотеза / Владимир Калиниченко. – Киев: «Етнос», 2008. – 398 с.
- Калиновый цвет: [поэтический сборник] / Владимир Калиниченко. – Краснодар: Перспективы развития, 2013. – 123 с.
- В. Г. Калиниченко. «Везет – живу. Уже который год…» // Калиниченко, В. Г. Избранное: стихотворения и поэмы; маленькие эссе; исторические новеллы; повесть – гипотеза / Владимир Калиниченко. – Киев: «Етнос», 2008. – С. 5-14
- Позднякова, М. Одна половина счастья: И в фашистском концлагере, и в ГУЛАГе Владимира Калиниченко спасли стихи / Мария Позднякова // Аргументы и факты. – 2010. – 7 – 13 июля (№27). – С. 22
- Калиниченко Владимир Григорьевич [Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine.] // Межпоселенческая центральная библиотека Красносулинского района / Сулин литературный [Архівовано 3 червня 2018 у Wayback Machine.]
- Везет – живу. Уже который год… [Архівовано 1 червня 2018 у Wayback Machine.] // Владимир Калиниченко, сайт, 2013
- Олександр Мороз: Олександр Мороз: Є світовий уряд, який призначає президентів. (...Один мій хороший товариш Володимир Калиниченко, прекрасний поет, ветеран війни... він відчуває тут, я б сказав, свою другосортність... [Архівовано 27 травня 2018 у Wayback Machine.] // 24 травня 2018
- ↑ Калиниченко Владимир Григорьевич [Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine.] // Межпоселенческая центральная библиотека Красносулинского района / Сулин литературный [Архівовано 3 червня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в [ https://esu.com.ua/article-10481/ Калиниченко Володимир Григорович. Енциклопедія сучасної України]
