Канонізація

Канонізація Єлизавети Угорської у 1235 році. Шандор Ліцен-Маєр (1863)

Каноніза́ція (лат. Canonizatio від грец. κανών — список, каталог) — офіційне визнання і проголошення вищою церковною владою людини святою зі внесенням її до списку святих із призначенням певного дня для святкування її пам'яті, найчастіше дня її смерті чи мученицької кончини. У Грецькій церкві цьому терміну немає адекватного відповідника, тому в подібних випадках там використовують словосполучення «приєднання до лику святих».

Історія

В древній церкві канонізації, як такої не було, бо вона не була потрібна. Церковна громада або окрема людина отримувала благословення єпископа на зберігання мощей, святого і на щорічне святкування його пам'яті. Тому виходячи з більш широкого розуміння, в давнину будь-який християнин, що не ухилявся в єресь або розкол, не здійснив смертний гріх, за який він був відлучений від Церкви, вважався після смерті святим. Громада, до якої він входив, з дозволу єпископа записувала його ім'я на табличках покритих воском — диптихах, мартирологах. Завдяки їм згадувалися живі та померлі християни. Якщо ім'я померлого потрапляло в ці таблички, то він автоматично вважався святим.

Складення списків актів мучеників, дуже важливих для життя церкви в IV — VI ст., скоріш за все, не було безпосередньо зв'язане з питанням про визнання або не визнання їх святості. На початку IV століття імператор Костянтин Великий оголосив християнство спочатку дозволеною, а пізніше пріоритетною релігією. Для християн скінчилася епоха гонінь і в Церкву ринув потік нових людей. Громади дуже розрослися. Християни вже не знали так добре один одного, а шанувати святих стали ще більше. Єресі також розповсюдились і щоб не було вшанувань «праведних єретиків» церковна влада стала слідкувати як за встановленням дня шанування святого, так і за забороною хибних вшановувань.

Це призвело до того, що Церкві довелося виробляти юридичну процедуру оголошення померлого праведника святим. Цей процес і отримав назву канонізації.

Православна церква

У 1918 р були сформульовані такі основні критерії для канонізації: свідчення про благочестиве життя (остання вимога не обов'язкова для мучеників, оскільки головна підстава для їх канонізації — документально підтверджений факт мучеництва за віру, а їхнє життя до подвигу зазвичай не було предметом вивчення, особливо в давнину), народне шанування, бездоганне сповідання православної віри, чудотворіння. При деяких випадках бралось до уваги повне чи часткове нетління мощей.

З точки зору Церкви канонізація не робить людину святою, а її подвиг. Канонізація — лише визнання заслуг подвижника, свідоцтво абсолютної впевненості в його спасіння, адже прославляючи праведника, Церква перестає молитися про нього і починає молитися йому. Значить, вона повинна бути впевнена, що ця людина вже з'єднана з Богом і не потребує молитов вірян за її спасіння.

Чудотворіння, хоч і названі єпископом Панкратієм (Жердевим) головою Синодальної комісії по канонізації святих основним «об'єктивним критерієм», але на практиці вони інколи не брались до уваги. Так, без явних і численних фактів чудотворінь були прославлені багато благовірних князів, серед яких св. рівноапостольний Володимир Великий, св. Володимир Василькович, св. Ярослав Мудрий, св. Петро Калнишевський та інші. У РПЦ, наприклад, без чудотворінь канонізували Федіра Ушакова.

У практиці православних Церков органом, повноважним прославляти чи інша особа у лику святих, є звичайно вищий законодавчий орган цієї помісної Церкви, тобто Помісний Собор або Синод.

Католицька церква

Папа Пій II канонізує Катерину Сієнську (фреска XVI ст.)

За правилами католицької церкви, процес зарахування до лику святих, зазвичай, починається не раніше, ніж через п'ять років після смерті людини. Поряд з канонізацією розрізняють також беатифікацію — зарахування до лику блаженних. Розмежування між беатифікацією і канонізацією було введено в 1642 році папою римським Урбаном VIII.

У 1983 році папа Іван Павло II видав апостольську конституцію «Divinus perfectionis magister», у якій описано процедура беатифікації та канонізації. Кандидат на канонізацію проходить наступну процедуру: спершу його оголошують Слугою Божим (Servus Dei) на місцевому рівні; якщо зібрано достатньо даних про його життя, передусім про героїчність чеснот, місцевий єпископ просить Рим оголосити кандидата превелебним (Venerabilis); після закінчення беатифікації кандидата офіційно проголошують блаженним (Beatus); і, зрештою, після закінчення канонізації блаженного проголошують святим (Sanctus) та вносять до загальноцерковного календаря.

Див. також

• Список святих
• Деканонізація

Джерела та література

• С. І. Білокінь. Канонізація [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 82. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• С. І. Білокінь. Канонізація [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Жития святых и подвижников благочестия, собранные в порядке годового круга: ЖСв; 
• Муравьев А. Н. Жития святых Российской Церкви, также иверских, и славянских, и местночтимых подвижников благочестия. СПб., 1855—1868. Т. 1–18; 
• Филарет, архиеп. РСв; [Никодим (Кононов), еп.]Жизнеописания отечественных подвижников благочестия XVIII и XIX вв. М., 1906—1910. Сентябрь—август; М., 1912. Кн. доп.: Сентябрь—август.
• Словарь исторический о святых, прославленных в Российской Церкви, и о некоторых подвижниках благочестия, местночтимых. М., 1836, 18622, 1990р;
• Толстой М. В. Книга, глаголемая Описание о российских святых, где и в котором граде или области или мон-ре или пустыни поживе и чудеса сотвори всякого чина святых. М., 1887, 1995р; Сергий (Спасский), архиеп. Полный Месяцеслов Востока. М., 1876. Владимир, 19012;
• Барсуков Н. П. Источники русской агиографии. СПб., 1882. Lpz., 1970р; Леонид (Кавелин), архим. Святая Русь или сведения о всех святых и подвижниках благочестия на Руси (до XVIII в.), обще- и местночтимых, изложенных в таблицах, с картою России и планом Киевских пещер: Справ. кн. по рус. агиографии. СПб., 1891; 
• Димитрий (Самбикин), архиеп. Месяцеслов святых, всею Русскою Церковию или местночтимых, и указатель празднеств в честь икон Божией Матери и святых угодников Божиих в нашем отечестве. Каменец-Подольск, 1892—1895. Вып. 1–4: Сентябрь—декабрь; Тверь, 1897–19022. Вып. 5–12: Январь—август; 
• Польский; Владышевская И. В., Сорокина В. Л. Русские святые, подвижники благочестия и агиографы: Словник-указ. М., 1992;
• Подвижники благочестия XX столетия. М., 1994. Т. 1; Их страданиями очистится Русь. М., 1996; За Христа пострадавшие. Кн. 1; Любовью побеждая страх: Жизнеописания новомучеников Российских. Фрязино, 1998;
• Патерик новоканонизированных святых // Альфа и Омега. 1998. № 1 (15). С. 201—246; № 2 (16). С. 195—223; № 4 (18). С. 189—205; 1999. № 1 (19). С. 182—192; № 2 (20). С. 219—226;
• Комисия Священного Синода РПЦ по канонизации святых. М., 1999.
• Ключевский В. О.Древнерусские жития святых как исторический источник. М., 1871, 1988р; 
• Яхонтов И. Жития святых севернорусских подвижников Поморского края как исторический источник. Каз., 1881; 
• Васильев В. Очерки по истории канонизации русских святых. М., 1893 р.; 
• Голубинский Е. Е. История канонизации святых в Русской Церкви. М., 19032 , 1998 р.; 
• Кадлубовский А.Очерки по истории древнерусской литературы житий святых. Варшава, 1902; 
• Ковалевский И., свящ. Юродство о Христе и Христа ради юродивые Восточной и Русской Церкви: Ист. очерк и жития сих подвижников благочестия. М., 1902; 
• Никодим (Кононов), архим. К вопросу о канонизации святых в Русской Церкви. М., 1903; 
• Серебрянский Н. Древнерусские княжеские жития. М., 1915.
• Макарова-Мирская А. Апостолы Алтая: Сб. рассказов из жизни алтайских миссионеров. Х., 1914. М., 1997 р. 
• Никодим (Кононов), архим. Архангельский патерик: Ист. очерки о жизни и подвигах рус. святых и некот. приснопамятных мужей, подвизавшихся в пределах Архангельской епархии. СПб., 1901; он же. Древнейшие архангельские святые и исторические сведения о церковном их почитании. СПб., 1901. 
• Азария, мон. Афонский патерик, или Жизнеописания святых, во Святой Афонской горе просиявших. СПб., 1860. М., 1897, 1994 р. 
• Валаамский монастырь и его подвижники. СПб., 1864, 19033; Янсон М. Валаамские старцы. М., 1994; Иувиан (Красноперов), мон. Валаамский летописец. М., 1995; Собор Валаамских святых. СПб., 1999. 
• Доброхотов В. Памятники древности во Владимире-Кляземском. М., 1849;
• Иоасаф, иером. Церковно-историческое описание владимирских достопамятностей. Владимир, 1857; 
• Иоасаф, иером. Краткие сведения о святых угодниках Божиих и местночтимых подвижниках благочестия, коих святые мощи почивают в церквах Владимирской епархии. Владимир, 1860. 
• Евгений (Болховитинов), еп. Топографический список святых вологодских чудотворцев с означением места жительства их или нахождения их святых мощей // Вологод. ЕВ. 1864. Приб. № 1; 9; 
• Мордвинов В. Жития святых угодников Божиих, в пределах Вологодской епархии почивающих. М., 1879; 
• Иоанн (Верюжский), иером. Исторические сказания о жизни святых, подвизавшихся в Вологодской епархии, прославляемых всею Церковию и местночтимых. Вологда, 1880. М., [1994]р; 
• Коноплев Н. Святые Вологодского края. М., 1895. 
• Хойнацкий А. Ф., свящ. Очерки из истории Православной Церкви и древнего благочестия на Волыни, изложенные в жизнеописаниях святых угодников волынских и других православных святых, принимавших ближайшее участие в исторических судьбах земли волынской. Житомир, 1878;
•  Хойнацкий А. Ф., свящ. Православие на западе России в своих ближайших представителях, или Патерик Волыно-Почаевский. М., 1888. 
•  Иоанн (Маслов), схиархим. Глинская пустынь. М., 1992; он же. Глинский патерик. М., 1997. 
• Иоселиани П. Жизнеописания святых, прославляемых Православною Грузинскою Церковью. Тифлис, 1850; Сабинин М., свящ.Полное жизнеописание святых Грузинской Церкви. СПб., 1871—1873. 
• Толстой М. В. Задонские и Елецкие подвижники. Б. м., б. г. 
• Журавский А. Жизнеописание новых мучеников казанских. Год 1918-й. М., 1996;
• Новые преподобномученики Раифские / Изд. Казан. епархии. М., 1997. 
• Королева В. Крест на красном обрыве. М., 1996. 
• Киево-Печерский патерик, или Сказания о житии и подвигах святых угодников Киево-Печерской Лавры. К., 1933; изд. Археогр. комис. СПб., 1911; 
• Самуил (Миславский), митр. Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. К., 1795, 1875;
• Евгений (Болховитинов), митр. Описание Киево-Печерской лавры с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов лавры и обеих пещер. К., 1826, 18473;
• Краткие сказания о жизни и подвигах святых отцев Дальних пещер Киево-Печерской лавры. К., 1906. 
• Струков Д. Жития святых таврических (крымских) чудотворцев. М., 1878; 
• Доненко Н., прот. Претерпевшие до конца: Священнослужители Крымской епархии 30-х годов. Симферополь, 1997. 
• О святых угодниках Божиих, московских чудотворцах. М., 1879; Поселянин Е. Московский патерик. М., 1912;
• Иосиф (Шапошников), иером. Московский патерик. М., 1991; 
• Дамаскин. Кн. 2; Голубцов С., протод. Московское духовенство в преддверии и начале гонений, 1917—1922. М., 1999;
• Дамаскин Профессура Московской Духовной Академии в сетях ГУЛАГа и ЧК. М., 1999; 
• Дамаскин Стратилаты академические. М., 1999. 

Посилання

• Канонізація // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Канонізація [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Канонізація [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 590-591. — 1000 екз.