Перейти до вмісту

Канадські естонці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Канадські естонці
АреалТоронто · Монреаль · Ванкувер
Близькі доЕстонці, Американці естонського походження, Канадські фіни
Входить доЕстонська діаспора
МоваАнглійська мова, Естонська мова
РелігіяПротестантизм (Лютеранство)

Канадські естонці (ест. Eestlased Kanadas) — канадські громадяни естонського походження (народились у незалежній Естонії або є нащадками тих, хто мав естонське громадянство). У Канаді проживає близько 24000 естонців[1], за деякими даними, навіть 50000[2].

Канада має найбільшу та найстабільнішу громаду естонців за межами Естонії[1]. У 1940 та 1950 роках до Канади переїхало приблизно 17000 естонців.

Життя естонської діаспори є особливо активним у Торонто, де функціонують Естонський дім Торонто (ест. Toronto Eesti maja), Тартуський коледж (ест. Tartu College), Естонський банк у Торонто (ест. Toronto Eesti Ühispank), газета Естонське життя (ест. Eesti elu) тощо. Університет Торонто має естонську професуру.

Серед найвідоміших канадських естонців — психолог Ендель Тулвінг (ест. Endel Tulving), журналіст і зелений політик Калле Ласн (ест. Kalle Lasn), хімік Олев Трасс (ест. Olev Träss), архітектори Артур Юрветсон (ест. Artur Jürvetson) і Ельмар Тампильд (ест. Elmar Tampõld), проповідники Едгар Гейнсоо (ест. Edgar Heinsoo) і Андрес Таул (ест. Andres Taul), письменники Ільмар Кюльвет (ест. Ilmar Külvet) і Арвед Вірлейд, хімік і музикант Олаф Копвіллем (ест. Olaf Kopvillem), політик та публіцист Едгар В. Сакс, футболіст Андреас Вайкла[3], винний експерт та тренер Ейк Ярві, співачка та актор Лейда Ярві та інші.

Велло Сало, священнослужитель, та Арво Нійтенберг, вчений і політик, довгий час жили в Канаді.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. а б Government of Canada: Canada-Estonia Relations. Архів оригіналу за 20 листопада 2013. Процитовано 4 вересня 2020.
  2. Estonian Embassy in Ottawa: Canada - Relations. Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 4 вересня 2020.
  3. The Estonian Presence in Toronto. Архів оригіналу за 12 березня 2012. Процитовано 4 вересня 2020.